Закарпатець із душею француза

Доцент кафедри французької філології УжНУ, пан Віктор із гумором та знанням справи надсилав відповіді на запитання конкурсу. Науковець щиро закоханий у французьку культуру та історію цієї держави. Він неодноразово бував у різних куточках Франції – востаннє відгукнувся на запрошення влади міста Ніор (департамент Де-Севр) презентувати у бібліотеках ліричний переклад українською їхнього іменитого співвітчизника, поета і художника Жоржа-Леона Годо "Магнітне поле".

Книгу, яку Віктор Мортук уклав і переклав українською в Ужгороді. До того ж французи запропонували йому прочитати кілька лекцій про давню та сучасну українську літературу. Науковця приймали у Франції як дорогого гостя. Представники міської влади та присутні на презентаціях і лекціях шанувальники творчості Годо дякували Віктору Мотруку за те, що популяризує французьку культуру в Україні.

Перекладач може розповідати про Францію годинами. Воно й не дивно, адже майже все життя навчав студентів мови і культури Мольєра та Флобера. З часом взявся за переклади, хоча сам скромно зазначає, що цією справою займається відносно недовго. Шкодує, що за браком часу не вдалося зреалізувати усі перекладацькі задуми. Проте за цей період встиг перекласти вірші поетів із краю Овернь, оповідання Шарля Кро, Крістіана Гранже та Патріка Ковена, та й зупинятися на досягнутому не збирався. А 2009 року побачила світ книга "Магнітне поле" Жоржа-Леона Годо, якого вважають одним із кращих франкомовних поетів у світі. Його вірші в прозі перекладено в різних країнах, а найбільше – в Японії, проте окремою книгою за межами Франції вони вперше побачили світ саме в Україні, а точніше – у Закарпатті.

Науковець розповів, що закохався в поезію Годо з першого прочитання, вона полонила його своїм глибоким філософським змістом, надзвичайно майстерним зображенням людського життя у його різних проявах. Листування з її автором тривало декілька років, проте задумана зустріч так і не відбулася, бо поета у 1999 році не стало. Покласти квіти на його могилу нашому співвітчизнику вдалося лише через кілька років, коли мер Ніора запросив його до Франції попрацювати з архівами Годо. Там пан Віктор познайомився зі вдовою Годо пані Мадлен, котра подарувала йому на згадку картину свого чоловіка. Її, до речі, науковець передарував після повернення з Ніора Закарпатській обласній науковій бібліотеці, де відбулася перша презентація книги "Магнітне поле".

Сьогодні Віктор Мотрук планує завершити переклад роману "Чудовисько", який належить перу ще одного відомого у Франції, проте не відомого в Україні, письменника з краю Пуату-Шарант – Гастона Шеро. Вже навіть готовий чорновий варіант твору, і перекладач його удосконалює. Сподівається, що знайдуться меценати, котрі допоможуть видати книгу. Він каже, що переклади – це робота розуму і задоволення для душі, а щоб ними займатися, потрібно бути, в хорошому сенсі слова, фанатом цієї справи. Аби робота вдалася, перекладач мусить пропустити текст, його кожне слово через своє серце.

Пан Віктор жалкує, що сьогодні французьку мову повсюдно витісняє англійська. Хоча ще недавно її на належному рівні викладали в багатьох школах Закарпаття. Також чомусь дедалі менше студентів виявляє бажання взятися за її вивчення. І вже геть поодинокі випадки, коли хтось із закарпатців береться за студіювання цієї мови самотужки чи з репетитором.

Та ж сама ситуація з перекладами: вони мало кому потрібні. Віктор Мотрук розповідає, що за радянських часів йому вдавалося за один великий переклад заробити стільки грошей, що їх вистачало на літню відпустку. Хоча, зауважує, справа зовсім не в заробітках, а в тому, що ми у Закарпатті втрачаємо величезний пласт європейської культури. Тому будь-які спроби популяризувати французьку культуру в області перекладач сприймає з великим ентузіазмом.
Пан Віктор каже, що зрадів нагоді взяти участь у вікторині "Замку" "Французьке свято". Він узагалі любить долати труднощі, навіть такі маленькі, як пошук відповідей на складні запитання конкурсу. Бо вважає, що саме перешкоди роблять життя цікавішим і змістовним. Власне через те перекладачеві й подобаються французи – життєрадісні, волелюбні, з бойовим духом. Недарма, каже науковець, символом країни є галльський півень із задерикуватим характером.

Віктор Мотрук розповідає, що коли вперше поїхав у Францію ще у 80-их роках як перекладач, то від побаченого отримав справжній культурний шок. І не тільки від тамтешніх реалій, а й, зокрема, від того, наскільки французькі комуністи відрізнялися від радянських. Розповідає, що скільки не їздив до Франції, завжди зустрічав там доброзичливих та приязних людей, які ставилися до нього як до рідного.

З іншого боку, науковець зауважує, що французи дуже не схожі через велику відмінність культурних традицій, різний менталітет. Навіть мешканці сусідніх провінцій можуть значно різнитися між собою. А парижани взагалі ні на кого не схожі. На думку Віктора Мотрука, українці чимось подібні до французів, зокрема своєю щирістю, відкритістю та оптимізмом. Тож він упевнений, що нам потрібно налагоджувати з Францією набагато тісніші зв'язки, причому, передусім, культурні.

І наостанок пан Віктор розповів, що презент від ресторану "Фан-Фан" – романтична вечеря на двох, який він виграв у вікторині, виявився дуже доречним. Адже його дружина пані Людмила на Різдво святкувала день народження, тож подружжя змогло відзначити його у справжній французькій атмосфері.

Лариса РОМАНЮК

Теги: закарпатець, француз, вікторина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати