«Вибір» – це вибір шляху в житті

Нещодавно мені випала нагода поїхати з групою неповносправних людей у Польщу на відпочинок. Вірніше, відпочивати їхали вони, а я була волонтером. Перше, що здивувало – там до людей з обмеженими фізичними можливостями та розумовими відхиленнями ставляться краще, ніж до здорових. Не з жалю, а з почуття поваги й обов"язку піклуватися про слабшого.

Тротуари і переходи, крамниці та кафе, готелі й адміністративні будівлі – це все доступне для осіб на візках. А коли мої нові друзі запитали, чи зможуть вони вільно пересуватися Ужгородом, якщо приїдуть на екскурсію, мені стало соромно. Бо потрапити з ними у звичайне кафе чи кнайпу буде важко, а показати центр та історичні пам"ятки – то й поготів.

Захоплення  і повагу викликало й те, що більшість  неповносправних у Польщі працюють на звичайній роботі. Люди з більш  обмеженими можливостями відвідують так  звані "варштати" (у перекладі  – майстерні), де їх вчать різним видам декоративно-прикладного мистецтва, журналістиці, фотографуванню, психології й навіть основам бізнесу! І пізніше вони не лише заробляють на життя, а й відчувають себе повноцінними членами суспільства.

Сумно і гірко, що в нашій центральноєвропейській державі, котра так прагне дотягнутися до своїх західних подруг, людині з особливими потребами треба докладати неймовірних зусиль, аби не загубитися, не загинути під тиском цього ж "милостивого" суспільства, котре думає, що їй для щастя потрібен лише хліб і дах над головою.

Аби переконати себе й інших, що не все так погано у нашому домі, я звернулася до директора Закарпатського регіонального центру соціально-трудової реабілітації та професійної орієнтації "Вибір" Василини Марко.

Привітна, розумна, вольова жінка, котра вже понад 18 років працює з людьми з обмеженими фізичними можливостями повідомила, що в Закарпатті є кілька організацій, які допомагають інвалідам вести повноцінне життя, як би важко це не було. На "ринку послуг", крім центру "Вибір", є ще обласне та районні товариства глухих (УТОГ), сліпих (УТОС), обласне та районні товариства інвалідів, центр реабілітації для дітей "Дорога життя" та інші громадські та благодійні організації.

Василина Михайлівна заснувала у 1999 році медико-соціальний реабілітаційний центр "Оптиміст", який потім трансформувався у "Дорогу життя". У 2001-му двома благодійними фондами та громадською організацією "Оптиміст" було засновано центр "Вибір", котрий пані Василина й очолила.

Діяльність  організації (http://vybir.uz.ua/) дуже різноманітна: робота з абітурієнтами, працевлаштування, трудова, соціально-побутова, спортивна, правова реабілітації. Центр "Вибір" – це команда людей, котрі сідають у мікроавтобус і їдуть до людей з особливими потребами; це розгалужена, у 13 районах, інформаційна робота; це не лише злагоджена робота колективу, а й допомога волонтерів.

"У нас молоді люди з інвалідністю вчаться спілкуватися між собою, адаптуватися у суспільстві, – розповідає Василина Михайлівна. – Для цього проводимо різні семінари, круглі столи, тренінги по області, випускаємо інформаційні бюлетені, листки.

Сьогодні основною програмою центру є робота з абітурієнтами. Але це вже розвинена гілка. А ось працевлаштування – більша проблема. Багато неповносправних провчилися п"ять років у вузах, отримали дипломи і відклали їх на полички. Держава за них нібито відповідає (адже вчаться вони за державні кошти), проте роботою за спеціальністю не забезпечує. У центрі зайнятості є різні професії для інвалідів, але на такі посади не потрібно вищої освіти – прибиральниця, сантехнік, садівник. Наприклад, цього року в нас 21 випускник із вищою освітою. Але приходить, скажімо, випускник, зі спеціальністю "облік і аудит" на підприємство, а там йому кажуть, що для інвалідів є лише місце швачки. На жаль, сьогодні багато організацій краще заплатять штраф, аніж візьмуть на роботу людину з особливими потребами. Ми працюємо з роботодавцями, пояснюємо, переконуємо їх прийняти на роботу людину з інвалідністю, надати їй можливість реалізуватися.

Якщо у центрі зайнятості неповносправний стане на облік, то довго може чекати на роботодавця. А коли людина звертається у "Вибір", ми їй стараємось допомогти, розробляємо резюме, знайомимо з роботодавцями, домовляємось про особисту зустріч. Іноді підприємці відмовляють із тієї причини, що для інваліда потрібне особливе місце, але ж це далеко не завжди так.

У нашій країні у людини з особливими потребами багато перешкод на шляху до самореалізації. Тому й потрібні організації, котрі допомагають неповносправним знайти свій шлях у житті.

Відповідні  спілки мали би працювати на благодійні внески, але таким чином можна  організувати лише літній табір, поїздку, якісь одиничні акції, розвозити  продукти. Якщо ж працювати на постійній  основі, то одними спонсорськими внесками не обійтися – потрібна підтримка держави і міжнародних асоціацій.

"У  нас найболючіше питання –  спонсорська підтримка, – продовжує  пані Василина. – Зараз шукаємо  спонсора на ремонт приміщення центру – на початку літа його добряче  залило.

Але, попри всі негаразди, центр "Вибір" допомагає усім, хто до них звертається. За 9 років існування ми посприяли у працевлаштуванні більше ста особам, допомогли стати студентами понад 200 молодим людям з інвалідністю. Тож, найкращу оцінку нашої діяльності дають численні клієнти Центру".

Вероніка  Брудка, студентка відділення журналістики  УжНУ

Теги: неповносправний, обмежені фізичні можливості, інвалід

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати