Тричі контужений, сім разів поранений. Мукачівець Олексій Кайдалов і досі до найменших дрібниць пам'ятає усю війну

Ветеранів Великої Вітчизняної війни залишилося небагато. Їхня пам'ять не проходила цензуру ідеології і не писалася в героїчному дусі. Тому ці спогади надзвичайно цінні.

Тричі контужений, сім разів поранений. Мукачівець Олексій Кайдалов і досі до найменших дрібниць пам'ятає усю війну
Олексій Степанович Кайдалов у свої 84 роки – міцний, оптимістичний і радісний чоловік. Він любить футбол, а його пам’яті та бадьорості духу позаздрили б і молоді. Має державні нагороди: медаль "За відвагу", "За мужність", орден Великої Вітчизняної війни 1 ступеня. Вони – його фронтова історія.
 
– Як ви потрапили на фронт?
 
– У грудні 42-го 18-річним юнаком мене призвали на фронт із Куйбишев­ської області. Починався 43-ій рік, а я вже був поранений і двічі контужений. У полковій школі, яку закінчив на "відмінно", вчився на командира мінометного підрозділу. По закінченні командир віддав мені наказ: "Сержанте, приймай групу автоматників". Я відповів, що є командиром підрозділу. А той мені: "То приймай взвод". А у ньому 40 чоловік. Вони 26-го року народження, а я – 25-го. Із цим взводом – до ешелону. Так на фронт і потрапив.
 
– А як ви отримали поранення?
 
– Їхали до Харкова, прибули в село Ольшани. Там нас оточили солдати  з автоматами, щоб ніхто не дезертирував. Потім розформували. Дійшли ми до Полтави, де й отримав першу контузію. Бачу – з’являються літаки, здається, що всі бомби летять на мене: одна падає справа, інша – зліва. Найстрашніше – це бомбардування. Коли до землі наближається бомба – розривається серце. Такий свист, гуркіт. Це було перше бомбардування під Полтавою.
 
Далі – село під Кривим Рогом. Лейтенант наказав мені вивчити обстановку. Згодом опинився у хаті одного господаря. Хвилин через 15 почувся свист бомби. Ми всі тікати – хто куди. І все, що пам’ятаю, – це тріск стелі. Встиг лише подумати, де саме я загину. Бомба рознесла будинок. Не знаю як мене відкопували, чув лише голос свого земляка: "Живий, живий!".
 
– Що під час війни було найстрашнішим?
 
– Ще раз я був поранений у Румунії. Йшов 44-ий рік, серпень. Як мене тоді не розірвало?! Дивом залишився живий. І тепер 20-го серпня щороку відзначаю свій другий день народження. У шпиталі пролежав до Нового року. Рана то заживає, то знову відкривається, начмед мені каже: "Будеш старшиною палати". Я відповів: "Товаришу майоре, виписуйте мене". – "Куди ти поспішаєш?" – "Хочу за батька і брата помститися ворогові". Але відправили мене знову під Харків у танкове училище. Рана вкотре відкрилася, не приймають. Тоді я пішов у снайперську роту, і мене почали готували на фронт. Одного разу чую – стріляють, вже 45-ий рік був, і раптом кричать, радіючи: "Кінець!!!" Ось у Харкові, на Холодній горі, для мене закінчилася війна, звідки й почалася. Тричі був контужений, 7 разів поранений. Шрами лишилися.
  
– У вас у кімнаті  багато сі­мейних  фото. Та ця – невже весільна, їй же всьо­го кілька років?
 
– Це життєва історія. Коли закінчив службу, всі радили: мовляв, одружуйся, щоб залишитися тут. І дівчина, угорка, така хороша, пропонувала допомогти. Але я хотів одружитися тільки раз. Тому й пішов у прикордонні війська на надстрокову службу. Лише тоді зустрівся з Ганною Василівною. Через рік одружилися, у нас народився син. Він уже полковник, льотчик першого класу. Дружина померла кілька років тому. Її молодша сестра Лідія Василівна теж чоловіка втратила. Вік уже в нас поважний, я інвалід першої групи, маю пільги. А разом таки веселіше жити. Так-от, у 2006-му 1 травня ми й розписалися.
 
Олексій Степанович усміхнувся. Розповів він лише крихту зі свого життя, на все  книги б не вистачило, як, напевно, і в кожного, хто воював на фронті, пережив війну з першого до останнього дня.
 
Світлана  Луца, голова профспілкового комітету ММКП "Мукачівводоканал", Олексій Філіппов
Блог газети "Старий Замок Паланок", Закарпаття онлайн.ЗМІ Закарпаття
29 квітня 2010р.

Теги: війна, фронт

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи