Зразок для всіх здорових

Ось і в Лондоні лише за 6 днів наша збірна виграла 52 медалі – 29 золотих, 15 срібних та 17 бронзових. Успіху паралімпійці досягають у тих видах спорту, де здорові спортсмени абсолютно провалилися – наприклад, у плаванні, легкій атлетиці. Нездійсненна мрія вітчизняних вболівальників – побачити українських атлетів серед спортивної світової еліти – втілилася в паралімпійському спорті. На момент виходу номера Україна перебувала на четвертому місці в медальному заліку, поступаючись лише Китаю, Великобританії та Австралії. Нагадаємо, що і в зимових видах українські паралімпійці виступають доволі таки успішно і збирають щедрі урожаї нагород, в той час як здорові спортсмени (під розмірковування Бубки про те, що Україна – не зимова країна) навіть до четвертого місця дійти не можуть.

Успіхи паралімпійського спорту тим цінніші, що зароджувалися в Україні практично з нуля, а не дісталися у спадок від Радянського Союзу. В 1996 році в Атланті паралімпійська збірна України здобула лише 44-е місце (7 медалей усього, одна золота). Лише через 12 років – у 2008-му в Пекіні – українці посіли четверте загальнокомандне місце (74 нагороди, 24 – золоті). Ріст вражаючий!

Такі успіхи багатьох дивують. Зокрема й тому, що в цілому вважається (і справедливо вважається. – Авт.), що Україну аж ніяк не можна назвати доброзичливою до інвалідів державою. Зазвичай, люди, яким не пощастило бути здоровими, повинні задовольнятися мінімальною державною допомогою, терпіти значні побутові труднощі на кшталт відсутності пандусів для колясочників, а більшість співгромадян, включно з чиновниками, воліють узагалі не помічати їхнього існування.

Утім, популярною є думка, що саме через повсякденні проблеми паралімпійський спорт у нас набув такого розвитку. Справа в тому, що для фізично обмежених людей він є однією з небагатьох можливостей заявити про себе. Завдяки паралімпіадам ці люди стають національними героями, про них згадують ЗМІ та влада. Врешті-решт, це – гроші. У 2008 році паралімпійці отримали такі ж суми призових, як і здорові спортсмени, тобто 100 тисяч доларів за «золото», 75 – за «срібло» та 50 – за «бронзу». Погодьтеся, дуже серйозні суми для тих, хто не має багато можливостей заробляти через фізичні недоліки. На жаль, нинішня влада не озвучила, як нагороджуватиме призерів олімпіади, обмежившись обіцянкою, що нагороди таки будуть. Сподіваємося, паралімпійців не образять.

Та, звісно, одним ентузіазмом серйозних досягнень не здобудеш. І тут паралімпійцям пощастило – у Євпаторії для них збудували сучасний спортивно-оздоровчий комплекс «Національний центр Україна», де спортсмени мають можливість як оздоровлюватися, так і готуватися до спортивних змагань. Цей комплекс, без перебільшень, дозволяє паралімпійцям готуватися до спортивних змагань, не переймаючись нічим зайвим. Загалом, досягнення українського Національного комітету спорту інвалідів України гідні лише поваги. За оцінкою Міжнародного паралімпійського комітету, темпи розвитку паралімпійського спорту в Україні, за підсумками останньої чотирирічки, – найвищі у Європі. Нині у нас відвідують фізкультурно-реабілітаційні групи та спортивні секції з 27 видів спорту 50 тисяч інвалідів. Щорічно в Україні проводяться понад 250 чемпіонатів, першостей та кубків із 19 видів спорту серед інвалідів з ураженнями зору, слуху, опорно-рухового апарату та інтелекту.

Наш найвідоміший спорт­смен з обмеженими фізичними можливостями Олександр Сухан також вважає, що успіх його колег у Лондоні багато в чому залежить від грамотного менеджменту керівництва інва­спорту України. «Звичайно, наші паралімпійці досягають набагато більшого успіху, порівняно зі здоровими спортсменами, тому, що мають більше волі до перемоги, – каже він. – Однак, окрім цього, у них значно кращий президент – Володимир Сушкевич. Ця людина займається інваспортом уже близько 20 років. Він знає цю роботу зсередини і по-справжньому нею переймається. Та ж таки база у Євпаторії створена завдяки його старанням. Раніше там був розбитий старий піонерський табір. Сушкевич його знайшов, вибив кошти від уряду і зробив базу на найвищому європейському рівні. Наскільки я знаю, нині тут займаються спортсмени з інших країн, бо не мають таких умов у себе дома. Переконаний, якби такі керівники були в здорових українських спортсменів, наші олімпійці демонстрували би знач­но вищі результати».

Що ж до Закарпатського інваспорту, то тут ситуація відрізняється від загальноукраїнської. «На жаль, наші спортсмени програють, – каже Олександр Сухан. – Ми не можемо підтримати такий високий рівень, який демонструють українські паралімпійці в Лондоні. На мою думку, причина банальна – відсутність достатнього фінансування. Не маю сумнівів, що якби закарпатські спортсмени з обмеженими фізичними можливостями мали достатній рівень фінансування, вони б також могли представляти країну на найкращому рівні».

P. S. На жаль, успіхи наших паралімпійців стали приводом і для поганеньких цинічних жартів, на кшталт «яка країна – такі й чемпіони». Вони тим більше огидні, що саме ці люди, до яких доля поставилася жорсткіше, аніж до інших, заслуговують лише найбільшої поваги та захоплення своїми досягненнями. Будучи фізично обмеженими, наші спортсмени доводять, що життя не має закінчуватися через певні труднощі. Цього розуміння так бракує цілком повноцінним людям, які воліють скаржитися, а не діяти. Досягнення паралімпійців повинні ставати зразком для всіх нас.

Юрій Лівак

Теги: параолімпіада

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати