Монологи влади і громадськостіне вирішать екологічних проблем Закарпаття

Чому влада дурить народ?

Якщо зібрати всю інформацію докупи і перелічити існуючі екологічні і природоохоронні проблеми Закарпаття, то картина просто шокуюча. Само­вільні і «санкціоновані» рубки поступово, як лишайними плямами, покривають наші гірські ліси. Тривала невирішуваність питання збору й утилізації відходів у величезній кількості населених пунк­тів перетворилась в екологічну проблему стихійних сміттєзвалищ по берегах сотень річок і потічків. Солотвинську солекопальню з багатовіковою історією загубили назавжди через брак професіоналізму і елементарного завчасного гірничого контролю, на який просто шкодували грошей, списавши все на «несприятливі» природні процеси. Багато джерел мінеральних вод поблизу «заводів» з їхнього розливу та санаторіїв – на грані ви­снаження. Тисячі і тисячі гектарів колись родючої ріллі у передгірських й низинних районах області вже заросли дикими травами і чагарниками. В більшості сіл Закарпаття немає каналізаційних систем чи очисних споруд. З русел багатьох гірських річок іде несанкціонований відбір гальки з піском. Окремі полонини віддали на поталу «індустрії туризму», і там стихійно й без очисних споруд виростають потворні будови. Ніхто не знає, скільки насправді дикоростучих ягід і грибів вивозять улітку й восени з наших лісів і полонин. Перелік можна продовжувати…

Останнім часом додалася тенденція надзвичайно грубого і вкрай небезпечного, довготривалого і незворотного за наслідками вторгнення як у надра, так і в мережу малих річок і потічків Закарпаття. Мова йде перш за все про золоторудник поблизу Мужі­єва у Берегівському районі та про наміри приватного ТОВ «Мармарош», незважаючи на масові протести селян, відкрити в наймальовничішій долині Рахівщини над селом Косівська Поляна гірничо-рудне підприємство по добуванню і переробці токсичних і небезпечних важких металів, зокрема свинцю і цинку. Уже більше 8 років 150 тисяч тонн золотовмісних руд з важкими металами та 80 тисяч тонн відпрацьованих відходів (т.зв. хвостовищ) лежать на схилі гори над селом Мужієво просто неба. Достеменно встановлено державними (!) експертизами, що через просочування з водою у грунти вкрай небезпечний для здоров’я кадмій перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) від кількох сотень до тисяч разів (!), свинець – у 190 разів, цинк – у 50 разів. Важкі метали виявили вже в колодязях мужіївців. Під землею – величезний Гечанський водозабір. Поряд – річки Боржава і Тиса та державний кордон. Окрім сотень і сотень тонн сміття ми «експортуватимемо» в Угорщину річками ще й важкі метали.

Коли за результатами візиту на Закарпаття і в Мужієво міністра О.Проскурякова цілий ряд газет браво розписали, що проблему важких металів у Мужієві вже вирішив новий володар спецдозволу на золотодобування, поставивши 2 фільтри у струмок, що стікає з гори, – «вапняковий» і «цеолітовий», науковці і експерти не повірили своїм очам. Такого відвертого цинізму не очі­кував ніхто. 230 тисяч тонн небезпечних рудних і перероблених матеріалів, з яких невідомо скільки вже просочилось у грунти схилу, – і 2 «фільтри» у струмку! Невідомо, чи взагалі у фірми є проект по знешкодженню відходів. Та й чи зацікавлена вона в повній очистці величезних територій, коли до забруднення не мала відношення і воно дісталось їй у спадщину!

Інша серйозна небезпека – масове і непродумане проектування і будівництво малих ГЕС на річках і потічках Закарпаття, яких обласна рада з порушеннями багатьох законів передбачила у затвердженій на сесії обласної ради у листопаді 2011 року аж 360 (!). Незважаючи на те, що представники громадськості опротестували це рішення і навіть виграли суд, ця «Схема-360» методично втілюється у життя, починаючи з Рахівського і Великоберезнянського райо­нів. І це предмет для окремої і відвертої розмови.

Громадськість вкотре повторює: ми не є категоричними противниками малої гідроенергетики. Натомість владі вигідно саме у формі месиджу громадянам «А Баба Яга проти» представити позицію громадськості. Замовчуючи, що за цією позицією – експертний аналіз найквіліфікованіших вчених і фахівців України. Громадськість незмінно і категорично наполягає лише на трьох речах: все має робитись за чинними законами України; у тому числі вибір місць для малих ГЕС має отримати випереджаюче обґрунтування у стратегічних і генеральних планах області і району (а не навпаки, як це робилось і робиться нині), у якому пріоритетним питанням має постати випереджаюча екологічна експертиза; у тому числі – діалог з громадою (у формі громадських слухань) також має розпочатись до того, як здійснюються проектні роботи, та з врахуванням проведеної випереджаючої екологічної експертизи (нині все робиться навпаки).

Єдиною мотивацією для бізнесу нині будувати малі ГЕС є т.зв. «зелений тариф», тобто, голий економічний інтерес. Громадам сіл немає жодної економічної мотивації мати у себе під боком малу ГЕС, бо вироблена електроенергія надходить у загальну енергетичну мережу. А економічні втрати і наслідки колосальні, особливо – у верхній течії гірських річок. Але це – також тема окремої розмови. Ще одне: якби хоч третина із за­планованих 360 малих ГЕС були збудовані, це була б екологічна катастрофа для Закарпаття. І це не лише наша думка, а всієї наукової громадськості. Як же тоді сприймати слова міністра з екології О.Проскурякова про те, що за малими ГЕС – майбутнє Закарпаття?

Час переходити до діалогу

Якщо ми визначили, що головними винуватцями екологічних бід на Закарпатті є наш, місцевий суспільно-секторальний трикутник «влада – бізнес – громадяни», то, власне, їм і треба щось робити – спільно, узгоджено, консолідовано, з врахуванням різних інтересів і мотивацій, ідучи на певні компроміси в цих інтересах. Але з чого починати, коли поки що кожна із сторін-винуватців публічно (і не публічно) висловлює ви­ключно свій монолог, не звертаючи ні­якої уваги на монологи інших сторін? Щось подібне до «діалогу» глухих.

Правда, не так уже й рідко дві із сторін – влада і бізнес – у цілком непублічній спосіб з монологів переходять на реальний діалог з конкретною «ціною питання». Юридичною мовою це називають корупцією.

У громадськості не­має іншого вибору, як запропонувати і владі, і бізнесу перехід від монологів – до істинного діалогу. І діалог цей лише тоді має сенс і принесе позитивні результати, якщо він буде тристороннім, публічним, із зрозу­мілою і відкритою позицією кожної із сто­рін.

Що можна і треба використати в якості платформи для тристороннього діалогу? На мій погляд, три основні речі: закон (єдиний для всіх); спільні інтереси громад (усі є членами громад); інтереси Природи як Божого створіння (вона є годувальницею для всіх і кожного).

І жодне (!) вагоме рішення, що зачі­пає екологічні права громад, у принципі й по законам не може бути прийняте як без консультацій чи діалогу з громадськістю, так і без врахування їх думки.

У нас так само добрі закони, а окремі з них – нічим не гірші за європейські. Та головна відмінність між Україною і демократичними країнами Європи якраз і полягає в тому, що наша влада надто часто виступає ігнорувальником законів, підштовхуючи до цього і бізнес. Якщо додати до цього відомі проблеми з правоохоронними органами та суддівською гілкою влади, то коло для простих громадян і громад наглухо замкнуте. І лише інституції громадянського суспільства спроможні розі­рвати це хибне коло, яке вже стало за­грожувати національній безпеці країни.

За минулі два роки комісії Громадської ради при Закарпатській ОДА та більше 20 громадських організацій краю, що об’єднались у коаліцію Форум екологічного порятунку Закарпаття, здійснили чотири комплексні і глибокі громадські експертизи найрезонансніших екологічних проблем області. Залучили до проведення цих експертиз десятки найдосвідченіших вчених та наукових і проектних інституцій, зініціювали навіть парламентські слухання. Експертизи із Закарпаття отримали найвищу оцінку і схвалення в багатьох владних і суспільних колах України. І будучи у першу чергу надісланими обласній раді та ОДА, не удостоїлись хоч якоїсь відповіді!

Саме тому об’єднана екологічна і просто небайдужа громадськість Закарпаття в особі кількох комісій Громадської ради при ОДА та коаліції «Форум екологічного порятунку Закарпаття» ініціюють проведення циклу відкритих круглих столів «Влада, громадськість і бізнес – разом до екобезпечного Закарпаття». Перший з них відбудеться уже 10 квітня на тему «Мала гідроенергетика Закарпаття: що і як можна, а що – ні» у малому залі облпрофради о 15.00. В першу чергу запрошуємо до участі у заході представників владних структур, а також зацікавлений бізнес, експертів і науковців.

Теги: ГЕС, екологічний

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати