За щастям – до країни ківі поїхала тячівська родина

Емігрантами стають з різних причин. Хтось залишає батьківщину, аби заробити грошей, хтось – аби побачити світ. Звичайне тячівське подружжя Еріки та Андрія Козуряків вирішило змінити північну півкулю на південну і розпочати нове життя за 17 тисяч кілометрів від України – в далекій та екзотичній Новій Зеландії. Ось уже чотири роки вони разом із сином і донькою мешкають у місті-мільйоннику Окленді – найбільшому торговельному та бізнес-центрі країни.

За щастям – до країни ківі поїхала тячівська родина

  – Усе сталося напрочуд швидко, – згадує пані Еріка. – Ми без особливих зусиль отримали візи до Нової Зеландії. У вересні 2006 року чоловік почав збирати документи, а 5 грудня був уже на новому місці.

Глава сім'ї Андрій Козуряк потрапив до країни ківі як іноземний студент. Візу відкрили на півроку, хоча з часом документ можна було продовжити. За цей час він опановував мову та шукав роботу. На батьківщині мав невеличку майстерню з ремонту авто, тож знайти робоче місце досвідченому автоелектрику було неважко. Це ж і дозволило змінити візу на робочу. Тільки після цього Андрій почав оформляти документи на виїзд для дружини та дітей.   

– Через дев'ять місяців ми вже були у Новій Зеландії, – продовжує моя співрозмовниця. – Хоча спочатку і не вірилось, що це буде настільки швидко, адже така далечінь! Мені дуже подобається Окленд. Тут завжди багато туристів, студентів. А природа у цій країні просто дивовижна – справжній рай! Різноманіття дерев, квітів, пальм – і все це буяє на вулицях міст цілорічно. Однак за цією красою – праця людей. Нещодавно спостерігала, як тут обтинають дерева. Обрізані гілки потрапляють до спеціальної машини, де їх одразу перемелюють на тирсу. А потім цими відходами удобрюють поля.

– І як влаштувалися на чужині? – цікавлюсь.

– Спочатку було важко – і нам, і дітям. Але потроху якось втерлися у це життя. Я теж нещодавно влаштувалася на роботу. Працюю на австралійську компанію, що займається пошиттям дизайнерського одягу для бізнес-леді. Завжди зустрічаю цікавих людей, спілкуюся. Якщо на перших порах було важко порозумітись з оточуючими, то зараз уже можу вільно теревенити на будь-які теми.

– Як тамтешні люди ставляться до емігрантів? 

– В Окленді – дуже добре, бо приїжджих у цьому місті майже 70 %. А ось на південному острові є містечко Крістчерч. Воно менше за площею, і там люди здебільшого знають одне одного. Тож і ставлення до чужинців не дуже. 

– Новозеландці знають щось про Україну? 

– Небагато. Про справи на батьківщині можна поговорити з такими ж емігрантами, як ми. До прикладу, серед моїх знайомих є індуска, котра вчилася у Львові. Нещодавно на роботі довелося поспілкуватися з туристами з Ізраїлю, котрі побували в Україні. 

– Нова Зеландія вважається однією з кращих країн за рівнем життя у світі. Ви вже встигли у цьому переконатися?

– Так, люди тут на зарплату можуть цілком достойно прожити. Платня нараховується погодинно. Мінімальна складає 12,75 новозеландських доларів (1 долар дорівнює 0,8 американського), середня – 25. Більшу платню отримують лікарі, адвокати, стоматологи, ба навіть ветеринари.

– А який статус має наразі ваша сім'я? 

– Ми є жителями Нової Зеландії, тобто можемо без перешкод виїжджати та повертатись до країни у будь-який час. Звичайно, більші привілеї мають резиденти – особи із видом на проживання. Скажімо, деякі медичні послуги надаються їм безкоштовно (однак є і платна медицина). Здоров'ям кожної родини опікується власний сімейний лікар. Раз на рік діти проходять медогляд: до школи навідуються окуліст і стоматолог. До речі, для дітей до 18 років послуги зубного лікаря безкоштовні.

– Чи не важко дітлахам дається навчання у незнайомій країні? 

– Як на мене, новозеландська школа дає не такі ґрунтовні знання, як українська. Тут усе простіше, примітивніше. У місцевих школах на партах нема підручників, навіть домашні завдання діти надсилають учителю в електронному вигляді. Син і донька навчаються у католицькому коледжі імені Святої Марії (Sancta Maria College), тож ми відвідуємо богослужіння у церкві при школі.

 – За рідним Закарпаттям не сумуєте? 

– Це таке болюче питання! Ми завжди будемо за ним сумувати, бо це наша рідна земля! 

– Як відзначили новорічно-різдвяні свята?

– Зимові свята у Новій Зеландії – це взагалі щось незвичне. Найперше, тому, що тут зараз літо у розпалі, і так не вистачає морозного повітря, аромату ялинки. Але святкуємо так само, як удома – по-закарпатськи. Дуже хочу, аби мої діти не втратили цієї традиції.

 До святкового столу обов'язково готую вареники, закарпатські голубці. Неподалік є російський магазин, де завжди купуємо звичні нам продукти, які не знайдеш у жодному іншому супермаркеті.

Як  зізнається Еріка, вони з чоловіком не замислюються над тим, чи повернуться коли-небудь додому:
  – Ми просто живемо, вчимося, набираємось  досвіду. А як буде далі – покаже час.

Наталія МАДЖАРА, Тячів

 

20 січня 2011р.

Теги: Нова Зеландія, подружжя, закарпатці, родина

Коментарі

читачка 2011-01-20 / 14:41:00
Цілком з Вами згідна,кому ми тут потрібні?

Serg 2011-01-20 / 12:21:00
Молодці. Так тримати. Чужа держава Вам дасть набагато більше ніж рідна. І недумайте повертатися, хіба що в гості.

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи