Людиноненависниці, зрадливиці та благодійниці. Відомі жінки-аристократки, пов’язані із Закарпаттям

Сама  носи роги

Франциска Шенборн-Бухгейм – дружина власника Мукачівської домінії Ервіна-Фрідріха фон Шенборн-Бухгейма. Не сказати б, що ця красуня вплинула на життя закарпатців. В історію вона увійшла завдяки своїм чарам та невірності. За переказами, граф Ервін-Фрідріх дуже кохав свою дружину і ревнував її до кожного чоловіка. Як виявилося, недарма. Якось під час полювання Шенборн несподівано повернувся додому та з рушницею в руках увірвався до спальні. Там він застав дружину в обіймах якогось полковника. Проте, чомусь розстріляв не коханця, а годинник на вежі – на знак своєї скорботи. Щоправда, й "співучасник" зради прожив не набагато довше годинника – його скинули з найкрутішої скелі. Що ж до невірної дружини, то її граф лишив жити, вигадавши дотепніше покарання.
 
За  його наказом майстри виготовили люстру у формі русалки з обличчям Франциски, голову якої прикрашали... оленячі  роги. Родинний герб Шенборнів із зображенням  лева, що спирається на верхівки гір, прикривав  оголене русалчине тіло. Люстру розмістили у великій залі палацу, де часто веселилася місцева знать. Віриться у те, що Шенборн виставив напоказ свідчення зради дружини, важко. Та й його нащадки цю легенду не підтверджують.
 
Натомість імператриця Марія-Терезія додаткових представлень не потребує, і тим паче в адюльтері її ніхто не звинувачував. Ерцгерцогиня Австрії, королева Угорщини і Богемії на Закарпатті відзначилася, зокрема, тим, що у 1775 році в знак прихильності до Австро-Угорської корони подарувала Мукачівській греко-католицькій єпархії синьо-жовтий прапор. Більшість закарпатців тоді були греко-католиками, і Мукачівська греко-католицька єпархія була тут уособленням усієї духовної та світської влади.

Крістіна  Чакі – володарка Ужгородського замку. Чи то пак володів ним у XVII столітті її чоловік граф Міклош Берчені. Однак дружина перетворила замок зі звичайного укріплення на розкішний палац. Цікаво, що Міклош годився Крістіні в сини – коли одружувався, мав усього 22 роки (будучи при цьому вдівцем із трьома дітьми). Натомість його обраниці вже виповнилося 40 літ. Зате вона була багатою донькою державного судді Іштвана Чакі.
 
Вбивча  сила краси

Ілона Зріні, жінка, яку знає кожен, хто хоча б трохи цікавився історією нашого краю. Ця княгиня, мати Ференца ІІ Ракоці, прийшла до влади після смерті свого першого чоловіка Ференца Ракоці I, а потім і його матері Софії Баторі. Вона також вийшла заміж за набагато молодшого чоловіка – графа Імре Текелі. Весілля 39-річної Зріні і 25-річного Текелі відбулося в "Паланку" 15 червня 1682 року. Як і її перший чоловік, Ілона ворогувала з династією Габсбургів. Конфлікт, врешті, призвів до облоги замку. 12-тисячне військо під керівництвом генерала Енеаса Капрарі, вирушило, аби утихомирити непокірну княгиню, а заодно і замок відібрати. Цій армії Ілона змогла протиставити лише 2 тисячі гвардійців і кілька сотень селян. І з цією жменькою захисників вона тримала облогу впродовж 3 років. Особисто віддавала накази про передислокацію артилерії, планувала вилазки розвідників, вночі перевіряла пости і дозори, а вдень лікувала поранених і готувала їжу для солдатів. Але чи не найгрізнішою зброєю цієї жінки була її краса: за однією з легенд, коли вона виходила на фортечні стіни, австрійські солдати відмовлялися стріляти – у них на таку красу рука не піднімалася. Загалом, легенд про облогу "Паланку" існує безліч. Згідно з однією з них, захисники фортеці роздобули зброю і боєприпаси в сусідньому Львові, обмінявши їх на коштовності Ілони.

Непереборну фортецю вдалося взяти лише завдяки  зраді коменданта. І тут не обійшлося без романтичних історій: всьому провиною було його нерозділене кохання до прекрасної власниці замку. Отже, він чи-то підробив листи до графині від Текелі, чи отруїв колодязь, словом, Ілона вимушена була капітулювати.

Принизлива  церемонія капітуляції Ілони Зріні збережена на великому полотні, яке сьогодні знаходиться в експозиції Мукачівського замку. Генерал Капрара, закинувши ногу на ногу, сидить у низькому кріслі, а перед ним стоїть велична жінка з дітьми – Ілона Зріні, її дочка Юлія і малолітній син, майбутній Ференц ІІ Ракоці.
 
Хоча  Ілона була протестанткою, її насильно постригли в черниці. Але тут втрутився турецький султан: він добився звільнення Ілони, а коли вона приїхала до Туреччини, нагородив її спеціальною грамотою – атмане. Це єдиний в історії Туреччини випадок вшанування жінки.

Інша  відома власниця Мукачівського замку – Софія Баторі, дружина князя Дьєрдя ІІ Ракоці та свекруха Ілони Зріні.

З 1660 року, після смерті чоловіка, вдова  Софія Баторі з сином Ференцом І Ракоці оселилася у Мукачівській фортеці. Ця жінка прославилася своєю  неймовірною жорстокістю, а невістку свою зненавиділа чи не з першого погляду. Але, ніби за іронією долі, саме Ілона успадкувала після смерті Софії її твердиню – Мукачівський замок.

Будівниці замку та  монастиря

Анна  Другет, дружина Яна Другета, володаря Ужгорода та Ужгородського замку, прославилася тим, що фактично створила Закарпатську греко-католицьку церкву. Разом зі своїм братом, римо-католицьким єпископом Юрієм Якушичем, вона сприяла скликанню 63 православних священиків та підписанню Ужгородської унії в 1646 році.
 
Жужанна Лорантффі, дружина трансильванського князя Дьєрдя І Ракоці – ще одна власниця Мукачівського замку. Саме вона довела до логічного завершення перебудову фортеці – до Верхнього (Старого) замку було добудовано Середній і Нижній, а також зовнішнє оборонне коло, котре складалося із земляного валу та заповненого водою рову шириною у 12 і глибиною 6 метрів.

Перебудований Жужанною Лорантфі Мукачівський замок набув вигляду типової середньовічної споруди з високими вежами і міцними  бастіонами. І в пам'ять про  це грандіозне будівництво на стіні південно-східного бастіону Нижнього замку було зроблено напис латиною, від котрого збереглися лише два рядки: "Якщо військове мистецтво, природа і Бог глибоко мене поважають, не страшні гармати, а за сприятливого розташування зірок – століттями стоятиму".

Княжна  Анастасія Ярославна. Дочка київського князя Ярослава Мудрого і дружина угорського короля Андраша І, на думку деяких учених, сприяла в ХІ столітті заснуванню найпершого монастиря на Чернечiй горi в Мукачеві. Ченці прибули в наш край, супроводжуючи її.  Пізніше найдавніші монастирські споруди зруйнували татари, але неподалік у лісі збереглися печери на зразок київських.

Кунігунда-Ірина  – дружина київського князя Ярополка, донька  саксонського графа Оттона Орламюндського. У принципі, ця жінка має лише умовне відношення до нашого краю. Подейкують, що на її честь у Солотвині назвали найбільше соляне озеро, яке утворилося у результаті просідання ґрунту над шахтами. Точніше, так називався рудник, який раптово просів одразу на 20 метрів і згодом улоговина заповнилася солоною водою, а на дні зібрався товстий шар аспідно-чорної лікувальної грязі. Справа в тому, що Кунігунда була родом із Саксонії, здавна відомої як край гірників. У XIV-XV столітті для облаштування соляних копалень у Солотвині були запрошені майстри з Саксонії, які, імовірно, і дали одній із найперших шахт це ім'я.
 
І остання жінка, про яку ми хотіли згадати в даному матеріалі, –  Гізелла Баварська, дружина угорського короля Іштвана І, перша угорська королева-християнка. В Ужгороді є архітектурна пам'ятка Гізелли на вулиці Волошина, 13, де нині розташована музична школа ім. Дезидерія Задора. Історично це перший навчально-виховний заклад для дівчат в Ужгороді.

До  революції 1848-1849 років дівочих виховних закладів тут не існувало. Нарешті в 1859-му за ініціативою сатмарського римо-католицького єпископа Міхая Гааса було закладено фонд для створення церковної дівочої школи.

Спочатку  заклад відкрився в іншому місці  – на вулиці Капітульній. Це була трикласна школа під керівництвом чотирьох римо-католицьких сестер милосердя. Так був заснований "будинок Гізелли". У 1962 році школа перейшла на вулицю Велику, неподалік від римо-католицької церкви, де перебуває і нині. Згодом була повністю перебудована (в 1902-1903 роках), а в 1907-му розширена і набула сучасного вигляду.

У "Будинку Гізелли" діяли початкова  школа, садок, інтернат на 30 учениць, курси  музики і рукоділля. На другому поверсі  з боку вулиці знаходилася каплиця  "Серце Ісуса". Покрівлю увінчував  купол із масивним хрестом, а у верхній частині фасаду, в ніші була встановлена скульптура святої Гізелли (бл. 985-1065), дружини короля Іштвана Святого. В радянський час скульптуру замурували, хрест зняли, школу передали музичному училищу. В 1996 році Гізеллу розмурували і вона знову побачила світ.

Юрій  Лівак, ЗІА "Простір"

Теги: жінки, Шенборн, Марія-Терезія, Берчені, Зріні, Баторі, Другет

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати