Адальберта й Магдалину Ерделі ховали того самого дня – 20 вересня

Фундатор крайової школи живопису Адальберт Ерделі відійшов у засвіти 19 вересня 1955 року. Його дружина Магдалина Ерделі-Сливка трагічно загинула 17 вересня 2004-го. Як відомо, Адальберт спочиває на Кальварії, а Маґдушка – на Барвінкоші.

Пані Маґдушка занадто безпечно жила в будинку-музеї

Одне одного подружжя називало Розі. «Айно, і він мене Розі, і я його. Відки з’явилося це ім’я, я не знаю, не тямлю», – казала мені пані Маґдушка, яку я свого часу, мовити б, модифікував на Розіку. Також нагадаю, що Маґда мала 16 років, коли прийшла до 41-річного Бийла як модель, натурниця. А згодом берегла родинне вогнище, допомагала йому в роботі, у тяжкі часи душевно розраджувала, надихала на творчість.

Колись я був доволі частим і бажаним гостем в оселі пані Маґдушки, оскільки вона добре знала мого діда – терапевта Степана Мейсароша. До того ж не мала дітей, тому відпочатку прив’язалася до мене. Я ледь не щотижня добротно обідав у вдови, пив каву з ерделівської філіжанки. Захоплення постаттю митця й інтуїція керували мною брати постійно диктофон, купувати все, що пропонувала мені Маґдушка. А це – чимало фотографій, шаржів, блокнотів із записами Ерделі, три останні його листи. Я не платив бозна-які фантастичні гроші, але що ці суми спустошували мою кишеню – факт. Окрім того, попри все, з першого ж дня знайомства я був легко шокований тим, як безпечно жила ця жінка в будинку-музеї, а також здивований її довірою. Пані Маґдушка не відмовляла нікому подивитися багату колекцію полотен Ерделі, яку ревно берегла.

Уперше злодії викрали на замовлення чотири картини в ніч із 7 на 8 листопада 2000 року. Родич Ерделійки за власні кошти поставив ґрати на двері й вікна будинку. «Живу як у тюрмі», – так після цього вона часто жартувала. Через рік-два старенька ніби призабула ту страшну ніч…

За останні 10–12 років жоден «картинний» злочин не розкритий

Але чорнюща година для крайового мистецтва невблаганно наближалася. І в ніч на 17 вересня 2004-го пані Маґдушки не стало. Покидьки, перекусивши пасатижами ґрати і зв’язавши 88-річну стареньку електричним дротом, викрали з будинку всі картини, тобто понад 50 полотен. Померла пані Ерделі від розриву серця. Ясна річ, новина за кілька годин облетіла й сколихнула весь Ужгород. Похорон пані Маґдушки був до болю малолюдним, та й не без неприємного ексцесу. І Господь так вирішив, аби прийняла її земля 20 вересня – у той же день, коли й богемного Ерделі, лише з різницею в 49 років. Тим часом опери в пресі били себе в груди (трагічна ж подія набула резонансу не лише в Україні, а й за кордоном), що картини, замовника злочину і вбивць жінки знайдуть і під землею, причім у стислі терміни. Минав час, а результат був нульовим. Різні живуть чи то легенди, чи то реалії про викрадену колекцію. Ніби її більшу частину підкинули спадкоємцю-ужгородцю, наче окремі полотна висять в оселях нинішніх урядовців, а окремі – в Угорщині, де Ерделі, як відомо, також дорого котується на так званому чорному ринку.           

Двічі на рік я схиляю голову над могилою пані Маґдушки. Вона спочиває неподалік від моєї бабки по батьковій лінії. І крихта поезії: я переконаний, що дві могили – Адальберта на Кальварії й Магдалини на Барвінкоші – поєднані між собою чарівною, невидимою для людського ока райдугою.

Михайло Фединишинець