Антон Зелінський: «Не дозволю закарпатських гуцулів загнати у резервацію на власній землі»

Антона Зелінського по-особ¬ливому представляти не потрібно. Його добре знають і в Ужгороді, і на рідній Рахівщині. Гуцул із діда-прадіда, який серед предків має опришків, героїв визвольних змагань, трударів і... святих. Колишній правоохоронець, спортмен, бізнесмен, нині – громадський активіст, заслужний юрист України, почесний президент ФК "Говерла" і просто чудова людина.
Нині він – депутат Закарпатської обласної ради, член партії Єдиний Центр. Від цієї політичної сили в одномандатному окрузі балотується до крайового парламенту й на нинішніх виборах. 

– Антоне Франтішковичу, з чим ідете нині до земляків, що політична сила, до якої належите, зробила доброго для краян?

– Настільки багато, що й перелічити все неможливо. Згадаю те, що перше спаде на гадку. Члени нашої партії брали участь майже в усіх заходах, що відбувалися останніми роками на Рахівщині, – від свята знань у школах району і до дня села. До цього треба додати численні гуманітарні акції, подарунки дітям до дня Святого Миколая тощо. Але найбільшу допомогу лідери Єдиного Центру – Віктор, Іван Балоги, Василь Петьовка – надали рахівцям після паводків, які знищили десятки будинків. Тоді упродовж року людям усе відбудували. Потому розпочали споруджувати дороги, дамби, школи. Чимало акцій стосувалося спортивно-патріотичного виховання молоді. Загалом, за час керівництва областю лідерами Єдиного Центру Рахівщина відчула потужний поштовх у розвитку. Причому це не мало ніякого стосунку до виборів – їх тоді не було.

– А які маєте особисті пріоритети в роботі?

– Моя улюблена справа – патріотично-спортивне виховання молоді в дусі національної свідомості з опорою на гуцульський етнічний менталітет. У Ясіня організували футбольний клуб "Говерла", який також має відділення, об'єднує юнаків у навколишніх селах. Нині там займається більш ніж сотня обдарованих дітей. Свого часу клуб дійшов до срібної медалі чемпіонату області, нині успішно виступає у районних поєдинках. У планах – спорудження стадіону, розширення філій клубу, щоб створити потужну команду.

Наступне завдання – будівництво спортивних майданчиків. Планую в межах свого округу ініціювати таке в усіх без винятку школах. А в дошкільних закладах – збудувати дитячі майданчики. Нині з моєї ініціативи фахівці розробляють концепцію розвит¬ку спорту на Рахівщині, яку запропонуємо до схвалення депутатам районної ради наступного скликання. Вона, зокрема, передбачає зведення десятка стадіонів у Ясіня, Богдані, Діловому, Бичкові, Рахові, Середньому Водяному тощо. Це потрібно для створення розгалуженої спортивної бази в нашому районі. Мої колеги з облради підтримали пропозицію щодо спорудження майданчика зі штучним покриттям у ЗОШ № 1 Ясіня – виділено кошти з  бюджету, роботи вже завершуються.

– Все ж, як то кажуть, не спортом єдиним...

– Звісно, що мені болить повсякденне життя земляків. З друзями, в тому числі з-за кордону, створили міжнародне громадське об'єднання "Гуцулія". У планах – залучення серйозних інвесторів для будівництва потужних рекреаційних об'єктів на Рахівщині. Нині ведемо переговори з зарубіжними партнерами, погоджуємо юридичні питання, збираємо документи. Ці проекти покликані кардинально змінити не тільки економіку району, його бюджет, а й соціально-культурне життя. Сподіваюся на його успішне втілення. Тоді гуцульський край дістане такий поштовх, якого досі не мав жоден район Закарпаття.

– Рахівщина – регіон рекреації, на її території діє Карпатський біосферний заповідник. Однак думки щодо розвитку заповідної справи й поєднання її з підприємництвом, господарюванням різняться...

– На мою думку, медаль ця має, як завжди, два боки. Захоплення лише одним із них здатне спричинити навіть трагічні наслідки. Врегулювати проблему може лише новий закон про заповідні території. Наведу приклад: у розвинутих європейських країнах, як-от: Швейцарія, Австрія – нормою є 12–13% заповідної території, і вони цим пишаються. Але... на цих землях дозволене екологічно чисте виробництво, працюють переробні заводи, підприємства з виготовлення електроніки тощо. У нас усе робиться навпаки. Зберігаємо квіти, рослини, комах, а людей фактично заганяємо в резервацію на власній землі. Гуцулам забороняють іти на полонини, рубати ліс, збирати ягоди й гриби. Або за все вимагають плату. Це нонсенс! Згадаймо, що на Рахівщині основна галузь – лісопереробна. Щороку вона знижує потужність, бо заповідник своєї виробничої бази не має. А куди дітися людям? Додам, що наш район – єдиний в області негазифікований, а машина дров, до прикладу, коштує майже 200 доларів. На сезон потрібно 3–4 машини. Далеко не кожна бабка в селі може з пенсії стільки заплатити. Це при тому, що поряд, за дорогою, гниють дерева... Як таке може бути? Нині вже майже пів-Рахівщини заповідна.

– Маєте свій варіант вирішення цієї проблеми?

– Вважаю, що слід законодавчо врегулювати питання господарської діяльності у заповідниках, щоб люди мали роботу. Також треба створити лісову біржу, де б місцеві мешканці могли за нормальну ціну придбати деревину, екологічне паливо. Деякі країни створюють у заповідниках вільні економічні зони, де дозволено нешкідливе виробництво. А суцільна заборона – це шлях у нікуди.

– Ви – не одинак, працюєте у команді. Що можете сказати про однодумців?

– Команда Віктора Балоги, до якої маю честь належати, – це найпотужніша команда патріотів Закарпаття. Вона збалансована, має чудових фахівців і політиків. Єдиний Центр також упевнено стоїть на загальноукраїнському, вседержавному рівні. Тому почасти дивує позиція деяких наших краян, які радо голосують за представників Донецька, Криму чи Дніпропетровська, коли маємо політичну силу, яку очолюють закарпатці. Це ж зрозуміло, що лідери тих партій насамперед піклуватимуться про край, звідки родом, де живуть. Команда В. Балоги реально за останні роки багато зробила саме для Закарпаття. Цікаво спостерігати за нинішніми керівниками, які відкривають об'єкти, збудовані командою Єдиного Центру, перерізають стрічки. Сумніваюся, що за такого господарювання через рік вони матимуть, що відкривати... Кошти перекачуються в ті регіони, де міститься основна електоральна база чинної влади. А лідери Єдиного Центру, дбаючи про земляків, закарпатців, водночас ставлять собі за мету дати лад в усій країні, бо ми єдині й лише спільними зусиллями можемо вирішити проблеми, які перед нами ставить життя.

– Як оцінюєте нинішню виборчу кампанію?

– Багато що дивує. Часто скла¬дається враження, що ми повернулися у 2004 рік, якщо аналізувати дії чинної влади й наших опонентів. Вони, згадаймо, кілька років тому проводили свої виборчі кампанії у дуже комфортних умовах. Нині ж спостерігаємо політичні переслідування, тиск і шантаж людей, які мають інші переконання. Своїм колегам і друзям завжди кажу: "Доки ми живі, нічого не втрачено, а все, що нас не вбиває, – робить сильнішими". Життя після виборів триватиме. Цей шлях ми також пройдемо. Смішно, коли на стежку самурая стають свинопаси, не розуміючи, що на цій дорозі їх можуть чекати біль, втрати, безчестя або й смерть. Вони гадають, що їм усе дозволено. Завдаючи болю іншим, вважають, що з ними такого трапитися не може. Побачимо...

– Не лише під час виборчої кампанії, але й загалом у житті людина формулює для себе певні гасла, ставить цілі. Яке ваше кредо?

– Імпонує вислів героя Першої світової війни, генерала Корнілова, що його, трохи перефразувавши, можна відтворити так: "Душа належить Господу Богу, серце – родині, сім'ї; життя – віт¬чизні, Україні; а честь не належить нікому!" Десятки років керуюся в житті цим девізом, котрий став моїм дороговказом. Вважаю, що все стається так, як Бог дає.

Петро Поліха, ЗІА "Простір"

Теги: Зелінський, гуцул, влада

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати