Цирк без клоунів

Справжній йог за роботою

Мало хто знає, що на Закарпатті давно працює власна школа циркачів. Причому іменита й відома свого часу далеко за межами краю. Цирковий колектив "Едельвейс" створено 1973 року при свалявській ЗОШ № 3 вчителем фізкультури – майстром спорту Олександром Скібою.

Закарпатці, до прикладу, брали участь у концертній програмі в Києві на Олімпіаді ’80, через рік перемогли на конкурсі цирково-акробатичних груп у Луцьку. Згодом "Едельвейс" неодноразово ставав лауреатом обласних і всеукраїнських конкурсів, виступав у Прибалтиці, Осетії, Білорусі, Словаччині, Угорщині. 1988 року колективу надано звання заслуженого, а з 2004 року він – Народний цирковий колектив України. "Замок" поцікавився, чи не в’яне знаменитий "Едельвейс" у його нинішнього керівника, колишнього члена циркової групи Віктора Ясовича.

Хай менше, але здібних

– За радянських часів грошей було доста, нам видавали костюми, садили в автобус і відправляли, куди лиш захочеш, тільки б виступали. – Вік¬тор Петрович розпочинає розмову з короткого екскурсу в минуле. – Спортінвентарю вистачало, одяг був дешевий. Самі судіть: чешки коштували 3 рублі, а трусики й майка – 8. Коли ж Союз розвалився, на культуру, можна сказати, не виділяли ні копійки. Сьогодні за одні чешки, які діти зношують швидко, треба дати 50 грн, не кажу вже про інвентар, обладнання і костюми. Держава нам допомагати не поспішає...

– Але попри все "Едельвейс" дотепер працює...

– Витягуємо справу на ентузіазмі. Причому нам суттєво важче через специфіку роботи. Якщо, наприклад, в духовому оркестрі грає 40 музикантів, то, коли один піде, можна знайти іншого й вирішити проблему. А в мене геть по-іншому. Ось тепер маємо в групі сорок дітей. Із них 15 можуть виступати (тренер каже, що дитина, хай займається й 5 років, але, дійшовши до межі свого потенціалу, на певному рівні вже не спроможна виступати так, як треба. – Авт.). Набирати, наприклад, 60 учнів нема сенсу: хай їх буде менше, але щоб могли показати пристойний результат.

Візьмімо, приміром, Евеліну Крижанівську – прекрасну дівчину, нашого лауреата багатьох конкурсів, у тому числі й міжнародних. Маємо хороший номер із цирковим велосипедом, де вона крутить на ньому обручі, жонглює, виконує складні елементи. Але місяць тому Евеліна стала мамою, народила дочку – і все, тепер щонайменше рік виступати не буде.

– У таких ситуаціях вам, мабуть, шкода своєї роботи...

– Справді, приходить дитина на заняття десь у 4-му класі, приблизно лиш з сьомого може виступати, а після 9-го вже йде кудись учитися. І весь твій труд пропадає (у тоні вчувається прикрість. – Авт.). Хлопці мусять заробляти, дівчатка виходять заміж, їдуть із міста...

– А чи продовжив хтось із ваших вихованців циркову кар’єру?

– Точно знаю, що один хлопець працює в цирку у Ризі, двоє – в Санкт-Петербурзі, ще хтось, здається, поїхав до Угорщини. Це лише за останні 5 років. Крім того, нині готуємо талановитого хлопця, який минулого року на Співочому полі в Києві здобув третє місце. А ще є Василь Копачов, який у нас і на батуті стрибає, і на камерах, і, крім того, дуже сильний йог. Наприклад, маємо номер, коли в камеру кладемо товчене скло, а він всередині стрибає переднє і заднє сальто, сальто зі стола, повністю обпалюється вогнем. Сподіваюся, й далі працюватиме в цьому ж напрямку в Києві.

– Яка нині ситуація з костюмами? Маєте в чому виступати?

– Тільки-но з’являється якась можливість, самі все робимо. З хлопчиками ще сяк-так: якщо пошили йому костюм у 5 класі, а в 7-му він із нього виріс, то я його надшиваю. Коли дов¬гі штани, то навпаки – підрізаємо. А от як дівчатка дорослішають, то буває, що вдягне костюм на виступ і все – наступного разу перешиваємо його по-новому. Крім того, вони ж можуть і не захотіти вдягати костюми одна після одної, доношувати старе. Проблема ще й у тому, що в Сваляві легше знайти гроші на костюм, ніж його пошити. Якось, пригадую, показали ми майстрині фото, яке саме має бути вбрання, то потім не раз їздили в Мукачево за блискітками, тканиною, фурніторою, бо в нас не було, де то все придбати.

Дівчатка нині  кволі

– Скільки номерів у загашнику "Едельвейсу"?

– Якщо б зібрати всіх вихованців докупи, то показали б зо 15. Ніде правди діти, коли дуже треба, то вони сходяться майже всі. Але, якби концерт був цієї неділі, то поставили б шість-сім номерів. Наприклад, наш йог Василь приїхав би охоче, але він нині вчиться в Івано-Франківську. Скільки грошей треба круглому сироті віддати тільки на дорогу!

Хоч не тільки в цьому про¬блема. От, наприклад, ставимо   чудовий номер на батуті, коли діти крутять подвійне сальто вперед і назад (пан Віктор каже, що такий трюк ще можна побачити на змаганнях фристайлістів. – Авт.) Але для цього номера використовуємо олімпійський батут розміром 5 на 5 метрів. Аби його встановити, треба й місце відповідне підібрати, і ще й час знайти між виступами інших виконавців (бодай півгодини, щоб нормально все підготувати. – Авт.) Можна б купити розсувний батут, але де взяти 12 тисяч гривень? Тому ставимо такі но¬мери, які можна швиденько підготувати до виходу і на які не треба багато реквізиту – пластичні етюди, виступи жонглерів, акробатів.

– Я добре розумію: у вас різновікова група?

– Так, найстаршому хлопцеві 27 років, а наймолодший ходить до другого класу. До речі, феноменально гнучкий, пластичний дітвак. Дуже обдарований хлопчина: займається у нас лиш півроку, а вже показує непогані результати.

– Можна говорити, що росте гідна зміна?

– Як вам сказати?.. З 20 діточок, може, 5 таких, у яких бачу перспективу. Один із них, до речі, ром, – на заняття ходять і декілька циганів. З ними теж проблема:  раз прийдуть, а наступного – ні. Коли питаю, чого не були, відповідають, що ходили з няньом збирати залізо... І що на таке скажеш?

Ще маємо дуже сильного хлопчину, який у третьому класі вже 35 разів підтягується на перекладині. Він теж приходить раз у місяць, бо батьки як зап’ють, то все стає з ніг на голову. Я вже й ходив просити їх за малого. Не так для того, аби він потім виступав, а щоб виріс людиною. Та наразі це не помогло. А от із заможнішими дітьми інший клопіт – вони не такі старанні, бо думають лиш про комп’ютери й мобілки.

– Яке співвідношення дівчат і хлопчиків серед ваших вихованців?

– Маємо лише п’ятірко дівчаток. Не знаю, чи нація наша пропадає, чи якийсь інший пішов процес, але дівчатка нині взагалі кволі: більшість і разу підтягнутися не може. Та основна причина, мабуть, – акселерація. У 7–8 класі, коли б можна показувати хороші результати, вже їм хлопці в голові, тому дівчата не дуже й викладаються у роботі.

– Скільки, до речі, тривають тренування і як часто їх проводите?

– Раніше збиралися 4 рази на тиждень, а тепер додали ще й неділю. У середньому тренуємося по 3 години, але насправді виходить більше. Бо є дітки з навколишніх сіл, їм треба ще й додому дістатися, а останній автобус іде, наприклад, о 7-й вечора. Тож я спочатку займаюся з ними, а потім із міськими. Взимку ще більше часу витрачаю, адже тих дітей, які живуть далеко від центру міста, треба додому після тренування провести, швидко ж темніє...

– Не набридає така нелегка робота?

– Скажу так: якщо залишиться хоча б одна дитина, яка буде хотіти чогось навчитися, то займатимуся з нею. От внук росте мені на радість, то вже помалу його треную...

Розмовляла Лариса РОМАНЮК
 

Теги: цирк, йог, Едельвейс

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати