Закарпатський скрипковий майстер Юрій Мартин мріє перевершити Страдиварі

Майстер виготовляє скрипки з 500-річного дерева

Закарпатський скрипковий майстер Юрій Мартин мріє перевершити Страдиварі

51-річний Юрій Мартин, який мешкає у Берегові  вміє майструвати скрипки. І не прості - з унікальним тембром звучання, які, впевнений, можуть зрівнятися з тими, що виготовляв Антоніо Страдиварі. У амбіційних планах навіть у чомусь перевершити знаменитого італійського майстра. Окрім того чудово розуміється на будівництві - не тільки робить всю важку і брудну роботу, але й малює архітектурні проекти, створює дизайнерські інтер"єри. Юрій за освітою художник. І вважає, що людина за бажання може опанувати будь-що, звісно якщо до цього "душа лежить". Пройшовши доволі складний життєвий шлях, після десятків років поневірянь і розчарувань корінний берегівчанин нещодавно повернувся на малу батьківщину, аби нарешті зайнятись улюбленою справою.

У середині 1970-хзакінчив ужгородське художнє училище. Прийшовши з армії, деякий час викладав у школі, а потім знайшов більш вільну професію - став оформлювачем вітрин. Весь час думав про майбутню кар"єру, потрохи малював, надіявся, що його помітять. "Але мабуть у часи соцреалізму у мене на картинах не вистачало червоного прапору на колгоспній фермі, - сміється тепер. - Робив завжди те, що мені подобалось, а це мабуть не подобалось іншим".

Юрій взагалі не сприймає хаос, вважає, що у мистецтві, як і у житті має панувати тільки гармонія. "Навіть під дулом автомата не написав би картину де немає ні пропорцій, ні перспективи. Якщо людина малює лише таке - це вже мабуть діагноз. Або звичайне шарлатанство. Хоча це тільки моя власна думка, не буду сперечатися". Але якби думав інакше, то каже, і жодної скрипки б не змайстрував. Бо це робота дуже копітка - потрібно прорахувати все буквально до мікрона. 

До свого улюбленого заняття йшов роками. У молодому віці одружився, поїхав до дружини у Луганськ. Ніби влаштував своє життя, побудував двоповерховий будинок, сад засадив фруктовими деревами і по-закарпатськи виноградом, виховав двох дітей. Однак у душі постійно щось свербіло, а що і сам не знав. І тільки коли нещодавно приїхав провідати батьків зрозумів - потрібно повертатися туди, де його земля, його корені. Тоді кинув все і буквально стрімголов помчав назад як у машині часу - до рідних гірських пейзажів та старовинної архітектури.
"Вирішив почати все практично з нуля, і хоча прожив вже піввіку, але в душі відчуваю себе на всі двадцять, - каже він. - Саме тут відчув, що можу нарешті творчо реалізуватися. Бо гуцул без гір - як птах без крил. Це мій ландшафт, земля з кров"ю, генетично всмоктана, тут інша ментальність, можна сказати цивілізація. Можливо якби народився калмиком, то мені б снилась степ, але моя стихія - це наші Карпати, без яких не уявляю своє життя".

А ось свою заповітну мрію здійснити все одно ніколи. Для цього потрібен час і абсолютний спокій. Тому зараз триває так би мовити підготовчий етап для подальшого ривку. Майстер заробляє гроші випадковими підробітками, аби відкласти потрібну суму для утримання родини. А потім хоче усамітнись десь у горах і творити...

Так нарешті у розмові підішли до головного - скрипок. "Мені завжди хотілося грати, бо кожний художник - це музикант у душі. Але батько працював стрілочником на залізниці, мати у колгоспі, всі діти вчилися - звідки гроші взяти ще й на скрипку? Можливо саме тому і пішов на відділення по дереву - аби зробити інструмент власноручно. Пам"ятаю свою першу роботу. Гарна вийшла скрипочка, з інкрустацією, приємно до рук взяти. Але що з того - всередині нічого - не звучить. І я зрозумів наскільки це високе мистецтво створювати справжні інструменти, з власним "голосом".
Тоді Юрко і подався у мандри. Шукав секрет де завгодно. Підходив до циган, які грали на весіллях, розпитував, потім побував у титулованого мукачівця Романа Кленцея. В кожного щось брав, збирав інформацію по крихтам - бо кожен майстер має свої секрети, формує свій стиль десятиліттями і не завжди радо ними ділиться. "Одне зрозумів точно - скрипка підкоряється законам фізики. В першу чергу акустиці - а це ціла окрема наука. І нині, можливо це буде трохи нескромно, але скажу - можу змайструвати скрипку не гіршу за старих німецьких чи італійських майстрів, тобто на міжнародному рівні. Деякі думають, що я заробляю на цьому гроші. Але це не так, це моя пристрасть, моя хвороба. Не для грошей, для душі..."

За словами Юрка Мартина він за своє життя спромігся зробити всього на всього 5-6 класних інструментів. Але жодним не був задоволений до кінця. З кожною набирався досвіду, виправляв помилки. "У луганській консерваторії довелося взяти до рук інструмент Страдиварі. Виявилося, що мої інструменти не гірші за звучанням. Це додало мені сил. І я зрозумів, що людина може досягнути майстерності будь-якого рівня. У будь-чому. Головне - це постійна праця, трохи розуму і любові, тоді неодмінно буде відмінний результат".

Юрій вважає, що матеріал - це один з секретів успіху відомих майстрів. Потрібна стара деревина, 300-500-річна. Бо чим старший матеріал - тим більше мікрокапіляри по яким рухалась колись речовина, тоді звук соковитий, немов оксамит. Відшукати такий матеріал нелегко. Тому коли є час відправляється на пошуки. Найкраще, коли йде реставрація дерев"яних церков - можуть викинути шматок колоди, якій ціни немає. Але така удача стається  дуже рідко. Секрет номер два - у потрібній тональності верхньої та нижньої деки. А на це впливають точні проміри кожного квадратика, загалом їх 41. "Скрипку я можна сказати вивчив на молекулярному рівні. Підійшов до цього дуже прискіпливо, навіть до брата по допомогу звертався. Він працював у інституті ядерної фізики".

І хоча використовує дуже старе дерево, але вважає, що воно вже перевірено часом і тому не кришиться, а навпаки стає ще більш міцнішим. Для верхньої деки шукає смереку, сосну або ще краще - дзеркальний клен. Він каже у нас на Закарпатті м"якший, ніж на Кавказі. Тому ті, хто розуміється на виготовленні інструментів їдуть саме в наші гори.

"Мені потрібно рівно 30 світових днів, аби виготовити інструмент, - каже Юрій. - Це при умові, якщо працювати по шість годин на добу, більше не можна - мозок втомлюється, не витримує. Пропорції вимірюю зранку, а потім йде чисто технічна робота, але дуже відповідальна. Бо якщо піде десь асиметрія хоча б на один міліметр, то пізніше можна очікувати дисбалансу по звучанню". 

Останній інструмент майстер продав музиканту, який грає нині в Луганській консерваторії. Жалкує, що не встиг зробити свого власного імені. І знову через брак часу. Бо працювати над інструментом після важкої роботи вночі вважає просто варварством. Колись, згадує, звертався навіть до Леоніда Кучми та міністра культури про допомогу в отриманні позики, аби поставити на ноги сім"ю, а самому почати займатися творчістю і хоча б декілька місяців присвятити улюбленій справі. Чув, що талановитим людям на Заході дають гранти для підтримки. "Я не хотів слави, просто хотів довести, що це потрібно Україні. Позику я б неодмінно повернув. Але мені в районному відділі культури сказали: не будьте наївним, вам ніхто нічого не дасть".

Що тепер у планах? "Не знаю скільки мені ще відміряно на цьому світі, але поки свіча горить - буду працювати над собою, - каже Юрій. - Зрозумів за своє життя багато. І головне - зростати потрібно не тільки у професійному плані, але й у духовному. Це важливіше за все. Тоді все піде само собою. Кожний вчинок, кожне слово впливає на наше подальше життя. А воно - це тільки екзамен перед майбутнім життям. Тому, аби досягнути висот, потрібно в першу чергу бути чистим і чесним перед самим собою. На жаль, ці прості істини я зрозумів вже у зрілому віці. Але і життя не просто так б"є по голові, а для того, аби ми думали для чого все це відбувається. Казав Христос: "Кого люблю, того і караю". Для того, аби не повторювати одні і ті самі помилки. Можливо тільки завдяки перенесеним стражданням я тепер вмію радіти, цінувати життя. Єдине прикро, що час йде, а те, що запланував здійснити поки не вдалося. В культуру і науку потрібно вкладати, інакше ніякого поступу у розвитку у країни не буде. На жаль, наше суспільство більше дбає про матеріальні цінності. Тому і маємо те, що маємо..."

Олександр Ворошилов

22 серпня 2009р.

Теги: скрипка, майстер, Страдіварі

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи