Проспектоманія

Схоже, мер Ужгорода Сергій Ратушняк вирішив увійти до історії обласного центру як проспектоман. Навряд чи мешканці міста забули, з яким пафосом та відчуттям власної значущості він ремонтував проспект Свободи, видаючи його реконструкцію ледь не за найвидатніший архітектурний успіх, який колись бачив Ужгород.
 
Зворотний бік проспекту читачі "Замку" мали можливість побачити в минулому номері. Градоначальник, очевидно, забув, що збудувати щось мало – потрібно ще за цим і доглядати. А ще варто згадати, що проспект Свободи так і залишився недоробленим. Про обіцяне продовження реконструкції в напрямку 16-поверхівки місцева влада щасливо "забула".
Замість того, аби завершити й зберегти оновлений проспект Свободи, ініціатором чого сам і був, Ратушняк задумав ще один грандіозний проект – проспект № 2 на перехресті вулиць Заньковецької, Легоцького й Тлехаса (Новий район).

Вже півтора місяця там кипить робота. Задум серйозний. Якщо вірити схемі майбутнього проспекту, вміщеній на білборді поблизу будівництва, загальна площа ділянки, на якій плануються роботи, – 532 квадратних метри. Тут будуть пішохідні тротуари завдовжки майже кілометр, 27 лавок, 37 ліхтарів, 52 дерева, газони, автопаркінг на 65 машин. Лояльні до мера ЗМІ, крім цього, в один голос заявили, що буде й фонтан. Щоправда, на схемі він не зображений. Ще ж будують транспортне кільце.
 
Робота стартувала на початку серпня цілком несподівано. Власне, тисячі мешканців найбільшого мікрорайону міста попередити, що в них під вікнами розгорнеться грандіозне будівництво, ніхто не здогадався. Просто одного чудового ранку люди прокинулися під гуркіт техніки й виявили, що автобусні маршрути змінили свій курс.
 
Невідомо, що ж це буде за "восьме диво Ужгорода" (на жаль, незважаючи на стандартну практику виставляти перед будівництвом графічне зображення майбутньої споруди, вирішили обмежитися звичайною схемою, на якій проспект проглядається дуже умовно), але наразі можна констатувати, що роботи завдають серйозного дискомфорту і  мешканцям району, і водіям.
 
Тимчасові автобусні зупинки не впорядковані. Це просто невідомо яким методом підібрані частини тротуару, на яких люди змушені чекати на транспорт. На довколишніх дорогах, які до початку будівництва не мали значного навантаження (через що на них навіть не стояли світлофори), нині інтенсивність руху така, що дорогу реально перейти лише з доброї волі водіїв, які пригальмують, пропускаючи пішохода.
 
Окрема історія – перехрестя вулиць Перемоги та Легоцького (в напрямку до Сторожниці). Ця дорога із відкриттям Боздоського мосту й до цього була доволі завантажена, нині ж затори не зникають. Ба більше: вже тижнів зо два, якщо не довше, там не працює світлофор! Повертати доводиться, як вийде, щоразу тішачись, що проїхав, не зачепивши сусідів.
 
"Я не проти будівництва проспекту, – каже жителька вул. Легоцького Оксана. – Може, буде в нас гарно, діти матимуть, де гуляти. Ось тільки було б добре, якби закінчили якомога швидше – важко добиратися до зупинок, до базару, всюди бруд..."
 
Це ще треба подякувати погоді, яка, налякавши холодним початком осені, нині дарує сонячні дні й висушує купи ґрунту, через який доводиться перелазити пішоходам. Але коли почнуться дощі, людям стане непереливки: можна вже запасатися ґумаками. А те, що робота до настання дощів не завершиться, безсумнівно. Навіть за планами будівництво фінішує не раніше листопада. А зважаючи на те, що після активного старту  вже майже тиждень роботи йдуть дуже мляво, цілком імовір¬но, що проспект не завершать і до зими  чи навіть до кінця року. Викликає здивування, чому взагалі почали працювати лише наприкінці літа, адже передбачити можливі затримки й перестрахуватися, здається, не так уже й важко.
 
Але найбільше сумнівів щоло самої доцільності проспекту. Питань немає: спальний район слід упорядкувати, але чи найважливіше це питання? Ані Сергій Ратушняк, ні його соратник, директор департаменту міського господарства Віктор Мартин, жодного разу не пояснили, чому, коли й навіщо місто вирішило вкласти майже 5 мільйонів гривень у цей проект.
 
Інше питання – транспортне кільце. Безумовно, колись доволі спокійне перехрестя після відкриття прямої дороги до вулиці 8 Березня, заповнилося автомобілями й перехід вулиці став доволі проблематичним. У нормальних містах таке питання вирішують, поставивши світлофори. "А воно вам треба?" – питає мене один із робітників, показуючи на кільце. Знизую плечима. "По-моєму, ні", – каже він. – Тут би кути зрізати, щоб машинам легше було повертати, й світлофор поставити. От де, на мою думку, кільце б не завадило, то це на тому перехресті (показує на перетин вулиць Легоцького й Перемоги)". І справді, транспортний потік там набагато інтенсивніший, але вирішили, що триоких буде достатньо.

Врешті, 5 мільйонів – немалі гроші. За них би можна було вирішити бодай одну біду Ужгорода: відремонтувати розбиті дороги й залатати остогидлі водіям ями. Та й тротуари, які в нас на порядок гірші, аніж автошляхи, теж би не завадило бодай трохи покращити...
 
Але трудність, схоже, в тому, що на чолі міста стоїть друга біда Ужгорода. Ну, нецікаво Сергію Миколайовичу дороги ремонтувати – не відкриєш же ти оновлений шлях перерізанням червоної стрічки, не збереш урочистий мітинг під час прибирання сміття, бо на сміх піднімуть. Інша річ – цілий проспект. Хтозна, а ну ж через багато років ще бабусі онукам розказуватимуть: був у нас колись мер-проспектоман. Нічого в місті не зробив корисного, зате аж дві пішохідні зони створив.

Роман Івашко

Теги: проспект, Ратушняк

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати