Руйнівники архітектурних пам'яток практично безкарні

Закарпатська архітектура - нині чи не найсуперечливіша тема. З одного боку, в містах з'являється дедалі більше нових гарних будівель, які, без перебільшення, радують око. З іншого - новобудови часто зводяться за рахунок історичної архітектурної спадщини і міста втрачають своєрідність, проти чого активно протестують захисники культури. Та й деякі нові споруди, чого гріха таїти, мають доволі сумнівну архітектурну цінність.Про всі ці суперечливі проблеми "Замок" напередодні 1 липня - Дня архітектури - спілкувався з начальником управління містобудування та архітектури, заслуженим архітектором України Олександром Андялоші.

Вимоги замовників ростуть

- Олександре Івановичу, давайте розпочнемо розмову з приємного. Які досягнення наших архітекторів ви б могли відзначити?

- Тішить, що на Закарпатті, незважаючи на кризу, триває будівництво багатьох мікрорайонів в Ужгороді, Мукачеві, інших містах. Нові квартали забудовані чудовими спорудами, які можуть повністю забезпечити всі вимоги сучасної людини і щодо зручностей у користуванні, і в естетичному розумінні. Цим можна пишатися. Як, до речі, і громадськими будівлями. Так, на всеукраїнський конкурс архітектурних проектів, утілених у життя, ми подали (а конкурсна комісія відібрала) побутовий комплекс багатоярусної зупинки на 270 місць у Мукачеві, торговельно-виробничий комплекс "Барва" в Іршаві та готель "Прага" в Ужгороді.

- Тож галузь не завмерла?

- Ні, хоча будують нині й менше. В області триває зведення різних комплексів, які, вважаю, гідні представляти Закарпаття навіть за межами держави.

На щастя, сьогодні вимоги замовників щодо естетичного вигляду будинків досить високі, тому багато робіт виконуються з дорогих та довговічних матеріалів. Це свідчить, що ми потроху перебираємо стандарти архітектури міжнародного класу.

Однак у цьому важливо не переборщити. Традиційна архітектура, яка в нас існує сотні років, потребує дуже тонкого підходу, потрібно постаратися її не згубити. Тому я би порадив своїм колегам звертати на це увагу і відстоювати свою правоту, адже є дуже багато замовників, які вимагають будувати згідно зі своїми уявленнями про красу і часто просять елементи, не співставні з поняттям високої архітектури.

- А хіба управління не може це контролювати?

- Ми, насамперед, стежимо, щоб забудовники дотримувалися законодавства, а контролювати повинні самі автори проектів. Законодавство нині надає авторам дуже багато прав. Тож у внутрішні, інтер'єрні роботи ми не втручаємось. Натомість на зовнішній вигляд будівель намагаємося максимально впливати - не лише обласне управління, але всі органи архітектури на місцевому рівні.

Панує безкарність

- Найбільша проблема - не нова архітектура, а захист історичної, яка часто приноситься в жертву заради сучасних магазинів, офісів та іншого...

- Це одне з найболючіших питань не лише для Ужгорода чи Закарпаття, але й для всієї України. Тут панує повна безкарність. Закон про захист архітектурних пам'яток існує, але він абсолютно не діє. Покарати за нівечення чи зруйнування історичної пам'ятки практично неможливо.

Проблема в тому, що у земель, на яких розташовані історичні пам'ятки, є власники чи орендарі, однак договори на охорону архітектурної спадщини з ними не укладені. Якби документ існував, ми б могли говорити з ними з допомогою закону. Без угоди немає й відповідальності. Органи місцевого самоврядування перед тим, як продати чи віддати в оренду землю, на якій знаходяться архітектурні пам'ятки місцевого значення, мають укласти договір про охорону, в якому були б прописані всі умови користування об'єктом.

Якщо цього не зробити, власник вільний робити все, що завгодно. Просто беруть молотки і руйнують. А на наші претензії відповідають, мовляв, ви нам доведіть, що не маємо права такого робити. І вони праві. Можливо, цю проблему вирішили б, якби місцеві органи архітектури були включені в комісії з купівлі-продажу, і без їхнього висновку продати об'єкт було б неможливо.

З іншого боку, архітектурні пам'ятки гинуть тому, що власники з ними нічого не роблять і, водночас, не хочуть віддати. Наприклад, у Мукачеві є Будинок офіцерів, колишня торгова академія. Будівля зведена у 1910 році на кошти міста і є архітектурною пам'яткою місцевого значення. Після того, як армія почала скорочуватися, Будинок офіцерів закрили і нині він перебуває на межі повного знищення. Місто зверталося до Міноборони з проханням приміщення продати, але військові відмовилися. І головне - знову ж таки немає охоронного договору і ми на власників не можемо вплинути ніяк.

Наші церкви - у списку ЮНЕСКО

- Не менш вічною є й проблема з дерев'яними храмами області?

- Так, це окрема велика біда. Дерев'яні церкви передані у користування органів місцевого самоврядування, які, в свою чергу, укладають договір із релігійними громадами на користування. Держава грошей на такі об'єкти не виділяє, оскільки ті перебувають на балансі місцевої влади. Саме тому кошти на ремонт збирає громада, яка його проводить як заманеться. Одразу ж оббивають бляхою дерев'яну покрівлю, всередині забивають пластмасові рейки. В результаті іконостас та й усе інше, вважайте, знищено.

Інша проблема - до прикладу, в селі Дашковиця стоїть чудова дерев'яна церква, яка гарно збереглася. Зате буквально в чотирьох метрах від неї звели новий храм, порушивши цим самим закон про охорону архітектурних пам'яток. Через це церква свою родзинку та цінність фактично втратила. Аналогічна ситуація у Бистрому на Свалявщині, де біля старої церкви збудували нову дзвіницю. Історичні, довголітні церковці вже гниють, бо там служби не ведуться, а може й якийсь "добродій" знайдеться та ще й підпалить її, аби швидше місце звільнити. Близько 70 % дерев'яних храмів області втратили свою архітектурну цінність.

- Тим не менше, я чув, що деякі дерев'яні храми, можливо, увійдуть до списку об'єктів світового спадку ЮНЕСКО?

- Справді, проводимо роботи, аби подати до списку ЮНЕСКО дві наші дерев'яні церкви - Ужоцьку та храм у присілку Ясіня - Стебнику. Робимо це разом із Польщею, яка лобіює наші інтереси в ЮНЕСКО. Щоб потрапити до списку, повинні виконати в тих церквах певні роботи щодо охоронних зон, документації. Потім подамо на розгляд організації, яка вишле своїх представників для огляду об'єктів. Якщо ж церкви потраплять до списку, з'явиться можливість виграти якісь гранти для реставрації, до того ж храми будуть включені у трасу міжнародного туризму і приноситимуть якийсь прибуток місцевому населенню. Врешті-решт, ці церкви прославлятимуть нашу культуру за кордоном.

Замки - в оренду

- Чи покращилася бодай трохи ситуація зі збереженням наших замків?

- Певні роботи ведуться лише в Ужгородському та Мукачівському замках. Усі інші перебувають у руїнах. У Хустському, Королевському, Виноградівському, навіть Невицькому замках можна робити хіба що консервацію, оскільки відновленню вони не підлягають. У Мукачівському та Ужгородському - непочатий край роботи. Але існують суто політичні моменти, які нам заважають працювати. Центральна влада на реконструкцію та підтримку грошей не виділяє, тому доводиться розраховувати виключно на меценатів чи органи місцевого самоврядування. За роки незалежності, наскільки пам'ятаю, держава лише один раз виділила кошти - три мільйони гривень - Ужгородському замку.

- Повертаючись до давніх суперечок, вважаєте, що вихід у передачі замків у приватні руки?

- Так! Адже цілий світ так робить. До прикладу, нещодавно Франція вирішила продати або ж віддати в оренду всі свої замки. Чому ми не можемо зробити так само? Але, звісно, за тих умов, про які я вже говорив, коли покупцеві чи орендатору чітко розписують, що він має право робити, а що - ні. Якщо всі пункти угоди виконуватимуться, то чому б не дати працювати підприємцеві, щоб фортеця не простоювала? От Чинадіївський замок передали в оренду і, слава Богу, він живе, потроху приводиться до ладу, думаю, що існуватиме й надалі. Тому така практика мені здається нормальною і я не розумію, чому наша держава так негативно до цього ставиться.

Юрій Лівак, ЗІА "Простір"

Теги: пам'ятка, замок, церква

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати