Чому влада дурить народ?
Якщо зібрати всю інформацію докупи і перелічити існуючі екологічні і природоохоронні проблеми Закарпаття, то картина просто шокуюча. Самовільні і «санкціоновані» рубки поступово, як лишайними плямами, покривають наші гірські ліси. Тривала невирішуваність питання збору й утилізації відходів у величезній кількості населених пунктів перетворилась в екологічну проблему стихійних сміттєзвалищ по берегах сотень річок і потічків. Солотвинську солекопальню з багатовіковою історією загубили назавжди через брак професіоналізму і елементарного завчасного гірничого контролю, на який просто шкодували грошей, списавши все на «несприятливі» природні процеси. Багато джерел мінеральних вод поблизу «заводів» з їхнього розливу та санаторіїв – на грані виснаження. Тисячі і тисячі гектарів колись родючої ріллі у передгірських й низинних районах області вже заросли дикими травами і чагарниками. В більшості сіл Закарпаття немає каналізаційних систем чи очисних споруд. З русел багатьох гірських річок іде несанкціонований відбір гальки з піском. Окремі полонини віддали на поталу «індустрії туризму», і там стихійно й без очисних споруд виростають потворні будови. Ніхто не знає, скільки насправді дикоростучих ягід і грибів вивозять улітку й восени з наших лісів і полонин. Перелік можна продовжувати…
Останнім часом додалася тенденція надзвичайно грубого і вкрай небезпечного, довготривалого і незворотного за наслідками вторгнення як у надра, так і в мережу малих річок і потічків Закарпаття. Мова йде перш за все про золоторудник поблизу Мужієва у Берегівському районі та про наміри приватного ТОВ «Мармарош», незважаючи на масові протести селян, відкрити в наймальовничішій долині Рахівщини над селом Косівська Поляна гірничо-рудне підприємство по добуванню і переробці токсичних і небезпечних важких металів, зокрема свинцю і цинку. Уже більше 8 років 150 тисяч тонн золотовмісних руд з важкими металами та 80 тисяч тонн відпрацьованих відходів (т.зв. хвостовищ) лежать на схилі гори над селом Мужієво просто неба. Достеменно встановлено державними (!) експертизами, що через просочування з водою у грунти вкрай небезпечний для здоров’я кадмій перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) від кількох сотень до тисяч разів (!), свинець – у 190 разів, цинк – у 50 разів. Важкі метали виявили вже в колодязях мужіївців. Під землею – величезний Гечанський водозабір. Поряд – річки Боржава і Тиса та державний кордон. Окрім сотень і сотень тонн сміття ми «експортуватимемо» в Угорщину річками ще й важкі метали.
Коли за результатами візиту на Закарпаття і в Мужієво міністра О.Проскурякова цілий ряд газет браво розписали, що проблему важких металів у Мужієві вже вирішив новий володар спецдозволу на золотодобування, поставивши 2 фільтри у струмок, що стікає з гори, – «вапняковий» і «цеолітовий», науковці і експерти не повірили своїм очам. Такого відвертого цинізму не очікував ніхто. 230 тисяч тонн небезпечних рудних і перероблених матеріалів, з яких невідомо скільки вже просочилось у грунти схилу, – і 2 «фільтри» у струмку! Невідомо, чи взагалі у фірми є проект по знешкодженню відходів. Та й чи зацікавлена вона в повній очистці величезних територій, коли до забруднення не мала відношення і воно дісталось їй у спадщину!
Інша серйозна небезпека – масове і непродумане проектування і будівництво малих ГЕС на річках і потічках Закарпаття, яких обласна рада з порушеннями багатьох законів передбачила у затвердженій на сесії обласної ради у листопаді 2011 року аж 360 (!). Незважаючи на те, що представники громадськості опротестували це рішення і навіть виграли суд, ця «Схема-360» методично втілюється у життя, починаючи з Рахівського і Великоберезнянського районів. І це предмет для окремої і відвертої розмови.
Громадськість вкотре повторює: ми не є категоричними противниками малої гідроенергетики. Натомість владі вигідно саме у формі месиджу громадянам «А Баба Яга проти» представити позицію громадськості. Замовчуючи, що за цією позицією – експертний аналіз найквіліфікованіших вчених і фахівців України. Громадськість незмінно і категорично наполягає лише на трьох речах: все має робитись за чинними законами України; у тому числі вибір місць для малих ГЕС має отримати випереджаюче обґрунтування у стратегічних і генеральних планах області і району (а не навпаки, як це робилось і робиться нині), у якому пріоритетним питанням має постати випереджаюча екологічна експертиза; у тому числі – діалог з громадою (у формі громадських слухань) також має розпочатись до того, як здійснюються проектні роботи, та з врахуванням проведеної випереджаючої екологічної експертизи (нині все робиться навпаки).
Єдиною мотивацією для бізнесу нині будувати малі ГЕС є т.зв. «зелений тариф», тобто, голий економічний інтерес. Громадам сіл немає жодної економічної мотивації мати у себе під боком малу ГЕС, бо вироблена електроенергія надходить у загальну енергетичну мережу. А економічні втрати і наслідки колосальні, особливо – у верхній течії гірських річок. Але це – також тема окремої розмови. Ще одне: якби хоч третина із запланованих 360 малих ГЕС були збудовані, це була б екологічна катастрофа для Закарпаття. І це не лише наша думка, а всієї наукової громадськості. Як же тоді сприймати слова міністра з екології О.Проскурякова про те, що за малими ГЕС – майбутнє Закарпаття?
Час переходити до діалогу
Якщо ми визначили, що головними винуватцями екологічних бід на Закарпатті є наш, місцевий суспільно-секторальний трикутник «влада – бізнес – громадяни», то, власне, їм і треба щось робити – спільно, узгоджено, консолідовано, з врахуванням різних інтересів і мотивацій, ідучи на певні компроміси в цих інтересах. Але з чого починати, коли поки що кожна із сторін-винуватців публічно (і не публічно) висловлює виключно свій монолог, не звертаючи ніякої уваги на монологи інших сторін? Щось подібне до «діалогу» глухих.
Правда, не так уже й рідко дві із сторін – влада і бізнес – у цілком непублічній спосіб з монологів переходять на реальний діалог з конкретною «ціною питання». Юридичною мовою це називають корупцією.
У громадськості немає іншого вибору, як запропонувати і владі, і бізнесу перехід від монологів – до істинного діалогу. І діалог цей лише тоді має сенс і принесе позитивні результати, якщо він буде тристороннім, публічним, із зрозумілою і відкритою позицією кожної із сторін.
Що можна і треба використати в якості платформи для тристороннього діалогу? На мій погляд, три основні речі: закон (єдиний для всіх); спільні інтереси громад (усі є членами громад); інтереси Природи як Божого створіння (вона є годувальницею для всіх і кожного).
І жодне (!) вагоме рішення, що зачіпає екологічні права громад, у принципі й по законам не може бути прийняте як без консультацій чи діалогу з громадськістю, так і без врахування їх думки.
У нас так само добрі закони, а окремі з них – нічим не гірші за європейські. Та головна відмінність між Україною і демократичними країнами Європи якраз і полягає в тому, що наша влада надто часто виступає ігнорувальником законів, підштовхуючи до цього і бізнес. Якщо додати до цього відомі проблеми з правоохоронними органами та суддівською гілкою влади, то коло для простих громадян і громад наглухо замкнуте. І лише інституції громадянського суспільства спроможні розірвати це хибне коло, яке вже стало загрожувати національній безпеці країни.
За минулі два роки комісії Громадської ради при Закарпатській ОДА та більше 20 громадських організацій краю, що об’єднались у коаліцію Форум екологічного порятунку Закарпаття, здійснили чотири комплексні і глибокі громадські експертизи найрезонансніших екологічних проблем області. Залучили до проведення цих експертиз десятки найдосвідченіших вчених та наукових і проектних інституцій, зініціювали навіть парламентські слухання. Експертизи із Закарпаття отримали найвищу оцінку і схвалення в багатьох владних і суспільних колах України. І будучи у першу чергу надісланими обласній раді та ОДА, не удостоїлись хоч якоїсь відповіді!
Саме тому об’єднана екологічна і просто небайдужа громадськість Закарпаття в особі кількох комісій Громадської ради при ОДА та коаліції «Форум екологічного порятунку Закарпаття» ініціюють проведення циклу відкритих круглих столів «Влада, громадськість і бізнес – разом до екобезпечного Закарпаття». Перший з них відбудеться уже 10 квітня на тему «Мала гідроенергетика Закарпаття: що і як можна, а що – ні» у малому залі облпрофради о 15.00. В першу чергу запрошуємо до участі у заході представників владних структур, а також зацікавлений бізнес, експертів і науковців.
