Фермери втомилися від перевірок

За останні два роки часті та регулярні перевірки контролюючими органами маленьких і середніх господарств стали майже нормою. Кому саме і чому «не вірить» держава, «Замок» намагався з’ясувати разом із головою Закарпатської асоціації фермерів та приватних землевласників України Юлією Пелешкей. 

Державна підтримка – лише для олігархів

Сьогодні на Закарпатті понад 1600 фермерських господарств. Зрозуміло, діючих значно менше. Наразі саме малі сімейні фермерські та особисті господарства є основним виробником більшості сільськогосподарської продукції. За словами Юлії Пелешкей, саме на теренах області робота таких класичних середньоєвропейських господарств є найактуальнішою і найперспективнішою. 

Тому краще на селі розвивати сотні дрібних господарств, аніж одне велике. Але панілія намагається привернути увагу до того, що турбує сьогодні чи не всіх українських аграріїв: «Через те, що вартість сільгосппродукції низька, а витрати на обробку, добрива, паливно-мастильні матеріали повсякчас ростуть, очевидно, що держава має підтримати фермера, якщо не хоче позбутися цілого сектору економіки».

Сьогодні ж державні програми підтримки галузі або існують лише на папері, або ж викликають у виробників розчарування. Юлія Пелешкей навела такий приклад: торік області виділили 210 тисяч гривень для пільгового кредитування, обласна конкурсна комісія розподілила кошти між трьома господарствами, увесь потрібний  пакет документів до столиці направили вчасно, але грошей до кінця року фермери так і не діждалися. Як і жодних пояснень. 

Уже і цей рік добігає кінця. За перше півріччя практично ніякого фінансування не було, зараз лише деякі програми, які стосуються тваринництва, частково підживлюються. Але чи пересічний закарпатський сільгоспвиробник бажає користуватися цими «благами»? Пояснення ті самі: непростий порядок оформлення, невпевненість, що кошти таки отримаєш, і, що найголовніше, – страх перевірок. Це при тому, що сьогодні 90% бюджетних коштів, скерованих на підтримку сільгоспвиробництва, отримують один-два десятки олігархів. А в 2012 році на цю мету виділили понад 5 мільярдів гривень.  

Або інший приклад: сільгоспвиробники не закладають садів і, насамперед, виноградників, попри те, що є державна програма підтримки саме цього напрямку. Юлія Іванівна переконує, що, звісно, фермери добре розуміють: їм вигідно закладати багаторічні насадження. Адже, наприклад, таких Богом даних природно-кліматичних умов для вирощування винограду, плодів та ягід дуже мало в Україні. Навіть у сусідніх, західних від нас державах також є попит на таку продукцію.

Однак «крайніх» тут варто шукати не серед господарників і навіть не в управліннях АПК, – у людей просто немає грошей, аби започаткувати і розвивати згадане виробництво. Банки не видають кредитів, невідомо також, доки надходитимуть хоч якісь компенсації. Але ж бізнес-план має бути розроблений мінімум на 4-5 років.
Юлія Пелешкей відзначає, що до тих господарств, які отримують якусь фінансову допомогу від держави, відбувається просто паломництво представників фіскальних і контролюючих органів. Підставою для проведення перевірок нібито є ст. 3 Указу Президента України «Про додаткові засади щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом» від 22.06.2000р. № 813. 

Сільгоспвиробника перевіряють усі, кому не ліньки: КРУ, податкова інспекція, податкова поліція, всі підрозділи міліції, прокуратура, навіть СБУ. Найчастіше такі «ревізії» завершуються актами про повернення коштів, чималими штрафами. От і доводиться добряче подумати, чи варто брати від держави невелику допомогу, а потім почуватися замалим не злочинцем і псувати нерви собі і власній родині. 

Пані Юлія переконує: «Ми, селяни, не проти перевірок щодо використання державних коштів, але ж для цього є цивілізовані методи. Однак виглядає, що таке інспектування має чітко сформульовану мету – покарати, оштрафувати, застрахати. І це триває безперервно вже більше двох років. До того ж, можна подумати, що контролюючі органи не довіряють роботі одне одного, бо ж тільки-но закінчується одна ревізія, на порозі вже інша служба». Крім того, варто згадати ще й про тиск екологічної служби, яка контролює навіть те, куди ж фермер подів мішок з-під добрива, місткість з-під гербіциду або чи має він проект і дозвіл на спецводокористування, аби поливати саджанці. Виготовлення ж такої документації коштує кілька тисяч гривень.

Земля стане зашморгом на шиї селянина?

Фермери не просто скаржаться, вони підготували свої конструктивні пропозиції: необхідно на законодавчому рівні чітко визначити, хто ж все-таки має право чи зобов’язання перевіряти використання коштів у сільгоспвиробника. Бо мало того, що сьогодні це роблять усі, та ще й услід за обласними службами з перевірками приходять вже районні.

Тому неважко зрозуміти, чому фермери почали відмовлятися від державної допомоги. Однак Юлія Пелешкей пояснила, що вони намагаються у міру сил і можливостей боротися не з окремими персонами чи службами, а з системою загалом. Бо ж, не змінивши підходу до сільгоспвиробників, державі не варто найближчим часом очікувати розвитку цієї сфери. «Ми  вимагаємо встановити чіткі правила гри. Адже такі порядки, як зараз, уповноважена наводити лише та держава, яка створила ідеальні умови для розбудови і підтримки галузі. На жаль, за 20 літ реформуванням агропромислового комплексу кожні три-п’ять років ми руйнуємо вже вибудуване, так і не створивши умов для нового, критикуємо попередників, хоча робимо ще гірше…», – відзначає Юлія Іванівна.

Сьогодні декларуються різноманітні програми розвитку сільських територій, але основний тягар, який лежить на сільгоспвиробникові і ускладнює йому роботу, залишається. 

Зокрема, логістичної системи збуту овочевої продукції немає, держава ці питання скинула на виробника повністю. Однак імпортуються овочі сумнівної і невідомої якості з третіх держав усього світу. «Це в той час, коли Микола Азаров із Дмитром Фірташем урочисто відкривають у Тернопільській області овочевий тепличний комплекс потужністю в сотні тисяч тонн сировини за сезон і обіцяють, що такі будуть в кожній області!

Сьогодні, коли овочівники стоять на ринках і за безцінь продають високоякісну продукцію», – обурюється пані Юлія. Вона переконана, що наші трудолюбиві люди можуть і хочуть зробити дуже багато, але невпевненість у майбутньому, нестабільність в економіці і нинішня політика держави відносно середнього і дрібного товарного виробника суттєво охолоджують цей запал.

От і зовсім недавно сільгоспвиробники дізналися про ще одну ініціативу влади, яка може добряче вдарити по вітчизняному фермеру. За словами Юлії Пелешкей, наразі господарства працюють за фіксованим сільськогосподарським оподаткуванням, а саме платять податок із 1 га землі. Цей збір оформляється щороку до 20-го лютого в податковій інспекції. Його сума визначається за вартісною оцінкою землі, яка множиться на кількість наявних у фермера гектарів.

Потому сільгоспвиробники хто одразу, а хто поквартально перечислюють цю суму на рахунки сільських рад і цілий рік працюють у такому режимі. Це власне ті, хто має не менше 75% сільгоспвиробництва в загальній питомій вазі діяльності.

Для того ж, аби оформити такий спрощений податок, необхідно в управлінні земельних ресурсів взяти довідку про кількісну та вартісну характеристику землі, яка перебуває у власності або у використанні фермера чи іншого сільгосппідприємства. «Зараз виявилося, що такі довідки видаватимуть тільки тим виробникам, земля яких уже внесена до єдиного державного реєстру і має кадастровий номер. За 20 років із часу реформування аграрного сектору, а також існування фермерства в Україні, у виробників є аж 5 типів земельних актів, на які вони зараз не мають кадастрових справ, і власне на них із 1 січня 2013 року довідки нам не видадуть», – пояснює голова асоціації фермерів. 

За словами пані Юлії, про таку нову вимогу фермерам ніхто (землевпорядники, сільські ради, РДА, ОДА) нічого не повідомляв. Наразі влада просто звинувачує самих виробників, мовляв, чому вони не виготовили кадастрових справ за останні півтора року. А якщо сільгоспвиробники не оформлять фіксований податок на наступний рік, то податкові інспекції автоматично переведуть їх на загальну систему оподаткування. Це означає, що кожною заробленою копійкою доведеться ділитися з державою. Сюди ж додасться бухгалтерський облік, який дуже часто просто не під силу простому селянину. Так само великі господарства, які орендують паї селян, не зможуть укласти договорів оренди з власниками тих наділів, які не прив’язані до кадастру. Але тих, у кого документи оформлені згідно з усіма цими вимогами, в області не більше 20-25 %. 

«Що ми можемо зробити до кінця року? Та майже нічого», – констатує Юлія Пелешкей. По-перше, вартість виготовлення документів коливається від 300 до понад 600 гривень. По-друге, чи готові земельні установи протягом такого короткого періоду виконати всі належні роботи?.. По-третє, і це головне – населення про всі ці перипетії взагалі не поінформоване. Вихід, на переконання пані Юлії, один – просити Держкомзем продовжити строки оформлення документів принаймні на 2, а то й на 5 років. Крім того, вартувало би переоформляти пайові землі за кошт держави, бо ж власники не винні в тому, що кожні 4-5 років чиновники вигадують щось нове. «Це просимо ми, виробники, бо ж якщо такі зміни відбудуться, ми просто затягнемо зашморг на шиї селянина, який і так не розніжений підтримкою з боку держави», – підсумовує голова Закарпатської асоціації фермерів та приватних землевласників України.

Лариса Романюк

Теги: фермери, перевірки

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати