Роздуми в холі Виноградівської РДА напередодні 20-ої річниці Незалежності

Пропонуємо усім виноградівцям в обов'язковому порядку відвідати  острівець сонячного мислення, вічноюного травня і нескінченного ентузіазму... Це бальзам на всі ваші рани, це примирення з  дійсністю,  вгамування збентеженості, схвильованості, невпевненості...   Яка ще  свідомість могло б так чудово впоратися із непростим завданням, кому підвладний для осмислення  цей хаос за стінами. Вони – наші рятівники і поводирі... Вони – наші мудрі наставники і вчителі. Нехай і сліпі, нехай і лукаві, але краще ніч, ніж такий день, краще фотовиставка, ніж дивитися в очі Безодні.
 
Нові амбулаторії, дитсадки, школи, будинки сімейного типу. Нові підприємства, ресторанні комплекси, санаторій, впорядковане озеро, Матір Божа - все на чотирьох чи п'яти стендах у фотографіях, які оточують, беруть в полон і релаксують, релаксують, релаксують... І звідкись зверху чи збоку, чи із середини голос: ви бачите досягнення виноградівської радянської влади, яка і не переставала, і не зникала за 20 років т. зв. Незалежності. Все це змушує забути про телевізор, газету "Чорна Гора", а тим більше інтернет. Ні, ні і ще раз ні всяким критиканам, песимістам і скандалістам. Ми вже добре знаємо їх чорні душі і заздрісні серця. Вони точно захотіли б збити нас з пантелику і доповнити фоторяд будинками контрабандистів, дачами посадовців, автомобілями прокурорів, митників, міліціонерів, у всякому разі під фотографіями відремонтованих будівель дитсадків та інших шкіл закортіло б дописати цифри відкатів і хабарів. Ні до чого тут статистика смертності, різнокаліберні партійні прапорці і кишеня з визираючими п'ятьма партбілетами. Ні до чого нові закони про пенсійне забезпечення, землеустрій, модернізований трудовий, житловий кодекси та ще й на окремому стенді з написом "РАБСТВО". А ця бита, що звисає на ланцюгу, прикріпленому до стелі, з написами "основний важіль ринкової економіки" і "удар себе сам". І вже зовсім недоречно виглядала б картина маслом посередині: ядерна весна з обгорілими деревами та будинками без дахів, а на передньому плані величезний гриб-мухомор на трьох тоненьких бурих ніжках, увінчаний  синіми розлогими шапками з крапельками іржі по всій площині, з незрозумілим написом: віра, надія, любов. А хто розсипав помаранчі в кутку, для чого ця незручність відвідувачам під ноги,  і для чого ця дівчинка у вінку в різнокольорових стрічках із зупиненим поглядом блакитних очей, що блукає від стенду до стенду з тужливою піснею на вустах... Невже це  так звана "правда" чи там "реальністю" – фу, фу, фу і три раз тьфу.  Кому вони потрібні, кому стало у цьому світі легше від них чи ситніше, чи веселіше, чи спокійніше? 
Слава, слава, слава радянському народу! Слава, слава, слава  дітям війни і миру! Слава, слава, слава пільгам, матеріальним допомогам та морозиву "ескімо"! Ми переживемо і цю напасть, ми через силу і на зло ворогам підемо своїм шляхом! Хай живе анестезія до самої смерті! Ні – страху і болю, ні  – вашому розп'ятому Богу! Наше життя – овоч, а смерть – травичка – зелена-зелена, густа-густа. 

Сон розуму народжує чудовиськ, але не в цьому житті. В цьому житті він народжує фотовиставку.

Теги: незалежність, виставка

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати