Іштван Лаудон і його сад

20 серпня виповнилося 150 років від дня народження ужгородського натураліста, викладача Ужгородської королівської гімназії Іштвана Лаудона. Краянами свого часу дуже шанована постать, відома завдяки дендропарку, названому його ім’ям. 

Про свої подорожі  писав у газеті

Родина Лаудонів була в Ужгороді досить знана. На жаль, відомостей про неї залишилося небагато, а дослідники історії міста ще не дійшли до детального пошуку віх життя всіх Лаудонів. Однак про поважність членів цієї родини свідчить хоча б те, що на кладовищі на горі Кальварія родині Іштвана Лаудона належить велика крипта. Там з 1900 і до 1952 року було захоронено 7 членів сім’ї відомого вчителя, серед яких були педагоги й нотаріуси. Нині родинне поховання Лаудонів досить занедбане. Власне, не ліпша доля спіткала й сад натураліста, який він так дбайливо вирощував протягом усього свого життя.

Сказати нині, хто привив Іштвану Лаудону любов до природи, на жаль, неможливо. Дослідник історії життя натураліста, науковий співробітник Закарпатського краєзнавчого музею Михайло Біланич розповідає: наприкінці XIX століття серед інтелігенції європейських країн було дуже модно захоплюватися збиранням зоологічних колекцій, гербаріїв, тому хобі Іштвана, котрий народився в освіченій родині вчителя початкової школи Шандора Лаудона, могло базуватися саме на тогочасній моді. 

Народився майбутній натураліст в Ужгороді 20 серпня 1862 року. Чим займалася мати Іштвана Елеонора Тарновська та чи були в нього брати й сестри – невідомо. 
Закінчивши восьмирічне навчання в Ужгородській гімназії, він вступив до Будапештського університету (відділ філософії), здобувши спеціальність учителя грецької та латинської мов. 

Відомо, що 1885 року у Будапешті Іштван Лаудон захистив дисертацію на тему «Виховання і культура» й став доктором наук. Уже 1886-го він повернувся до Ужгорода й улаштувався на роботу до  Королівської католицької гімназії, яка розміщувалася в будівлі нинішнього хімічного факультету УжНУ. Цьому закладу, де він викладав природничі науки, Іштван Лаудон віддав близько 30 років життя. 
Однак відомим на все місто його зробила не педагогічна праця, а сад, який він заклав, заручившись підмогою своїх колег і учнів. 

Михайло Біланич розповідає: приблизно після завершення навчання в університеті Іштван Лаудон почав активно подорожувати світом. Цікаво, що, приїжджаючи з чергової подорожі, він завжди писав статті – такі собі дорожні нотатки – у місцеву газету «Унг» (наприклад, «Дорожні замітки про Боснію та Герцоговину» (1892), «Праця єгипетських каменотесів над скульптурами та інші відомості»  (1897)). А ще запрошував міську інтелігенцію на лекцію, під час якої розповідав про країну, в якій побував, її звичаї, географію, архітектуру, флору та фауну. Кажуть, що лекції молодого Іштвана Лаудона мали в ужгородців велику популярність, тому якщо хтось із його знайомих їхав до якоїсь країни, обов’язково привозив йому в подарунок натуралістичну цікавинку. 

Привіз до Ужгорода магнолію

Власне, Іштван Лаудон і сам з жодної подорожі не повертався з порожніми руками. З Єгипту він привіз руку мумії, яка тривалий час зберігалася в музеї Ужгородської гімназії. Михайло Біланич пояснює: в ті часи обмеження на вивезення археологічних знахідок з Єгипту чи інших країн не було, тому руку мумії Іштван Лаудон привіз до Ужгорода безперешкодно. Найімовірніше, цю знахідку йому подарували археологи, котрі вели розкопки старожитностей. На жаль, про дальшу долю цього артефакту геть нічого не відомо.

Коли саме в ужгородського педагога з’явилася думка закласти власний диво-сад, нині також не знаємо. Можливо, така ідея виникла після відвідання розкішних європейських парків, адже відомо, що Іштван Лаудон бачив Версальський парк у Парижі й сади Відня, якими дуже захоплювався. Велика родина Лаудонів на той час жила на нинішній вулиці Собранецькій, 27. Позаду будинку наприкінці ХІХ століття аж до русла Малого Ужа, який впадав в Уж у районі пам’ятника Пушкіну, не було жодних будівель. Саме цю ділянку, за переказами істориків і старожилів, молодий Іштван Лаудон (йому на той час було всього 24 роки) з допомою гімназійних колег викупив у магістрату (міської влади) для облаштування свого парку. 

Його закладання почалося у 1886 і завершилося у 1895 році. Першими насадженнями стали привезені з поїздок саджанці рідкісних для Закарпаття дерев, декоративних кущів та екзотичних трав’янистих рослин. Власне, саме з саду Іштвана Лаудона в Ужгороді з’явилися магнолії й надзвичайно цікаве реліктове дерево ґінкго. Є також версії, що культивувати на Закарпатті сакури теж першим став саме Іштван Лаудон. 

Сад натураліста з роками розростався, ставав все багатшим на екзоти. Колись тут проростали екзотичні дуби, таксодіуми (болотні кипариси), різноманітні види сосен і ялин (вірджинська, канадська, китайська, нормандська ялина), китайське мильне дерево, хвойні тсуги тощо. 

Чудове творіння Іштвана Лаудона вважалося одним із найкращих молодих парків Австро-Угорщини. Він навіть на офіційному рівні дістав відповідну відзнаку, що створило ужгородському натуралісту європейську славу.

За цей час Лаудон одружився на Шаролті Баркоці. У подружжя народилося дві доньки – Елеонора та Корнелія. На жаль, нині відомостей про нащадків Іштвана Лаудона дослідники не мають. Як зазначає Михайло Біланич, в Ужгороді жила його онучка, сліди інших нащадків ведуть до США. 

Воював у 52 роки

Іштван Лау¬дон прожив цікаве й насичене життя. Він до літнього віку працював над своїм садом і поповненням інших натуралістичних колекцій. Зокрема, в зоологічному музеї УжНУ нині можна побачити колекцію рогів ссавців, зібрану Іштваном Лаудоном та передану сюди його нащадками. Тут є два десятки експонатів, наприклад, роги північного й благородного оленів, сніжного барана, антилопи орікс з Африканського континенту, сайгака тощо. А у фондах Закарпатського краєзнавчого музею зберігається ботанічна колекція натураліста, зокрема, гербарії рослин, зібраних на узбережжі Адріатичного моря, та унікальні знахідки в Карпатах.   

У гори Іштван Лаудон виїжджав щороку. Найбільше ж любив Мараморощину, де 1902 року зробив наукове відкриття, виявивши в нашому краї вид рослини Elshotzia Patrini. Саме звідти їхав ужгородський учитель у липні 1924 року, коли, ймовірно, через серцевий напад, спровокований липневою спекою, помер просто у кареті. На той час натуралісту було всього 62, однак варто зважати на те, що 10 років перед тим, у свої 52, Лаудону довелося брати участь у Першій світовій війні, яку пройшов у званні сотника.

Однак, можливо, смерть була благом, адже Іштван Лаудон не застав того, як поволі руйнується його сад. Вже за кілька років по його відході в інший світ на одній із ділянок парку розпочалося будівництво дитячої лікарні, далі магістрат узявся «відкушувати» нові й нові ділянки для розвитку нового мікрорайону Галагов. 1939 року сучасною вулицею Ф. Ракоці парк був остаточно подрібнений, а завершило руйнацію унікальної пам’ятки декоративного садівництва вже у наші дні зведення приватного кафе. 

Все, що залишилося від колись розкішного парку, – маленький клаптик землі біля дитячої лікарні. Нині там проростає велетенська туя, висаджена 1906 року, найстарше на Закарпатті дерево гінкго, кипариси, магнолія, бук, тис, криптомерія, однак деякі з цих насаджень є відносно новими – з 1956 року. Цікаво, що, за реєстром 1947 року, на збережених в районі вулиць Собранецької, Ракоці, Довженка клаптиках саду проростало близько 100 видів дерев та кущів. За даними 1985 року – 28, нині ж їх близько 10.

Кілька дерев збереглося й на подвір’ї будинку Іштвана Лаудона на вул. Собранецькій. Там досі проростає сосна, ще одне гінкго й дуб. Мешканці споруди кажуть: чули, що тут жив колись відомий ботанік, однак відтоді на цьому обійсті мало що збереглося, хіба що лишилося кілька дерев і... настінний живопис у під’їзді. Піднімаємося сходами – і справді: одну розмальовану стіну ледь видно (кажуть, у будинку була пожежа, тому вона геть чорна), а от друга, певно, подумки переносила Іштвана Лаудона на Яву чи іншу екзотичну землю, бо тут і море, і пальми. Відомостей про автора на цих картинах немає, тому можна лише припускати, що намалював ці пейзажі з пам’яті сам Іштван Лаудон, чи, може навіть хтось із відомих закарпатських художників старшого покоління за його вказівками. 
Та хоч там як, приємно, що люди, котрі живуть в будинку, не зруйнували бодай цю пам’ять про ужгородського педагога – великого мрійника, мандрівника й патріота свого міста Іштвана Лаудона.

Тетяна Літераті

Теги: Іштван Лаудон

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати