Православні святині Закарпаття. Перш ніж відвідати, можемо ознайомитися з ними із путівника

Число обителей росте

Віднедавна детально про ці святині можна дізнатися з путівника "Православні монастирі Закарпаття". Його автори – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії УжНУ Юрій Данилець та благочинний Грушівського Архангела Михаїла чоловічого монастиря, ієромонах Пімен (Мацола) – нещодавно представили свою працю в Києві, а днями й у рідному Закарпатті – у стінах обителі у Грушові. Книжка вийшла російською мовою, у планах авторів перевидати її українською та англійською.

Про кожен монастир і скит нашого краю в путівнику дається коротка історична довідка, вказується число Христових служителів, ім'я настоятеля, престольні празники, головні святині, розклад богослужінь тощо. Є у виданні й карта розміщення обитилей та фотоілюстрації.

Коли книжку готували до друку, в краї нараховувалося 35 монастирів. Тож інформацію про 3 нові – у Сільці, Зарічеві й Нижньому Болотному, до путівника додати не встигли, хоч і позначили їх на карті. "Звичайно, у невеликій книжечці надзвичайно важко охопити весь фактичний матеріал про чернецькі обителі Закарпаття, – зазначили автори у своїй передмові, – тому запрошуємо всіх охочих відвідати ці православні святині". Днями ми разом із авторами путівника навідалися до кількох монастирів на Тячівщину, Хустщину й Мукачівщину.

Перша зупинка нашого маршруту – село Іза, що під Хустом. Воно відоме не лише лозоплетінням, а й Свято-Миколаївським чоловічим монастирем, котрий заснували 1919 року. У 1958-му радянська влада ліквідувала духовну обитель, у її приміщенні влаштували тубдиспансер. Діє він і донині. А монастир відновили 1990 року. Тепер духовна обитель і лікарня – найближчі сусіди. Ієромонах Амфілохій, котрий проводить екскурсію, зазначив, що, незважаючи на сусідство з тубдиспансером, не було жодного випадку, аби хтось із монахів чи прихожан підхопив небезпечну хворобу: найкраща профілактика – молитва. Головними святинями Свято-Миколаївського монастиря є мощі преподобного Алексія Карпаторуського; часточка Хреста, на якому розіп'яли Ісуса; ікона Божої Матері  "Скоропослушниця". Остання перебувала в могилі святого Алексія – і попри те, що пролежала у вологості близько півстоліття, не зіпсувалася.

Наступна духовна зупинка на нашому шляху – Грушівський Архангела Михаїла чоловічий монастир, що на Тячівщині. У нинішньому вигляді будівля постала 2004 року. Однак історія обителі тягнеться у віки – перша згадка про грушівських монахів датується ХІІІ століттям. За однією з гіпотез, саме вони на слов'янських землях заснували книгодрукування – скоріше, ніж це зробив Швайпольт Фіоль у Польщі та Іван Федоров у Московії. Духовними візитівками нинішньої обителі є ікона Божої Матері, котра написана на Афоні, та часточки мощей Києво-Печерських святих. Крім того, у храмі покояться останки вбитих у XVIII столітті грушівських монахів. А нинішні ченці відкопали у дворі монастиря кам'яний фундамент обителі, яку в тому ж XVIII столітті зруйнували протестанти. За словами настоятеля архімандрита Стратоніка, туристи навідуються до них досить часто. У цьому є й заслуга місцевої влади – до монастиря від траси зробили якісну дорогу, найближчим часом планують завершити на ній освітлення.

Відтак прямуємо до села Кривого, що також на Тячівщині. Тутешній Свято-Георгіївський чоловічий монастир розмістився на горі Осуй. Тож обитель видно чи не з усіх вулиць села. А опинившись біля монастиря, побачите з гори довколишні краєвиди, в тому числі й долину річки Тересви. Як розповів настоятель архімандрит Пахомій, ця обитель заснована 1992 року. До того на місці, де вона стоїть, була колгоспна земля. Одна з головних тутешніх святинь – ікона великомученика Георгія Побідоносця з часточками його мощей. Є в монастирі й список ікони Божої Матері, який привезли з Афону. Ще тут зберігається чудотворна плащаниця Христа, котру подарувала вдова з Дубового. Полотнищу вже понад 150 років. На території обителі розміщений і колодязь зі священною водою.

Святині зцілюють людей

Тячівське село Мала Уголька – одне з найвідоміших серед вірників. 2008 року тут канонізували архімандрита Іова, що був настоятелем місцевого храму на честь Димит¬рія Солунського з 1962 року аж до своєї смерті у 1985-му. Літургію і чин прославлення Іова Угольського очолив сам Блаженний Митрополит Київський і всієї Русі Володимир. Теперішній настоятель храму – протоієрей Іоанн – розповідає: за життя архімандрит Іов щодня правив служби і не втомлювався це робити навіть у літах. Місцевий люд часто звертався до нього з проблемами здоров'я – завдяки молитвам багато хто вилікувався. Одна з історій, що запам'яталася найбільше, зазначає протоієрей Іоанн, – про подружжя з Малої Углі. Чоловік і жінка не мали дітей, вердикт лікарів – і не буде. До Іова подружжя подалося як до останньої надії. І після його молитов у сім'ї таки народилося малятко.

Сьогодні мощі Іова Угольського – головна святиня церкви, люди з усіх усюд їдуть, щоб їм уклонитися. У майбутньому тут, біля храму Димитрія Солунського, планують відкрити монастир.

Село Домбоки на Мукачівщині – остання зупинка нашого маршруту. 1932 року тут заснували Успенський жіночий монастир.  1954-го його ліквідували, а в приміщеннях зробили спеціалізовану школу-інтернат. Відродили обитель  20 років тому. Тож тепер інтернат і монастир – найближчі сусіди, котрих розділяє лише паркан. Після закриття домбоцького монастиря багато його послушниць переїхало до Мукачівського. Туди ж перенесли й нині головну святиню обителі – чудотворну ікону Божої Матері "Скоропослушниця". Вона, розповідає ігумен Кирило, написана на Афоні в монастирі Дохіар. Було чимало випадків, коли, молячись під "Скоропослушницею", люди зцілювалися від тяжких хвороб. А ще ця ікона є мироточивою. За спостереженнями, зауважує ігумен Кирило, образ виділяє миро під час світових чи місцевих катаклізмів. Зокрема, це диво спостерігалося під час трагічної повені на Закарпатті наприкінці 90-х. Після того, як святиню повернули до Домбоків, у Мукачівському монастирі залишилася її копія.

На мандрівку п'ятьма святинями ми витратили день. Оскільки православних обителей в краї вже 38 і число їх щороку лише зростає, то планувати паломницькі подорожі рідним краєм можемо на тривалий час. І це радує – бути багатим духовно не завадить.

Ярослав Гулан, ЗІА "Простір". Фото автора

Теги: православний, путівник, монастир

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати