Рід, у якому народжувалося багато хлопців. До 195-річчя з дня народження Іоана Дулишковича

Іоан, який написав історію

Іоан  Дулишкович, від якого ведуть свій рід нинішні його нащадки, як уточнили дослідники, народився 14 листопада 1815 року в селі Голятино Марамароського комітату Австрійської імперії у родині греко-католицького приходського священика. У Іоана були два сини: один одружився з міською панянкою, інший взяв сільську дівчину із Канори (село на північному кордоні Угорщини з Польщею в ХІХ столітті за Воловцем). Своє ім'я для нащадків він прославив тим, що, вже будучи приходським пастором у Чинадієві, видав в Ужгороді в 1874 році власне дослідження в трьох зошитах "Историческія черты Угро-Русскихъ" російською, що свідчить про його чималий патріотизм у тогочасних умовах. Добре володіючи латинню, угорською, російською, Іоан Дулишкович через 30 років, услід за Михайлом Лучкаєм, описав минувшину карпатських русинів, яких у другій половині ХІХ століття називали угро-руськими.

"Невозможно было с Феодором Корiятовичем великое  переселение в Угрію русских  – так как беглецу довольно самому спасатись, а не вместе волочити за собой и толпу народа... О Лучках в комитату Берегском: что ее около 1380 года подарила Царица трем братьям: Кузьме, Григорию и Олексе упоминается во грамоте Иоанна Корвина 1493. Должность Шкултетов (шолтесов) сих была ношенiе писем вместо Мукачевских городских владетелей до поры, пока между Мукачевом и Кошицами не учредилась почта, про что прозывались вместе и Sculteti Tabellarii alias szabados". У своїх "Чертах..." Іоан Дулишкович цитує багатьох авторів попередніх історичних праць.

– Чимало Дулишковичів, які нині живуть у Закарпатті, – розповів пан Олександр, – походять від тієї "сільської" гілки роду, яка колись проживала в Канорі. Пізніше вони розселилися в низинні райони, але в селі під Бескидом проживають і дотепер. Натомість дві доньки Іоана Дулишковича заміж не вийшли. У 20-их роках ХХ століття вони мали в Хусті невеличкий будиночок і там доживали свій вік. Мій батько Євген Євменович, ще коли служив у лавах чехословацької армії, неодноразово бував у них вдома. Збором даних про генеалогію роду почав займатися у радянський час ще мій батько. Нині цим питанням переймається мій старший син, відтоді як узяв до рук рукопис мого батька. Син живе в Будапешті, там родинна генеалогія дуже популярна.

Іоан  Дулишкович помер 21 лютого 1883 року в  Чинадієві і похований десь на території старого греко-католицького кладовища поруч із церквою. Мій дядько, який у 70-их роках минулого століття раптово для всіх рідних помер, знав, де саме знаходиться місце поховання, але чомусь нікому про це не встиг повідомити.

Євмен, який постраждав  за віру

Можливо, причиною цього був той факт, що діда Олександра Євгеновича – Євмена Дулишковича, який числився парохом Свято-Успенського собору в Мукачеві, заарештували 26 січня 1949 року на 25 літ трудових таборів із конфіскацією майна за небажання змінити віру.
 
Євмен Дулишкович народився 28 квітня 1889 року в сім'ї греко-католицького священика Олексія Дулишковича та Емілії Токач у Сускові, що під Свалявою. Після закінчення гімназії в Ужгороді він продовжив здобувати освіту в 1907 році в Ужгородській духовній семінарії. Після рукоположення на священика 22 грудня 1912 року в Ужгородському кафедральному храмі Євмен Дулишкович був призначений парохом у село Негрово (нині Іршавський р-н). З 1939 по 1949 роки він священик у Мукачеві та архідиякон Березького архідияконату. Його син о. Віктор був у 1944 році делегатом Першого з'їзду Народних Комітетів. 25 січня 1949 року в кабінеті голови Мукачівської міськради Григор'єва о. Євмен категорично відмовився підписувати розпорядження міськвиконкому, видане за згодою Закарпатського облвиконкому, про передачу греко-католицького храму в користування православній громаді. Після цього працівники КДБ його заарештували безпосередньо на службі. 18 травня 1949 року о. Дулишкович був засуджений на 10 років із позбавленням волі та на 5 літ із позбавлення громадянських прав. Строк він відбував у Мордовських таборах ГУЛАГу. В Мукачево повернувся 13 жовтня 1955 року під час "хрущовської відлиги". Втім, через три роки о. Євмен помер, на його здоров'ї позначилися погані умови перебування в таборах.

Олександр, який вчить дітей музиці

Батько  пана Олександра, Євген, народився у 1915 році, через 100 літ після Іоана  Дулишковича. Старший брат Євгена, Тиберій, народився 1913 року. Старший брат Іоана  народився 1813-го. Тут виявляємо цікаву арифметику і паралелі, які ще треба  додатково вивчати, – каже мій співрозмовник. – Генеалогія дуже цікава і складна наука. Особливо, якщо її порівнювати з генетикою. Сподіваюсь, мої нащадки знатимуть її краще за мене.
 
Малим хлопцем батько відвів Сашка на концерт  у Будинок культури. Там виступали Степан Мартон, скрипаль Іван Гегедюш та інші відомі тогочасні музиканти. Після концерту Євген Євменович запитав хлопця, чи сподобалися йому виступи. Потрібно було відповісти "так", бо інше не сприймалося. Таким чином Олександр Дулишкович потрапив до музичної школи не у вересні, а в січні. Потім було навчання в Ужгородському музучилищі. Викладачем по класу скрипки молодий педагог об'їхав пів-Закарпаття – від Рахова до Мукачівщини. Й сьогодні він радо на своєму улюбленому музичному інструменті виконує скрипкові ліричні твори.
 
А на 195-річний ювілей свого славетного прапрадіда Олександр Дулишкович запалить свічку за упокій його душі. Шкода, що не знає точного місця поховання  отця Іоана.

Олексій Філіппов

Теги: Дулішкович, священик, греко-католицький

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати