Життя ніби завмерло – навколо майже 300 голів овець і кіз, які наперебій мекають... Поміж дорослих особин бігають дивовижні створіння – маленькі ягнятка, найдорослішим з яких аж півтора тижні. Кожен день на Світ Божий народжуються 3-4 ягнятка – білі, чорні, рябі... Для господаря Юрка і його помічника Івана це велика робота – необхідно кожен день нагодувати свіжим сіном та тингеричаною мукою, слідкувати, чи всі ягнятка знайшли свою матір у великому стаді...
Колись кожна закарпатська родина за будь яку ціну прагнула мати бодай двійку овець, а більш заможні – з десяток. Наявність цього Божого створіння була не тільки символом достатку, але і правдивою годувальницею – бринза була гарантом ситої зими, вовна служила для виробництва одягу та ліжників. А ще весною маленькі гурти з господарств – і бідних, і заможних – зливалися в одне стадо – відбувалося "мішаня". Газди робили замір надоєного молока, визначалася плата для вівчарів – люди турбувалися за перебування власної худоби через літо на полонинах. Хоча саме покірним прикладом вівці ніби спонукали людей до спільного життя в громаді через спільні турботи над Божими Тваринами.
...коли-м був малим, то дуже-м любив вівці. То коли- ня звідали – Юрку, скільки маєш голів овець (а мали-сьме 10 голів) , я їм казав - три раз по три тай єдна. Бо знаним рахувати лише до трьох...
... час змінився – "газди" днесь мають "мерседеси", а вівці стали ніби пережитком бідного життя... В селах все меншає кількість голів в отарах – ціна одного кілограма бринзи до непристойності мала в порівнянні з синтетичним сиром в супермаркетах. Натуральну вовну у виробах можна побачити тільки на етикетках, а не в самому виробі...
Але не хочеться писати про негаразди – в мене-ж бо на околиці села є овеча кошара, тож і про неї мова. З газдою Юрком довгось-ме говорили, і прийшла нам думка – раз час прийшов модерний , то й робити треба відповідно до часу. Раніше до "салашу" зганяли сільських овець, а сьогодні може треба запропонувати і "городським" до цього долучитися. Будь-який поважаючий себе житель Закарпаття (поки б'єме на гордість наших – може потім і на Україну-ся замахнеме) може собі купити ягнятко в Юрковому стаді – і доручити йому вирощування. За догляд треба заплатити окрему плату – за це ви зможете мати: справжню бринзу, вовну та можливість випасати в стаді ваше ягнятко, яке в майбутньому стане вівцею. А ще можете відчути себе по-справжньому газдою, які і наші діди сто років тому...
P.S. Вівці, мої вівці... буде вас кому пасти - як мене не буде...
Фото І. Меліка
03 лютого 2011р.
Теги: вівці, Боржава, економіка