Вода річкова
Спадають на думку слова визначної сучасної української поетеси Ліни Костенко: "Ще назва є, а річки вже нема". Ще на початку 90-их років минулого століття екологи реєстрували близько 12 тис. річок і потічків на Закарпатті. А нині ця цифра знизилась до 9. Директор Інституту географії НАН України Леонід Руденко б’є на сполох: Україна втратила 30 тисяч водних артерій! Старожили пам’ятають, що по багатьох річках нашого краю плавали бокори. А сьогодні у них води, як кажуть, жабі по коліна. Ці факти є красномовними – темпи збіднення наших водних ресурсів прогресують. Виявляється, що не лише наших, а і всеукраїнських. Як засвідчують статистичні дані, Україна на 40 місці із запасів води.
Що ж робити? Як спинити цей процес? Чи врятують ситуацію чергові укази, накази, постанови, які так плідно і, водночас, метушливо видаються у владних кабінетах? Науковці майже одноголосно кажуть – "ні". Вони пропонують один із виходів – люди повинні налагодити гармонію з природою. Бо цивілізація – цивілізацією, а Закони Всесвіту потребують сповідувань, і в жодному разі – не ігнорувань.
Вода закарпатська
Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Тиса (вона починається злиттям Білої і Чорної Тиси, а загальна довжина її, в межах Закарпаття, становить 223 км, впадає поблизу сербської столиці Белграда у Дунай). До басейну Тиси належать усі річки краю. Гідросистема Закарпаття відділена від прикарпатських водних артерій Водороздільним хребтом. Досить значною є загальна кількість річок, струмків, потічків Закарпаття – 9429, із них 9277 – малі потоки до 10 км, 152 річки мають довжину понад 10 км (Ріка, Теребля, Шопурка, Іршавка, Синявка, Тячівець, Середня Ріка, Косівська, Богдан, Лазещина, Туричка, Пиня і т. д.) та 4 – понад 100 км (Уж, Латориця, Боржава, Тиса).
На відміну від швидкоплинних гірських річок, загальна кількість тихих озер Закарпаття невелика – 137, з них лише 32 водойми – це постійні озера. Найбільше водне дзеркало Закарпаття – Синевир. Воно утворилося 10 тисяч років тому на висоті 989 м і має площу 7 га. Тут водиться райдужна, струмкова й озерна форель. Закарпатські озера поділяються на кілька типів, серед яких виділяють льодовиково-карстові – Апшинець, Марічейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Нижнє, Верхнє, Мала Гропа; загатні – Солене, Тереблянські озера, Синевир; антропогенні – Чорні озера, Солотвинські; вулканічні – Липчанське, Ворочівське, Синє.
Зі страхітливими легендами пов’язані закарпатські болота: Чорні Багна, Чорний Мочар, Солені Млаки, Заросляк, Трофанець. Ще у 1878 році почалося осушення болота Чорний Мочар. Воно займало понад 14 тисяч гектарів. На сьогодні його осушили майже повністю, на цьому місці тепер каскад водосховищ і ставків, де розводять коропа, карася, білого амура. А ось улюбленим місцем відпочинку туристів стали гірські водоспади: Воєводинський (найбільший), Трофанець (найвищий), Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський, Чортів Млин. Крім того, на низовинних територіях є багато штучних каналів: Ужгородський, річки-канали Берегівського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується близько 50 ставків і водосховищ загальною площею 173 кв. км: Вільшанське, Залужанське, Горбківське.
Вода політична
Прісну воду, як і зерно, нафту та газ, вважають стратегічним ресурсом, а її дефіцит стає фактором світової політики. У 1955 році ООН говорила про три країни, де бракувало води, у 1990-му – вже про вісім. У наступні 20 літ до цього списку додадуться ще сім. За останні півстоліття відбулося 507 міждержавних суперечок через воду, з них 37 призвели до гострих конфліктів, у тому числі до 21 війни.
Політичні проблеми виникають через те, що певні водні об’єкти належать одночасно кільком країнам. Так, Ніл ділять між собою дев’ять країн, населення яких за наступні 20 років подвоїться. А води у річці буде стільки ж, скільки й у часи, коли там знайшли Мойсея. Крім Ніла, сусіднім країнам важко поділити й інші важливі річки: Конго в Африці, Колорадо та Ла-Плата в Америці, Ганг та Амур – в Азії, Дунай та Рейн – у Європі.
Від вирощування фруктів та овочів, виготовлення одягу та ювелірних виробів до високих технологій – усі ці виробничі процеси потребують води. "Багато воєн ХХ століття було через нафту, а збройні конфлікти ХХІ століття виникнуть через воду", – вважає колишній віце-президент Світового банку Ізмаїл Серагелдін.
Вода економічна
Сьогодні чиста вода найдорожча за всю історію людства. Ціни на неї зростають – трагічно і глобально. За останні п’ять років у США вода подорожчала майже на 30 %, у Південній Африці – на 50 %, а в Тунісі за десять років – у чотири рази. Селяни України з гіркотою констатують, що молоко доводиться продавати за копійки, а воду купувати за солідну суму. Правди ніде діти: за літр молока заготівельники сплачують селянам по гривні з гаком, а півлітрова пляшка розрекламованої "Бонакви" (мертвої води!) коштує чотири гривні.
Водою вже торгують як товаром на біржі, особливо в США, Австралії та Чилі.
Вода соціальна
Утім, у багатьох країнах світу до води ставляться так, ніби вона безкоштовна. Споживачі рідко платять справжню ціну за використання цього ресурсу, влада дотує комунальні підприємства, аби населення мало воду, а люди в свою чергу за послуги розраховуються неохоче і невчасно, стверджуючи, що "нема за що, бо з кранів вода не під напором тече, а крапає". У свою чергу споживачі у чомусь таки праві. Хоча й нерідко вдаються до хитрощів – хто не має вдома лічильників, то зуби чистить відром води.
Всесвітній фонд дикої природи закликає заощаджувати воду на глобальному рівні й просить багаті країни показати приклад – насамперед через ремонт старої інфраструктури водопостачання та боротьбу із забрудненням довкілля. Нестача прісної води – глобальна проблема, адже, щоб вгамувати голод і спрагу, люди почнуть покидати рідні місця. Дана проблема породить чимало й інших негараздів, зокрема щодо гігієни, здоров’я.
Тетяна Грицищук