«Найближчі олімпійські перспективи – туманні». Проблеми і розвиток дзюдо на Закарпатті

Дзюдо – олімпійський вид спорту, який має в краї добрі традиції. Тож найперспективніші спортсмени-дзюдоїсти завжди розглядалися як потенційні кандидати, аби представити край на Іграх.

«Найближчі олімпійські перспективи – туманні». Проблеми і розвиток дзюдо на Закарпатті

Останнім часом за цей вид на Закарпатті взялися дуже серйозно: це стосується і спонсорів, і проведення потужного міжнародного турніру, і підготовки власних кадрів. Проблем, звісно, вистачає, адже дзюдо по-справжньому розвивається лише в Ужгороді, а в інших містах краю, якщо і є осередки, то функціонують вони не на належному рівні. До того ж спостерігається відтік перспективних борців в інші області, де є спортивні школи-інтернати, а університети надають пільги для спортсменів. І все ж, як запевняє старший тренер збірної області з дзюдо, заслужений тренер України Віктор Калінін, рік був удалим й перспективи вимальовуються непогані.

"Кочове" дзюдо

– Дзюдо має довгу історію на Закарпатті. А з якої дати можна вести відлік стрімкого розвитку?

– Ну, напевне, з кінця 70-х.  1977 року в ДЮСШ № 1 Ужгорода почав працювати один із перших успішних тренерів в області Андрій Шерегій. За недовгий час він зміг підготувати перших закарпатських майстрів спорту. Іншою точкою відліку став кінець 80-х. Секція виховала таких серйозних спортсменів, як Володимир Мигович, Олександр Черняк, Михайло Пальчич, Сергій Щербей. Всі вони здобули звання майстрів спорту України, захищали честь республіки, згодом держави та Закарпаття на різноманітних турнірах. Причім кілька з них були членами збірної СРСР (в юнацькому розряді).

– З початком незалежності для спорту настали непрості часи... Тоді почався застій?

– Хіба на організаційному рівні. Але ми намагалися триматися. Виховували й надалі потужних борців, навіть чемпіонів і призерів чемпіонату України. Найбільший успіх того часу – перемога Сергія Щербея на чемпіонаті СНД серед юнаків у 1992 році. А Володимир Мигович та Михайло Пальчич ставали кілька разів чемпіонами країни. Наприкінці 90-х та на початку нового століття стало трохи легше. І навіть підіспів європейський тріумф: Роман Говоруха став бронзовим призером першості Європи  2002 року. Слід додати, що ми завжди підтримували й тренували спортсменів із суміжного виду – самбо. Успіхи також не забарилися: 2003-го Олександра Зовдун стала чемпіонкою Європи.

– А в якому стані була тоді інфраструктура й чи змінилося щось за останні роки?

– Щодо Ужгорода, то ми, так би мовити, вели кочовий спосіб життя. Тренувалися спершу в маленьких залах, далі – в ОСК "Юність", потім в ФСТ "Динамо", потім знову повернулися до "Юності". Зрештою, десь 6–7 років тому знайшлися люди, які стали серйозно думати про те, аби організувати повноцінний зал для тренувань дзюдоїстів, адже наставники олімпійського виду виховували чемпіонів у непростих умовах. Так виник варіант із Падіюном.

– Тоді досить неприємну історію роздмухали, мовляв, дзюдоїсти ледь не насильно "відібрали в дітей ковзанку"...

 – Ковзанка існувала хіба що на словах. Колись там справді були й лід, і спортивна секція, але зрештою все так занепало, що довелося починати з нуля – від латання стелі до перекладання підлоги. Добре, що тоді нам допоміг поціновувач дзюдо Василь Ігнатко, тож із 2004 року й досі займаємося в цьому приміщенні. Посильну допомогу принагідно надає й колишній наш вихованець, підприємець Сергій Щербей, котрий свого часу одним із перших в Україні став майстром спорту з дзюдо.

Молодь область залишає

– Окремий спортивний зал сприяв покращенню результатів? І чому так важливо мати саме власне приміщення, багато ж видів обходяться без такої розкоші...

– Свій комфортний зал передбачає розвиток інфраструктури конкретно під якийсь вид спорту. Приміром, ми не лише зібрали в стінах Падіюну найкращих борців області, а й звезли весь потрібний інвентар для тренування. Крім того, можемо проводити заняття кількох груп одночасно. Щодо результатів, то вони поліпшилися і кількісно, і якісно. Першого ж року тренувань у новому приміщенні син нашого мецената Юрій Ігнатко зумів виконати норматив майстра спорту. Олександр Діброва 2006-го опинився серед трьох найкращих чемпіонату Європи (згодом ще двічі був срібним призером), крім того Олександр – переможець 41-х Міжнародних дитячих ігор у Рейк’явіку, дворазовий бронзовий призер першості Європи з самбо серед юнаків, багаторазовий чемпіон України, срібний призер молодіжного Кубка Європи з дзюдо. Медалі здобували й на етапах Кубка Старого світу, закарпатці брали участь у чемпіонатах світу тощо. Ще одним спортсменом, котрий досягнув висот, став Павло Яцина: він призер української першості та учасник чемпіонату Європи 2007 року.

– Де ще в області нині культивується дзюдо?

– Крім Ужгорода, дзюдоїстів донедавна готували у Іршаві. Втім успіхи були пов’язані радше з ентузіазмом тренера Ельгара Кулієва. Після того, як наставник пішов, умови погіршилися, спортивних результатів не було й відповідно кількість дітей, які займаються дзюдо, зменшилася. Загалом голов¬на проблема, крім коштів, – брак у краї ентузіастів, якісних спеціалістів. От і виходить, що в містах і містечках багато хороших дітей, які для виходу на серйозніший рівень після 9 класу мусять готуватися профільно. Тому і їдуть в інші області й приносять бали до чужої скарбнички. Адже на Закарпатті, по-перше, немає спортивних інтернатів. А, по-друге, навіть за наявності в УжНУ факультету фізвиховання, пільг для перспективних атлетів чи вже готових спортсменів – жодних. От і виходить парадокс: майстер спорту мусить учитися... на контрактному відділенні! А безперспективний спортсмен (який трошки краще склав іспити) здобуде фах безплатно. Тому багато батьків наших вихованців журиться, мовляв, от витрачаємо кошти, аби наші діти їздили по змаганнях, захищаючи честь краю, а інші – на репетиторів, аби вступити до університету й змусити нас шукати щастя в інших регіонах.

– А скільки нині дзюдоїстів у краї – дорослих і таких, що вже забезпечили собі хороше майбутнє в цьому спорті?

– Загалом цифра доходить до 300. З них лише десяток виступають на найвищому рівні в дорослих категоріях. Згадуваний вже Олександр Діброва і Андрій Мельник – члени збірної України. Першому, до речі, не пощастило на ЧС цього року – у стартовому двобої натрапив на майбутнього чемпіона світу й поступився... Пробують себе вони також у самбо, хоча пріоритет, як олімпійському виду, належить дзюдо. Загалом відзначив би, що, хоч спортивні результати нині дозволяють говорити про олімпійську перспективу наших хлопців, відповідних умов для підготовки на завершальному етапі Київ і управління спорту не забезпечують. Фінансування є, але в останній момент на підготовку до Ігор вибирають борців з інших областей. От узяти хоча б мого вихованця Георгія Зантараю (студент ЗакДУ, котрий, хоч і не закарпатець але представляє область). Він став чемпіоном світу 2009 року, тепер здобув срібло, є головною олімпійською надією, але досі навіть не добився від держави житла. Узагалі це диво, що він із таким до себе ставленням ще не змінив громадянство – йому таке пропонують  щомісяця!!! Сподіваюся,  тепер ця тенденція буде зламана і нинішня влада зуміє гідно підтримати своїх.

Турнірів вистачить на всіх

– У житті обласного дзюдо головною подією є міжнародний турнір "Кубок Карпат". Втім ніхто із закарпатців медалей на ньому не бере...

– Ну от: одного разу не взяли, і тепер це згадуватимуть роками! За всі рази проведення (а це вже шосте змагання) лише 2010-го не було медалей! По-перше, рівень змагання виріс настільки, що краянам важко конкурувати. Зауважте: із 15 країн 8 привезли найсильніших – членів збірних. До того ж наш Олександр Черняк незадовго перед змаганнями зламав палець. А вже через 2 місяці став призером чемпіонату України й поборов золотого медаліста "Кубка Карпат".

– Зате цей рік був багатий для закарпатців на медалі інших міжнародних турнірів... Які з них згадаєте і кого з перспективної молоді виокремите?

– Потужне змагання було в Будапешті. Перемога на турнірі – це показник того, що борець має шанси на медалі європейського форуму! Ми зібрали там цілу низку нагород. Згадати варто й турніри в Словаччині та Австрії, нещодавно ми приїхали зі Словенії. За підсумками змагань Олександр Черняк та Кирило Балашов вирушать на тренувальні збори разом із національною збірною як кандидати на поїздку на ЧЄ. Знаково, що обоє хлопців на першості України цього року здобули два "срібла" й виконали нормативи КМС. З молодших підопічних відзначу Лева Смагіна, Юру Стеблюка, Юру Шахайду та Богдана Адамчука.

– Про останнього вже багато чув, але жодного разу не бачив у призерах бодай якогось турніру!

– А на нинішньому етапі здобутки – не головне. Богдан лише 1996 року народження й не результатами вимірюється перспективність спортсмена. Посудіть самі: за недовгий період він перескочив із дивізіону до 62 кг аж у категорію до 73! Звичайно, йому ще тяжко конкурувати зі старшими й досвідченішими борцями, але, коли підійде його вік і офіційні змагання (з 17 років), згадаєте моє слово, – дасть усім перцю!     

– Які плани закарпатських дзюдоїстів на наступний рік?

– Вже в лютому їдемо на першість України в класі "кадетів", у березні – ЧУ у віці до 20 років. Хочемо потрапити на чемпіонати Європи і світу. Надії у першому змаганні – на Черняка та Балашова, в другому – на  Діброву. Далі поки що не загадували. Але міжнародних турнірів за рік буде чимало. Благо – наші спонсори не зважають на партійні чи особисті симпатії, а передовсім дбають про розвиток спорту й дзюдо зокрема.

Розмовляв Ростислав Рогожа

08 грудня 2010р.

Теги: дзюдо, тренер, борці

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи