Риболовля - річ інтимна

Поціновувачів рибних страв, ба навіть гурманів, які залюбки насолоджуються смаком вишуканих наїдків у спеціалізованих ресторанах, чимало. Утім таких людей рибалками, звісно, не назвеш. Мова ж про захоплення не рибою, її споживанням чи розплодом. Про втіху від самого процесу вудіння й спілкування з природою нам розповів молодий, але вже досвідчений рибалка з Ужгорода Богдан ЦЕБРИК, з яким зустрілися напередодні Всесвітнього дня рибальства, що його відзначають 27 червня.

Найбільший трофей – 12-кілограмовий сом

– Давно захоплюєшся риболовлею?

– З 5 років. А привчив мене дід, який зробив онуку першу вудочку. Починав із ним на берегах Дністра. З того часу стало моїм найбільшим захопленням.

– Яку рибу і де полюбляєш тягати?

– Спершу ловив усе, що клює. Однак з часом почав пізнавати таємниці риболовлі, відкривати для себе багату карпатську природу. Нині переважно рибалю у наших гірських річках. Починав з поплавкової вудки, а з 12 років використовую спінінг. Полюбляю ловити хижу рибу.

– Маємо на Закарпатті й озера...

– На жаль, таких, де можна добре порибалити, нині в нас дуже мало. Ті, що є, – переважно штучні ставки, загати. Мені там нецікаво. Люблю ловити в природних водоймах. Рибалити на рукотворному озері – це як полювати у стайні. Так, там можна спокійно відпочити, але я надаю перевагу динаміці, спілкуванню з природою. Риболовля для мене – річ інтимна.

– Які види риб трапляються найчастіше в наших річках?

– Спеціалізуюся у двох напрямках: на гірській риболовлі і передгірській. У першому випадку полюю на харіуса й струмкову форель, якої, щоправда, нині дуже мало і водиться вона у кількох річках на невеличких відрізках. А найбільш поширена прісноводна риба – головень – напівхижак, що буває майже всюди. Звісно, також маємо щуку, окуня. Нижче у водоймах водиться жерех, його можна упіймати навіть в Ужгороді.

– Який твій найбільший улов?

– 12-кілограмовий сом, якого впіймав випадково на Латориці. Це було кумедно. Рибалили з кумом, у нього стався напад радикуліту, і він не зміг підбігти до свого спінінга, витягнув здобич я. А взагалі-то, нині я відійшов від трофейного рибальства. Більшість часу проводжу у горах. Для мене більш цінною є 400-грамова форелька, упіймана в гірській річці, ніж багатокілограмова здобич, зловлена на рівнині.

Браконьєри теж водяться

– То для тебе рибальство – все ж більше спорт чи також спосіб поповнити стіл?

– Усе, крім останнього, хоча деколи я також їм рибу, бо це, безумовно, цінний харчовий продукт. Назагал же, поділяю відомий вислів спортсменів: "Риба – не їжа, риба – це друг". Не розумію, коли кажуть "іду на рибу". Це неправильно, бо по рибу йдуть у магазин, а риболовля – це процес. Хто йде на річку по рибу, той ніколи не відпочине, бо мучиться, намагаючись принести додому якомога більший улов будь-яким методом. Так, до речі, з’являються браконьєри. А для тих, хто йде порибалити для душі, за влучним висловом одного мого друга, упіймане є побічним продуктом, результатом знань і умінь, тож такі люди не вважають невдалою риболовлю, коли нічого не несуть додому.

– Відомо, що є місця і час, коли ловити заборонено. Звертаєш увагу на це чи рибалиш тоді і там, де забажаєш?

– Це нормально, що є періоди заборони і місця, де не дозволено ловити рибу, бо нині на природу чиниться великий пресинг. Як і кожен рибалка, я, може, колись і порушую ці обмеження. Не зав¬жди й знаєш про них. Звісно, намагаюся дотримуватися правил. Однак є ще один аспект: якщо людина додержується настанов, а після їх зняття береться за браконьєрство чи варварський вилов, то це природі нічого доброго не приносить.

– Сам із браконьєрами стикався?

– На жаль, дуже часто. Найбільше – на Ужі у Великоберезнянському районі й на Латориці на Мукачівщині. На зухвалих, правда, не натрапляв. Але навіть в обласному центрі можна побачити людей із екранами. Проте, гадаю, закарпатська рибоохорона, хоч її й мало, свою справу знає. За моїми спостереженнями, нині на 2/3 браконьєрів поменшало. Торік із товаришами в одному з гірських районів затримали групу підлітків, які тягли до ріки дріт від найближчого електричного стовпа. Можна собі уявити, що могло б трапитися... Відібрали снасті, розказали про ймовірні наслідки.

– Чи є якісь особливості риболовлі саме на Закарпатті?

– Вони є в кожній області. Різна риба, тож різняться снасті й способи ловлі. На Закарпатті в горах поширене вудіння харіуса, форелі на мушку, у низинних районах – подуста з підгодівлею. Місцями ловлять в проводку, на поплавок з підгодівлею. Із загальнопоширеного – використання донки. А нещодавно почав розвиватися класичний спортивний нахлист. Цей вид ловлі добре підходить якраз для гірських річок. Тому нині Закарпаття посідає передові місця з поширення нахлисту в Україні. У нас навіть змагання проводять.

– Брав участь у таких?

– Поки що ні. Не відчуваю потреби. Перетворювати рибальство на біганину не хочу. Тут я відпочиваю душею і тілом.

– За стільки років, напевно, траплялися кумедні, а може, й надзвичайні ситуації...

– Було всяке. Якось на Тисі напоровся на корягу і розпоров човен. Ледве встиг ухопити спінінг і сумку, а через бурхливу течію ледь дістався берега. Усе це відбувалося вночі. Нині намагаюся бути  обачнішим. Узимку біля Невицького провалювався під кригу. На щастя, вода була неглибока. Довелося лише бігти в село сушитися (сміється).

– Ти самітник, чи любиш рибалити в компанії?

– Спінінгісти переважно самітники. Навіть якщо їдуть разом, то розбрідаються, бо це індивідуальний спосіб риболовлі. Потрібно багато ходити – за день до 20 кілометрів. Тому коли хтось каже, що риболовля нудна, сидіти треба, запрошую із собою просто походити. Не всі витримували (сміється).

На щастя, рідкісна риба на Закарпатті ще не перевелася

– Можеш порівняти умови риболовлі кількадесятирічної давності з нинішніми?

– Велика риба зникла. Що казати, коли раніше під пішохідним мостом в Ужгороді плавали цілі косяки, це була одна з візитівок міста. І нікому в голову не спадало ловити ту рибу. Переінакшився не в ліпший бік менталітет людей, і дуже змінилися річки. Місцями їх просто знищили. Щодо того ж пішохідного моста. Риба зникла після ремонту опор. Напевно, технічно це потрібно було робити, але водночас замулили яму, де жила риба. Або ж ліквідація островів на річці, що призводить до зникнення ям, замулення нерестовищ, знетінення і, як наслідок, зникнення риби.

– Яким рибальським оснащенням користуєшся?

– Багато років ловлю рибу спінінгом на штучні приманки. Нині маю снасті японських фірм. Колись мрію зробити спінінг власноруч, звісно, із заводських матеріалів.

– Напевно, недешеве задоволення...

– Ціни дуже різняться. Щоб просто порибалити, можна й у 100 гривень укластися. Правда, за ці гроші придбаєте китайський ширужиток. Кращі снасті значно дорожчі: верхньої цінової межі навіть не знаю. Моя снасть  (професійного класу), якою днями рибалив, коштує десь 500 доларів.

– Вдалася ловля?

– Можна навіть сказати, що  вона була видатна! Спершу пішли з колегою на Тересву. Пофортунило впіймати близько десятка харіусів – досить рідкісну рибу, занесену в міжнародну Червону книгу. Раптом почув радісний крик товариша, який витяг тайменя, так званого дунайського лосося. Річ у тім, що він часто рибалив у Сибіру, а цю рідкісну здобич уполював на Закарпатті. За кілька хвилин такого ж упіймав і я. Місцева назва цієї риби – головатиця. Нам двом пощастило зловити близько десятка "екземплярів". Звісно, після фотосесії, усіх їх ми випустили. Раділи з того, що така риба у нас ще не перевелася, а оскільки це були молоді особини – отже,  нерест пройшов добре.

Петро ПОЛІХА, ЗІА "Простір"
 

Теги: риболовля, сом, браконьєри, риба

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати