Асоціація з ЄС – це не вирішення проблем. Це навіть ще не безвізовість. Це механізм подолання одних проблем – але й шлях до інших. І попри це, чомусь вийшли на вулиці й площі сотні тисяч українців. Вийшли націоналісти та консерватори, які в принципі повинні бути проти «аморально-бездуховної» «гей-Європи» та «зазіхання» Брюселя на національний суверенітет. Чомусь навіть деякі ліваки приєднались до протестів, хоч це і не Велика листопадова соціалістична революція, а доволі прямий шлях в неоліберальний ринок. Майже кожний усвідомлює, що в ЄС медом не намазано. Більше того, що Європа різна. Вона проблемна. Європа не монолітна. Європа – динамічна: такої, яку учасники ЄвроМайданів, противники євроінтеграції та пофігісти кожен собі намалював, часто вже – чи ще – нема. І оця динамічність, як антидот до регресу і «стабільності», й притягує.
Попри всі свої проблеми, часом засадничі, ЄС – це свобода іншого масштабу, яку важко уявити нам з росіянами. Там за дикі танці не запроторюють у сибірські «виправні» колонії. В ЄС за вимоги гідної оплати праці не розстрілюють, як в казахстанському Жанаозені. Історичний досвід гніту та сучасні перманентні торгівельні й інформаційні війни, російська зверхність, що нічого спільного не має з братерством, роблять очевидним те, що Європа в кризі краще за Росію стабільну чи Україну незрозумілу. Ми бачимо, як у країнах ЄС змінюється політика: націоналісти прийшли, соціал-демократи пішли, потім прийшли зелені, і їм вже хтось у спину дихає. В демократичних країнах це норма, такі зміни – зазвичай регулярні й без крові.
Саме за можливість подібних змін багато-хто й мерзне на ЄвроМайданах. Бо Європа – це можливість впливати та творити політику. Учасники майданів не хочуть бути статистами у чергового януковича, який мовби на базарі то бере, то не бере. Їм почуття власної гідності не дозволяє мовчати, коли влада вкотре їх зневажає. Оце і є європейськість – почуття самоповаги, усвідомлення – і реалізація – своїх прав. Росіяни ніяк не збагнуть, чому ми регулярно «майданимо». Та й у нас регулярно нарікають, що ось студенти скрізь дискотеки влаштували, веселяться. Але протест, участь громадян у політиці – це більш європейська риса, аніж гей-шлюби чи зарплати у три тисячі євро. Ось саме цим євромайданівським протестом ми й асоціюємось з Європою куди більше, ніж якби Янукович прилетів, як той Прометей, з Угодою в руці. Європа – це багатотисячні протести проти підняття плати за навчання в Англії, це велелюдні мітинги проти рівного шлюбу у Франції, це масові демонстрації в Будапешті проти антидемократичних змін, що впроваджує уряд. Я вже не говорю про рух Occupy чи соціально-економічні протести в Греції чи Іспанії.
Хтось каже, що Європу треба починати з себе: не смітити в під’їзді, по-людськи поводити себе на дорогах та не давати/брати хабарів. Безперечно. Взагалі дивно, що для таких банальностей нам потрібна Угода про асоціацію з ЄС. Європа все ж не мама і не вихователька. Навіть на місіонерку вона не претендує. По суті їй від України багато не треба – вона, властиво, не хоче мати (квазі-)Росію ледь не по всьому східному кордону, від Льодовитого океану до Чорного моря. Україні від Європи треба куди більше. Якби не ця асоціація, ми би, для прикладу, досі не прийняли антидискримінаційні закони. Звісно, якби ми асоціювались з ЄС, ігнорування цих та інших законів було би важчим. Ну такі ми вже є: нам потрібен хтось, хто би спонукав, контролював, сварив та хвалив.
Без підписаної Угоди європолітики та євробюрократи таких важелів, по суті, не матимуть. Але цю роль поступово починає виконувати народ. Не аморфні 45 млн, а ті, хто зараз долучився до ЄвроМайданів. Далеко не всі – гряде армія чергових розчарованих. Але з кожною такою хвилею протестів все більше українців усвідомлює, що владу треба контролювати, тримати в тонусі, вимагати від неї належне та регулярно її змінювати. І влада – це не лише Янукович із парламентом. Влада – це мери, це опозиційні партії, які провели в місцеві ради часто бозна-кого, це судді та чиновники різних рангів і посад. Ми утримуємо кожного з них – і не Брюсель від них має щось вимагати. Тому основним результатом ЄвроМайдану, думаю, буде усвідомлення частиною українців необхідності активніше, а головне, регулярніше ставити владу на місце, швидко згуртовуватись та ніколи не давати ні дрібному чиновнику, ні президенту зневажати нас та наші інтереси. Влада теж уроки винесла: Україна не Росія – тут треба обачніше.