Битва куруців у Довгому: 300 років по тому

10 липня громади закарпатського села Довге та угорського Торпо спільно відзначили річницю битви повстанців-куруців під проводом Ференца ІІ Ракоці. Згадати та відтворити події 300-річної давнини – спільна ідея багатьох натхненників свята. Серед них – голова громадської організації "Боржавська ініціатива" Денис Добра.

"Свято вдалося організувати зусиллями громад, долучилося також товариство Ференца ІІ Ракоці з Берегова і Берегівський туристичний центр, – розповідає він. – Історично склалося, що угорці та українці-русини живуть разом, й у важкі часи об"єднувалися, як це сталося у 1703 році під час повстання куруців проти австрійської влади, яка зневажала і гнобила місцеве населення. І тепер ми повинні не забувати про наші вікові дружні стосунки. Неформальний девіз фестивалю – "Дві країни – одна громада". Слід згадати, що паралельно з рухом куруців на українських землях відбувалося козацьке повстання Івана Мазепи проти засилля польської шляхти. Це був шлях українців до своєї майбутньої державності. Угорці також мріяли про власну незалежну державу. І хоча обидва повстання потерпіли поразку, однак вони залишилися у пам"яті народу як прагнення до незалежності. Саме тому ці події не слід забувати".
 
Першу битву куруців у боротьбі за незалежність угорці святкують щороку. Тепер до них приєдналися й українці. У  Берегові було покладено вінки до меморіальних дошок ватажкові повстання Томашу Есе та Ференцу ІІ Ракоці. Далі всі бажаючі рушили до Довгого. Тут відбулася церемонія вшанування пам"яті загиблих, співав народний хор. Із промовою виступив голова села Михайло Шкелебей. Він зазначив, що пам"ять про ті події ніколи не вмирала.

У центрі села Довге розташований пам"ятник  полеглим куруцам, серед яких було чимало місцевих русинів, про що свідчить напис: "Пролю кров за Отца за Матер, погибну  я єщє днес, за мне заручену невесту  – помру я єщє днес за свою дорогу Отчизну". Тобто повстанці знали, що йдуть на загибель.

Декілька  сотень із них стали бійцями і  навіть командирами в загонах  визвольної армії Ракоці. Той, натомість, у своїх спогадах згадував русинів  як "найвірніший народ": "Відданість  цих людей була безмежною, вони вливалися в ряди моєї армії і більше не відставали від мене... Вони заявляли, що їх бажанням є жити або померти разом зі мною". А це значить, що визвольна війна мала характер всенародної, бо від гніту Габсбургів потерпали всі народи, які населяли тодішню Австрійську імперію. Ракоці обіцяв невільним свободу від кріпацтва, ремісникам – звільнення від жахливих податків. Завдяки цьому йому вдалося у мінімальний термін створити регулярну армію, що складалася в основному з селян, які більше не хотіли підкорятися іноземним панам. Однак оснащена вона була спочатку досить слабо, можливо саме тому перша битва виявилася невдалою – куруців під керівництвом Томаша Есе було розбито поблизу Довгого. Полягло чимало з них на полі бою, яке має назву Шарампо.
 
Тому  учасники дійства вирушили саме сюди, до історичного поля битви, де на території санаторію "Боржава" розкинувся справжній табір куруців. Бажаючі мали змогу здійснити цю подорож на кінних підводах, разом із мешканцями угорського села Торпо, які були вбрані у військові костюми далекої минувшини. Ватажка, свого односільчанина Томаша Есе, зобразив голова села Бейло Келемен, а допомагали йому робітники адміністрації. Було розгорнуто прапор Ракоці, на якому написаний латинський вислів: "За вітчизну й волю, з Богом!".

На  території табору були встановлені  намети, польова кухня. У цей день тут тимчасово ввели іншу валюту – талери, за які можна було придбати дуже смачний банош, гуляш або  погарцювати на коні. Виступали фольклорні колективи – закарпатські троїсті  музики, співав народні пісні Берегівський угорський хор пенсіонерів, з Угорщини приїхав оперний співак Йожеф Чоболя, який виконав декілька творів під акомпанемент гітари. З цікавістю брали участь у дійстві й відпочиваючі пансіонату з усіх регіонів України, в тому числі з Луганська та Донецька.

З одного боку, події біля Довгого  були трагічними, з іншого – це був  лише перший бій з австрійськими  військами, який довів, що народ повстав  і готовий захищати свою землю  від ворогів. Уже 15 липня Томаш  Есе зібрав нових людей (близько трьох тисяч), до нього приєдналися і поляки під керівництвом Берчені. До цієї армії щодня прибували нові вояки, практично з кожного села та міста. Таким чином уже у вересні вся Угорщина до Дунаю була звільнена від австрійців... І хоча національно-визвольний рух через декілька років було придушено, однак події того часу досі живуть у пам"яті народу. 
    
"Загалом, я вважаю, що той час був найбільш "романтичним" періодом для всіх закарпатців, у тому числі русинів, – каже Денис Добра. – Вони сподівалися, що нарешті настануть добрі часи, надіялися на Ференца Ракоці, який обіцяв звільнення від кріпацтва та великих податків. Це відображено навіть у народних піснях, де співали про кращу долю "як Ракоці прийде...". Цього романтичного піднесення закарпатцям завжди бракувало, хоча і були короткі періоди відчуття свободи – скажімо, Карпатська Україна. Бо люди йшли на війну не через шматок хліба, не за трофеями, а через власні переконання – вставали на захист своєї землі".

Олександр Ворошилов, Берегово-Довге, фото автора

Теги: Довге, куруци, русини

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати