Всі вводять санції проти РФ -- може і нам на часі?

«Глибоко занепокоєна, не на жарт стурбована, імпотентна Європа», - ось чесно, набридли всі ці наші образи на ЄС, США, на всіх і вся. Оця віра, що «Запад нам поможет» є проявом навіть не нашого інфантилізму як нації, а банальною безвідповідальністю. Ось в Ужгороді хочуть мітингувати, бо угорці, бачте, не підтримують третю хвилю санкцій проти Росії. А Україні слабо самій ввести санкції проти загарбника? Чи робочі місця й економіка для нас важливіші, ніж вони є для країн Заходу? На нас напали, а ми чи то обороняємось, чи то незрозумілий рейд проти терористів ведемо. Дипстосунки з загарбником не припиняємо, гумконвой від агресора приймаємо... Чогось забуваємо, що від уже застосованих «міжнародним співтовариством» санкцій страждають в першу чергу прості мешканці Британії, США чи Латвії – урядам усіх цих країн перепаде пізніше на виборах. Так, німці хочуть дешевого газу (а хто не хоче?), а угорці може не бажають запозичати від нас досвід віяльного відключення електроенергії, і тому будують з росіянами атомну станцію. Так, мені боляче, що Росію ніхто не може чи не береться зупинити. Але глупо і несправедливо вимагати від інших, якщо самі і половину механізмів не задіяли. Де обіцяні позови України в міжнародні арбітражі стосовно загарбаної Росією інфраструктури в Криму – потенційно із подальшим арештом активів і майна РФ за кордоном? Де вимоги виключення РФ з ООН через порушення Статуту організації? Де бодай санкції проти російських авіаліній, що літають в окупований Крим? Київ досі спокійно приймає літаки «Трансаеро» та «Аерофлоту»...

Так, є певні зобов’язання інших країн, у т.ч. і в Будапештському меморандумі. Але на те він і меморандум, а не договір, приміром. Та й ми теж не завжди виконуємо свої міжнародні зобов’язання. Я вже мовчу, що коли РФ вторглася у Грузію, Україна офіційно навіть не засудила агресію – про санкції і мови не було. У своїй заяві МЗС України тоді висловило занепокоєння ескалацією конфлікту і закликало Росію вивести свої війська з території Грузії та проявити стриманість. Знайомо?

І стосовно війни. Тут або хрест зняти, або труси одягти. Або Україна визнає втрату Криму та декількох районів Донбасу та Луганщини (де-факто, капітулює), або кидає всі сили на їхнє звільнення. Інакше – нас чекає чорна діра під евфімізмом «АТО», що далі забиратиме життя військових, цивільного населення та те, що лишилось від інфраструктури (про реформи у решті країни годі й говорити). Але якщо війна, то всі ресури – на війну. Якщо треба, то можна, образно кажучи, закласти чи продати будівлю ВРУ, щоб купити літак чи спорядження. Можливо доведеться віддати в аренду китайцям пів-Херсонщини чи туристичну інфраструктуру Закарпаття, щоб оснастити й вишколити армію.  Забути про ремонт вулиць в Ужгороді чи приміщень в УжНУ – це я для наочності, що таке війна, яку на краудфандінгу та напівзаходах не вийграти. І, звісно, людські жертви. Тому маємо вирішити, чи потрібна нам перемога такою ціною. І вирішувати маємо сьогодні, якщо в березні не спромоглись: бо щодня гинуть люди, руйнуються цілі райони – та й контракти на озброєння не виконуються за місяць. Як вирішимо, яку ціну ми готові заплатити, можна торгуватись чи ображатись на ціну, яку платить, і готовий заплатити в майбутньому, «цивілізований світ». А ціна, тим часом, піднімається щогодини. 

Теги: АТО, санкції

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати