Стамбульські нотатки. Ужгородка Оксана Чужа про диких турків, їхній патріотизм та унікальні пам'ятки архітектури

"Босфорський  і Фатіховий мости – це  просто диво"

– Що цікаво: дозвілля я планую в загальних  рисах, керуючись принципом, що треба  кудись махнути, причому куди саме –  зазвичай підказує випадок, – акцентує симпатична співрозмовниця. – Торік у вересні завдяки колезі по роботі, яка мріяла оксамитової пори позасмагати на турецькому березі (до речі, закарбувалося в пам’яті, як у літаку ми перебували в ореолі дивовижних хмар), півтора тижня насолоджувалася спогляданням неймовірних краєвидів Анталії та Кемеру. Чисте, як сльоза, море, казкові скелі, розкішні пальми й лагідне сонце заряджають енергією, очищають душу. Словом, це був пляжний варіант Туреччини. Натомість цьогоріч знайома киянка загітувала відвідати Стамбул на пароплаві. І я по суті без вагань погодилася. Тим паче вбивала, мовити б, і другого зайця – можливість бодай із поїзда побачити пів-України, прогулятися Сімферополем і Севастополем.

Чому  Туреччина? По-перше, не треба витрачати  часу і нервів на отримання візи: платиш 30 доларів або 20 євро – і турки її ставлять без будь-яких проблем. По-друге, вабила східна екзотика, бажання відчути себе Шахеризадою. По-третє, там чисто і  бездоганний сервіс. Стамбул я асоціюю з походами козаків, дружиною Сулеймана Пишного Роксоланою, тому хотіла переконатися, наскільки мої уявлення близькі до реальності. Плюс одне з найдревніших турецьких міст є промисловим, фінансовим і комерційним центром, найбільше славиться видатними пам’ятками історії та архітектури. Тягнуло мене туди ознайомитися з палацами, музеями, мечетями і базарами. У Стамбулі пересікаються Схід і Захід, Європа й Азія, тут переплелись і сусідують різні епохи, культури й релігії. До міста треба пливти через славнозвісну протоку Босфор. Заради цього непересічного моменту подорожі ми прокинулися о шостій ранку – і не пожалкували. При вході майоріли два величезні турецькі прапори, а далі – чудова панорама з палацами на обох берегах. Два підвісні мости, Босфорський і Султана Мехмеда Фатіха, – це просто диво. Приміром, довжина першого – 1560, ширина – 33, висота опор – 165 метрів над водою,  натомість другого – відповідно 1510, 39 і також 165. Обидва мости закриті для пішоходів. Причина – часті самогубства. Але й місяць тому один чоловік примудрився проникнути й стрибнути у потойбіччя з Босфорського. Уночі мости освічують тисячі лампочок, що здаються з висоти велетенськими зміями. А підсвітка змінює своє забарвлення кожні 15 хвилин.

Для нашої душі, яка тяжіє до "базарних  походів" і водночас рветься до високого, – це справжній рай. Відвідавши музей чи палац ("сарай" по-турецьки) і ніби струсивши зі себе пилюку століть, можна відразу віддатися улюбленій справі пересічного українця – торгуватися на базарі ("базар" по-турецьки також "базар"). Мої знайомі так захопилися збиванням ціни, що турок урешті обізвав їх скнарами та ще й мімікою висловив своє "фе". До речі, базар ледь не на кожній вулиці. У центральній частині міста усі продавці володіють кількома мовами, звісно, лише на побутовому рівні. Приємно, що турки нас уже не плутають із росіянами, орієнтуються в назвах українських міст.

Дивлячись на сучасних із доброзичливими усмішками  турків, прочитуєш в їхніх чорних очах дику силу, завойовницьку вдачу  предків. Державними прапорами червоніє вся Туреччина. Гадаю, актуальна  проблема для України.
 
"Софійський собор, палаци Топкапі й Долмабахче, Блакитна мечеть не залишили нікого байдужим"

– Радісно було зустрічати своїх земляків. Вони розпитували про все на світі, детально пояснювали, куди ліпше піти, де дешевше купити, – продовжує Оксана Чужа. – Перший день по Стамбулу нас водила колишня севастополька. За сім років вивчила його як свої п’ять пальців. Таким чином вдалося зекономити на гіді. Адже екскурсії коштують від 25 до 60 доларів з одного туриста. До чого веду?.. Другого і третього дня ми озброїлись картою, книжкою та інтернетівською інформацією, словом, спокійно обходилися без гіда.

Наш пароплав пришвартувався у морському  порту торгового району Каракьой (Чорне Село). Ми перейшли Галатський міст й опинилися в центрі міста біля Нової мечеті, звідки було зручно добиратися будь-куди. Знаменитий Софійський собор, величні палаци Топкапі й Долмабахче, неймовірна Блакитна мечеть, підземне водосховище Цистерна Базиліка, Ґранд і Єгипетський базари – це незабутнє. Приміром, висота першої пам’ятки, себто храму Божої мудрості – майже 60, діаметр купола – понад 30 метрів. Усередині може вміститися 20-поверховий будинок. Свого часу християнські символи були забілені й написані вислови з Корану – так собор став мечеттю. Оздоблення стін, фрагменти мозаїк, що збереглися, змушують вознестися над буденним, замислитися над вічним. А палац Топкапі до середини 19 століття був резиденцією султана та гарему. Ще Роксолана добилася того, аби гарем Сулеймана Пишного жив тут. У 1923 році, коли була створена Турецька республіка, палац перетворили на музей. Перед парадними воротами я чи не півгодини милувалася розкішним фонтаном. Рідкісна колекція фарфору нікого не залишила байдужою.
 
Інтер’єр  палацу Долмабахче нагадує світознані "Казки тисяча і однієї ночі". Площа  – 700 тисяч метрів квадратних. Нам  знадобилося п’ять годин, аби  обійти й оглянути всі можливі будівлі й парки. Про багатство внутрішнього оформлення свідчить той факт, що для умеблювання і прикрашення кімнат було використано 14 тонн золота і 40 тонн срібла. Там знаходиться унікальна колекція картин видатних митців. Віднедавна палац став офіційною резиденцією турецького прем’єр-міністра. Уночі мечеті й палаци потужно освічуються, створюючи ефект невагомого паріння в повітрі.
 
Блакитна  мечеть вважається одним із найвишуканіших шедеврів ісламської і світової архітектури. До душі припав її інтер’єр. Жодних ікон, лише керамічна плитка. Переважають рослинні мотиви – традиційні тюльпани, лілії, гвоздики, троянди, а також орнаменти усіляких квітів на блакитному і білому фоні. Мечеть діюча, вхід для туристів із бічних воріт. Необхідно роззутися, поставити взуття у пакет, накрити голову й тіло ??? – і лише тоді зайти всередину. Підлога вкрита килимом, який від тисячі, мільйонів ніг не втратив своєї краси. На підлозі можна сидіти й молитися, вести розмову зі своїми богами або й просто відпочивати від спекотного сонця. Перед входом до мечеті – 9 кранів. Цікаво було спостерігати, як чоловіки в костюмах знімали шкарпетки й мили ноги. Загалом одягаються турки дедалі європеїзованіше, особливо це кидається у вічі по чоловіках. Костюми, кейси для паперів – абсолютно звичне явище. Щоправда, й жінки не відстають, хоча в старій частині міста, де живуть ортодокси, їх можна зустріти у чорному одязі й хустках.
 
Оригінальний  спосіб заманювати клієнтів придумали  продавці морозива. Над лотком висять дзвіночки, в які час від часу турок б’є, ніби приводячи до тями перехожих.  Ледь не на кожному кроці торгівля, але Стамбул – ідеально чистий і буквально весь потопає в квітах. Не можу не зауважити, що всюди давалося взнаки наше слабке знання англійської мови, натомість турки володіють нею якщо не досконало, то пристойно. Усі щиро пишаються своєю країною. У цьому я переконалася вдруге. Вони чудово пристосувалися до спекотного клімату, беручи від природи максимум. Влітку збирають по два-три врожаї, що навіть не снилося українським аграріям з унікальними чорноземами.

І наостанок. Півтори доби добиралася з Севастополя до Стамбула і, ясна річ, півтори у зворотному напрямку. Три стамбульські дні пролетіли  в кліп ока. Путівка коштувала 2880 гривень. Загалом же шестиденний вояж спустошив мій гаманець на 4 тисячі національної валюти. Немало, але гадаю, що й небагато. Якщо хтось колись хоче повторити мій шлях, то рекомендую у квітні-травні, коли Стамбул цвіте і пахне, або вересень-жовтень, коли не спекотно до болю.

Михайло Фединишинець
 

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати