Кембридж обрав ректора

Ситуація трохи нагадала Україну 2004 р.: якби тоді неформальним наступником Кучми обрали Тігіпка, Бойка чи ще якогось "капіталіста з людським обличчям", то народ може би й проковтнув. У травні університетська влада Кембриджа назвала свого кандидата на посаду канцлера (ректора). Їхнім висуванцем став Лорд Сейнсбері, барон Турвільський, пожиттєвий пер верхньої палати британського парламенту, колишній міністр в уряді Т. Блейра, випускник Кембриджа. А ще п. Сейнсбері – мільйонер, який отримав у спадок від батька мережу супермаркетів. Але попри щедрі пожертви на науку від лорда, опозиція такому призначенню швидко набрала обертів – що не дивно, зважаючи на те, що британське (і не тільки) суспільство звинувачує великі корпорації та політиків у провокуванні останньої фінансової кризи.

Впеше за 60, а по суті 150, років почали один за одним з’являтись альтернативні кандидати. Попри 800 років бюрократії та консерватизму, Кембридж дозволяє 50 членам університетського Сенату, що складається з близько 3 викладачів та адміністраторів та 150-200 тисяч випускників, які здобули в університеті ступені магістрів та докторів, висувати альтернативних кандидатів. Що вони й не забарилось зробити. Свято демократії наблизилось до абсурду, коли за посаду очільника одного з найкращих британських університетів вирішив боротися – ні, не Василь Противсіх, а власник місцевої продуктової лавки Абдул Каюм Араїм. Потім приєднались відомий актор Браян Блесед та не менш відомий юрист-республіканець з соціалістичними ухилами (і радикальними підзахисними у минулому) Майкл Менсфілд.

Вчора і позавчора члени Сенату університету обирали з-поміж чотирьох колоритних кандидатів. Хто бажає, може переглянути їхні виборчі виступи тут – раджу навіть тим, хто не володіє англійською. Вибори проходили за поширеною в країнах англомовного світу системою рейтингового голосування (Single Transferable Vote), коли виборці у бюлетні можуть вказати не лише свій  основний вибір, але й розставити решту кандидатів у порядку преференції (якщо вони довірють більше, ніж одному кандидату). Система дозволяє уникнути другого туру й обирання "меншого з двох зол", якщо жоден з кандидатів не має підтримки більшості. Схожу систему альтернативного голосування (Alternative Voting), яка би надала шанс кандидатам з найменшим анти-рейтингом потрапити у парламент, навесні хотіли запровадити для виборів у британський парламент. Запропонована модель могла змінити традиційну дво-з-половиною-партійність, але її підтримали лише виборці в Кембриджі, Оксфорді та Лондоні. Решта британців надала перевагу системі примату більшості (що діє і в Україні). Як результат, 2/3 членів британського парламенту сьогодні – люди, які не заручилися підтримкою й половини виборців, що взяли участь у голосуванні.

У Кембриджі цього не сталось: Лорд Сейнсбері отримав 2,893 голоси, що становило 52.1% від загальної кількості поданих голосів, і став 108-им канцлером. Останні 34 роки канцлером Кембриджського університету був Принц Філіп, чоловік Королеви. Принц-консорт склав свої канцлерські повноваження у червні, коли йому виповнилось 90 років. Як відомо, за негласною традицією, королівські особи не виказують свого ставлення до політики Уряду. А ось у студентів і викладацького складу університету є доволі великі претензії до дій коаліційного уряду у царині вищої освіти.

Королева Єлизавета ІІ з чоловіком Принцем Філіпом, колишнім канцлером Кембриджського університету, на відзначенні 800-річчя університету. Листопад 2009

Минулого року по всій Британії прокотилась хвиля масових студентських протестів проти підвищення плати за навчання. Кембридж, попри свою елітарність, був в епіцентрі протестів, коли сотні студентів не лише вийшли на демонстрації, але й оголосили окупацію будівлi Сенату університету. Влітку рада викладачів (Regent House) розділилась навпіл, коли голосували за висловлення недовіри міністру освіти. (Британські міністри можуть щиро позаздрити Табачнику, який направо і наліво оголошує догани ректорам чи блокує діяльність науково-дослідних інститутів). На початку місяця Рада університету вщент розкритикувала освітню реформу Уряду, у т.ч. через те, що вона не сприятиме соціальній мобільності (і ця заувага пролунала з елітного університету). Тому не дивно, що питання доступу до вищої освіти, у т.ч. плати за навчання, а також ролі університу в суспільстві, стали центральними у кампаніях кандидатів на посаду канцлера Кембриджського університету.

Опитування показували переконливе лідерство п. Блеседа у прихильності з боку студенства. Багато науковців також надавали перевагу Блеседу та п. Менсфілду, оскільки не бажали бачити товстосума на чолі університету. Але студенти, які тільки навчаються в Кембриджському університеті, не мають права голосу, допоки не отримали ступінь магістр. При цьому, більшість з випускників-магістрів та докторів не змогли скористатись правом голосу, так як не перебувають в країні (то й же Президент Тринідад і Тобаго).  Якщо на Заході голосування поштою, а тепер вже й через Інтернет, є звичним (не лякані вони ківаловщиною), то вибори канцлера Кембриджського університету наразі вимагають особистої присутності у будівлі Сенату, ще й убрáним в університетську мантію. Тому лише невеликий відсоток випускників взяв участь у голосуванні. Перемогу Лорда Сейнсбері можна пояснити тим, що за низької репрезентації студенства в голосуванні більшість виборців становили представники адміністрації закладу. На відміну від кембриджських "донів", – тобто професорів та старійшин коледжів, – для цього контингенту університетської громади пріорітетом є фінансова стабільність закладу.  У цьому прагненні їм дуже імпонує бізнес-минуле нового канцлера. Березовський, Абрамович, Ахметов, Фірташ & Co також мали би всі шанси очолити другий найстаріший університет англомовного світу.

Теги: Кембридж, університет

12 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати