Годинники із золота, дерева і фарфору. Мукачівець Володимир Луста виставляє в «Паланку» свою колекцію

Пан Володимир згадує, що закохався в годинники змалку, коли побачив у рідного дядька трофейний німецький механізм. Колекціонуванню чоловік віддав уже 20 років свого життя. Каже, що навіть виставку відкрити задумав через те, що вдома вже не було вільного місця. «У Мукачеві є ще кілька колекціонерів годинників, однак вони не пускають до себе нікого і не показують своїх надбань. А я вважаю, що таку красу не можна ховати».

Загалом у «Паланку» Володимир Луста виставив 960 хронометрів різних стилів і епох. Є масивні, які стоять на підлозі, і зовсім маленькі, схожі на розписні тарілочки. Є наручні, кишенькові, пісочні і навіть один сонячний, виготовлений у 30-х роках минулого століття в Німеччині. «Один із моїх найулюбленіших – французький годинник 1850 року. Це один із перших, які служили диспетчерам на залізничних станціях. Крім того, що ходить і відбиває час, він ще має функцію таймера – може повідомляти про прибуття чи відправлення поїзда. Інший рідкісний годинник я не так давно придбав у Києві. Такі у 20-х роках минулого століття виготовляли всього десятиліття і продавали лише в 4  американських штатах. Він єдиний у моїй колекції, який має документи, що засвідчують дату виготовлення».

Аби поповнювати колекцію, пан Володимир часто подорожує: раз на місяць відвідує київський ринок, де продають старожитності, часто буває в країнах Європи. До слова, в столиці мукачівець часто зустрічає між рядами з антикваріатом колишнього президента Віктора Ющенка й нинішнього міністра освіти Дмитра Табачника. «На київський блошиний ринок я частіше за все вивожу годинники, які або не можу відремонтувати, або маю кілька однакових. Сам же шукаю поламані екземпляри: так виходить значно дешевше. Загалом же бачу, що люди колекціонують і продають абсолютно все: від дзвіночків і каструль до ялинкових іграшок і знахідок чорних археологів».

Майже всі годинники потрапляли до рук Володимира Лусти зіпсованими. «Іноді на великих блошиних ринках у Європі можна знайти деталі цікавих годинників, різні їхні частини. Зовні вони здаються старим непотребом, а насправді, доклавши зусиль, з них можна зібрати шедеври. От з останньої поїздки я привіз чавунні хронометри з латунними вставками – дуже красиві. Але коли їх знайшов, вони були схожі на дві купки іржавого брухту. Знадобився час, щоб їх відчистити, скласти докупи, відремонтувати механізм. Що з цього вийшло, вже можна подивитися на виставці в «Паланку», – інтригує колекціонер.

 Прикро, але багата на шедеври колекція Володимира Лусти нині не надто цікавить відвідувачів замку. Бувають дні (особливо взимку), коли оглянути експонати заходить усього кілька людей, у літній же сезон виставкою цікавляться в середньому 30 туристів на день. «Не думайте, що експозиція приносить мені купу грошей. Всі доходи йдуть на те, аби перекрити вартість оренди, патенту, послуг охоронця і плату за електроенергію».

Пан Володимир зізнається, що колекціонування і перепродування годинників не може замінити йому постійної роботи. «Я приватний підприємець, веду свій бізнес. А хронометри – це просто хобі, яке, до речі, не дуже подобається моїй дружині», – сміється він. Нині про те, що цей чоловік збирає годинники, знає все Мукачево. Буває, що до нього приносять старі механізми, знайдені десь на горищі, але пан Володимир ставиться до таких речей дуже обережно, адже може виявитися, що продавець не знайшов, а викрав раритет.

«На території Закарпаття цікаві зразки годинників трапляються дуже рідко. Колись цього добра було в нас багато, однак після розвалу Союзу в область хлинули європейські колекціонери й шукачі антикваріату, котрі викупили за безцінь чи не все справді цінне, що тут було. Іноді, щоправда, випадає в селах бачити справді дивовижні речі. Наприклад, одного разу в хаті звичайного селянина побачив дуже гарну старовинну люстру. Виявилося, дід власника обійстя працював у графа Шенборна. Коли ж граф утікав, покидаючи свої маєтки, робітники тягнули з них усе, що бачили».

Загалом же виставка в замку є лише частиною колекції Володимир Лусти. Ще близько тисячі годинників він тримає вдома, щоправда, майже всі вони поламані й чекають своєї черги на ремонт. «Я мрію зібрати механізми, різні за композицією і стилем. Наприклад, скоро мені обіцяли привезти телефонний апарат з умонтованим хронометром. Який же годинник ношу на руці? О, це один з моїх улюблених – старовинний швейцарський «Лонжин» («Longines»), придбаний на блошиному ринку в одного дідуся. Ця річ була одною з перших амфібій, тобто таких, що не пропускають води. Але з роками (гума ж колись не була тієї якості, як тепер) втратив цю здатність, тож годинник у дідуся протік і зламався. Він його продав майже задарма, а я відремонтував і тепер ним дуже пишаюся».

Тетяна Літераті