Михайло Попович: Пройти через вибори – і залишитися людьми

Нинішній наш гість – Михайло Попович – тривалий час керував апаратом ОДА, тож добре знає плюси й мінуси системи державного управління, має напрацьовані контакти з районами і знає, як правильно будувати вертикаль владних органів. Це означає, що він постійно тримає руку на пульсі політичного життя області. Ми поговорили з Михайлом Андрійовичем про те, як живе Закарпаття за нової владної команди, чим цікава нинішня передвиборча кампанія і що може змінитися після 31-го жовтня.

Нинішня влада вже могла  зробити більше

– Михайле Андрійовичу, коли ви працювали заступником губернатора, політичні опоненти час від часу намагалися вставляти палиці в колеса. У зв'язку з цим, чи задоволені ви тим, що вдалося виконати?

– В обласній державній адміністрації я пропрацював 5 років: і апаратом керував, і заступником голови ОДА був. Зробили багато, я б не сказав, що тут, на Закарпатті, нам сильно заважали. В обласній раді була створена широка коаліція ще 2006 року, тому мало хто намагався, як ви кажете, вставляти палиці в колеса. Зате були тертя з урядами, міністерствами. Але зрештою скажу так: хто хоче зробити, той зробить.

– Назвіть найважливіші, на вашу думку, досягнення команди, що формувала попередню владу на Закарпатті?

– По-перше, та влада не дави¬ла ні малих підприємців, ні великий бізнес, ні пресу. По-друге, дуже багато робилося в соціально-економічному напрямку. Ми створили чітку програму – стратегію соціально-економічного розвитку області – і одну за одною вирішували першочергові проблеми. Була ухвалена й запрацювала майже на всю потужність урядова програма протиповеневого захисту басейну річки Тиси. І школи будувалися, і дитячі садочки, і ФАПи, і лікарні ремонтували, й обладнання купували, і швидкі для сільських амбулаторій, і багато іншого.

По-третє, попередня влада не сиділа в кабінетах. Цю традицію заклав ще Віктор Балога, коли було започатковані виїзні засідання і колегії ОДА. Тоді в села подавалися заступники голови обласної адміністрації, начальники профільних управлінь, збиралися керівники районів. І спільно вирішувалися проблеми. Пам'ятаймо: кожна третя-четверта школа в Україні будувалася на Закарпатті. Згадаймо газифіковані оселі, відремонтовані лікарні, увагу до низової ланки медицини – фельдшерсько-акушерських пунктів і сімейних амбулаторій.

– До речі, чим займаєтеся тепер, після держслужби? І як збоку оцінюєте роботу нинішньої обласної влади?

– З держслужби я не пішов: працюю помічником-консультантом народного депутата Василя Петьовки. Це дає більше часу на спілкування з людьми, можливість аналізувати, думати, готувати програми й вирішувати локальні проблеми. Щодо роботи нинішньої влади, то оцінювати б не дуже хотів. Я не є великим її опонентом, бо це неконструктивна позиція. Але збоку здається, що попередня команда була контакт¬ніша, ми частіше спілкувалися з людьми, мали більше живих ідей.

Ще складається враження, що нинішня команда десь відсовує убік напрямки, які слід розвивати, проекти, які би треба продовжувати. Це при тому, що сьогодні вибудовується чітка вертикаль влади, керівники області мають хороші стосунки з центром, київським керівництвом. Тому, як на мене, нинішня влада вже могла зробити більше. Ми, повторюся, часто працювали в умовах блокування і все ж знаходили способи вирішення  нагальних проблем.

– Порівняйте, будь ласка, співпрацю по вертикалі область-райони, яка була при попередній владі, і ту, що є сьогодні.

– Кожна команда має свій стиль роботи. І в нас було по-всякому: з деякими районами легше працювалося, з деякими складніше. Але обов'язково мусить бути діалог. Без нього – лише з "накачками" згори й виконанням указівок – ніде взятися й позитиву. Раніше ми говорили з усіма, слухали різні думки, в тому числі й критичні. Коли є такі позиції, то керівник їх аналізує й робить висновки, як поліпшити ситуацію.

Сьогодні ж вертикаль влади вибудовується так, що все тримається в одному кулаку. При цьому мене тривожить, що починаються звільнення фахівців, бо вони з іншої команди чи просто незручні або не ручні. Це означає, що їм, очевидно, не довіряють, а коли нема довіри, то важко вибудувати систему. Управління ж, у тому числі й державне, обов'язково має бути системним.

Після 31-го жовтня всі будуть об'єднуватися навколо Єдиного Центру

– Менш ніж місяць залишилося до виборів до місцевих рад. Як би ви спрогнозували їх результат, наприклад, в Ужгородському районі?

– Прогнози – невдячна річ. Але я оптиміст, тому впевнений, що в підсумку вибори дадуть можливість сформувати дієву, відповідальну владу на місцях. І в Ужгородському районі, і в області, переконаний, переможе Єдиний Центр, навколо якого консолідуватимуться всі, хто вболіває за Закарпаття.

– На вашу думку, які переваги в Єдиного Центру перед конкурентами?

– Найперше, ця команда збалансована, професійна, має досвід. Цим людям є з чим іти до виборця, вони можуть показати, що зробили. А головне – хочуть працювати й мають конкретні шляхи вирішення проблем. До прикладу, в Ужгородському районі основа команди Єдиного Центру – це люди, які завжди трималися демократичного русла: яких за вісім років не вдалося розколоти. До них долучилися кандидати, які пройшли прискіпливий відбір у всіх можливих округах. Це люди, які досяг¬ли успіху, мають повагу громади, а також і шанси на перемогу. По-друге, Єдиний Центр має чітку й зрозумілу програму "Якісна Україна". Реальна передача повноважень громадам, об'єднання зусиль органів виконавчої влади всіх рівнів, місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій – оптимальний шлях розвитку, і це сприймають виборці.

– До речі, як вважаєте, чи сильно впливає на побудову агітаційної кампанії специфіка регіону? Скажімо, Закарпаття?

селі Закарпаття і зросійщеному "посьолку" Донеччини. Треба шукати підхід до людей, вивчати їхні проблеми, думати, як їх можна вирішити й говорити про це з громадами. Це, до речі, ще одна перевага Єдиного Центру саме в нашому краї. Ми говоримо про українську партію, яку заснували наші земляки, і топ-менеджмент, багато лідерів якої пов'язані із Закарпаттям повсякденним життям. Я не кажу, що вони не пам'ятатимуть, наприклад, про Вінничину чи Крим, але точно не забудуть про Закарпаття. Бо знають проблеми не лише області загалом, а й чи не кожного маленького села на кількасот хат. Вони тут живуть і спілкуються з людьми.

Ну і, звичайно, дуже важливу роль відіграє особистість лідера партії. Віктора Балогу знають як харизматичного лідера, який довів, що вміє працювати, що є дуже хорошим менеджером загальнодержавного масштабу. Він не боїться зважуватися на серйозні рішення й відповідати за них. Багато хто переконався, що, коли його команда досягає успіху, він ділить його з усіма, а коли десь є невдачі, то всю вину й відповідальність, як лідер, бере на себе. Таких керівників, повірте, дуже мало.

Аби тобі більше довіряли, треба працювати 

 – Чомусь нині, таке враження, лідерів партій органи місцевого самоврядування і вибори до місцевих рад не дуже цікавлять...

– Це не зовсім так. Місцеві вибори – дуже серйозна сходинка на шляху до виборів у парламент. Так, деякі вожді нині не дуже активно працюють, бо, можливо, концентрують ресурс на наступні вибори. Або просто не мають, кого виставляти, підтримувати, з ким працювати на місцях. Через це, зокрема, дехто підмінює нормальну виборчу роботу, агітацію дешевим чорним піаром, війнами на місцевому рівні. Так не має бути.

Вибори, хай як вони гостро проходять, з політичною боротьбою і конкуренцією, – це все-таки лише невеликий етап у житті. Вони минуть, і завтра треба зустрічатися з вчорашніми опонентами, дивитися їм у очі, спілкуватися. Тому маємо пройти через вибори й залишитися людьми. Маємо пам'ятати, що ми – закарпатці, а це народ, який постійно гуртувався й робив усе громадою. Раніше ніколи не було такого, щоб наші люди через політику билися. А тепер є деякі місцеві вожді, які лише провокують конфлікти. І це абсолютно неправильно, бо завдання у нас усіх одне – працювати на розвиток свого краю.

– Подейкують, нинішня партія влади має завдання здобути якомога більше голосів виборців будь-яким методом. Як можна протидіяти спробам вплинути на хід голосування чи підрахунок голосів незаконним шляхом?

– Хто розумний, той знає, що, чим більше тиснеш, тим більший спротив маєш. Адмінресурс можуть захотіти використати і, напевно, намагатимуться його застосувати, але це вже не дасть такого ефекту, як раніше. За останні 6 років ми все-таки змінили суспільство, стали набагато демократичнішою країною.

Натиснути на всіх суддів ніхто не зможе. Бо, попри нарікання на судову систему, абсолютна більшість людей, які там працюють, – порядна й чесна: вони поважають себе і свою професію.

Лариса Романюк, ЗІА "Простір"

Теги: Михайло Попович, Єдиний Центр, вибори

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати