За вітриною – скляний столик, а на ньому – і шоколадні тістечка, і морозиво, і запашна кава… Ще століття тому на вулиці  Духновича цукерня чеського кондитера Богумила Пурми вабила своїми ароматами мало не все місто. А закарпатські художники навіть розписали стіни кав’ярні, та нині цих шедеврів уже не побачити.

Світлана Совіна, донька першого мера Ужгорода Петра Сови, пригадує, як ще дитиною побувала в знаній тоді цукерні. «О, я добре запам’ятала цей заклад, хоч була зовсім малою. Вхід до кав’ярні був не з вулиці Духновича.

Величезна прозора вітрина, всередині – невеличкі скляні столики, на другий поверх вели сходи. Удень на каву або ж чай сюди заходили вишукані дами зі своїми дітьми чи племінниками, не оминали цукерню студенти. А от чоловіки збиралися здебільшого ввечері».

Мама Світлани Петрівни полюбляла цю кав’ярню, тож частенько брала дівчинку з собою. «Найбільше мені смакувало морозиво. Подавали його, як у Парижі: у скляній мисочці, зі шматочком вафлі – наче парус на «солодкому» кораблі. Окремо приносили ще й склянку нехолодної й негазованої води. Як гарячі пиріжки, розходилися міньйони – шоколадні тістечка з горішками, кремом і прикрашені вишенькою».

Про самого кондитера Світлана Петрівна знає небагато. «Відомо мені, що Пурма – то чеський легіонер, який разом із іншими приїхав до Ужгорода після Першої світової війни. Вони мали гроші й чимало зробили для міста. А навпроти цукерні на покутті «сірів» будиночок (де нині магазин «Карпати»), там чехи мали квартири. Ймовірно, там жив і Богумил Пурма».

Історик Йосип Кобаль у своїй праці «Ужгород відомий і невідомий» зауважує, що модерну 4-поверхівку, у якій нині податкова адміністрація Ужгорода й філія банку, звела за планом братиславського архітектора Крупки ужгородська будівельна фірма «Гавлік&Річарь». Стиль цукерні, каже дослідник, – конструктивізм, характерний для Ужгорода 20–30-х років. У ті часи, крім кав’ярні, тут також був торговельний дім «Легіо». А в Пурми збиралися закарпатські художники, зокрема Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Андрій Коцка. Вони й розмалювали стіни цукерні, але в другій половині 1940-х років їх забілили.

«Про Богумила Пурму справді мало відомо, – розповів «Замку» Іван Латко, голова клубу Т. Ґ. Масарика в Ужгороді. – Він жив в Ужгороді з 1919 до 1938 року і був з-поміж тих 35 тисяч чехів, які приїхали на Закарпаття підносити рівень культури. Відтак Пурма й відкрив свою цукерню, адже кондитерська справа – то сімейний бізнес його родини.

Заклад став популярним місцем зустрічі місцевої інтелігенції. Після 1938-го Пурма виїхав з Ужгорода й помер. Вочевидь, поховали його в Кошицях, утім ця інформація не достовірна».

82-літня Ірина Цимрикович переїхала з виноградівського Королева до Ужгорода, коли була малою. Тоді уперше й відкрила для себе Пурмову цукерню. «Було спекотне літо, у гімназії, в якій я вчилася, якраз скінчилися іспити. Тато з мамою повели мене до цієї кав’ярні. Усередині – охайно, затишно, усілякі цукерки, калачі, соки. Замовили шоколадні тістечка з ягідним желе. Ох і смакота ж то була, ніде такого не куштувала!»

Ірина Людвиківна каже, окрім еліти, до Пурми ходили й прості студенти – ціни не кусалися. Та, як Закарпаття від чехів перейшло до угорців, солодку славу в цукерні відібрали креймеші й добош торто вже в іншому закладі на Корзо. «Випікати в новій кав’ярні не встигали, – зауважує жінка, – вироби вмить розліталися, навіть за кордон».