І мертвим, і живим: про цвинтарі

Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення ... про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.

Але маємо надію: багато нинішніх міських депутатів знову йдуть нам служити (часто, змінивши партійні симпатії) – деяким міський рівень вже занизький, то вони йдуть в обласну раду. Не думаю, що вирішення наших з вами проблем у них забиратиме весь час наступні п'ять років  (а може і чотири – після рішення КСУ, на яке чекає все прогресивне людство). То може до кінця нової каденції депутати й прочитають увесь закон і "візьмуть до уваги" – саме так вони нещодавно відреагували на моє звернення про кільцеву дорогу навколо міста. І ми навіть звіту від них "а діждемось-таки колись".

Але повернімось до цвинтарів.

На жаль, політика давно підібрала під себе й похоронну справу. Для прикладу: є такий принцип як створення рівних умов для поховання померлих (ст.4 ЗУ "Про поховання та похоронну справу"). Спробуйте поховати свого родича на Кальварії. Якщо це не підзахоронення, то – good luck! А ось у центральній алеї на Кальварії, поруч із могилами позаминулого століття, є свіжа могила – аж ніяк не підзахоронення. Здогадайтесь, хто там похований? Правильно, мама одного зі "слуг народу". Я, звісно, не про маму – земля їй пером – я про живих.  

Так ось, місту потрібно негайно вирішувати проблему майбутніх поховань. Я сумніваюсь, що кремація буде популярною, оскільки край у нас консервативний. Щоб відкрити новий цвинтар по сусідству з Ужгородом, потрібна згода відповідних сільрад (і часто-густо тиск з обласного рівня), бо охочих розмістити у себе цвинтар для стотисячного міста небагато. Войовничість пана мера славнозвісна. Через неї Ужгород отримує набагато менше з обласного бюджету, ніж те саме Мукачево. Стиль управління чинного мера не сприяє налагодженню робочих стосунків з тими, хто може реально допомогти нам у вирішенні  міських проблеми, у тому числі з кладовищами чи утилізацією сміття. Натомість, витрачаємо ресурси (час, кипучу енергію, гроші) на пошук побратимів у Хорватії, Флориді, ще бозна-де.

Смерть і поховання – питання делікатні й чутливі. Можливо, через це їх і не дуже обговорюють. Але проблема для міста реальна, і потрібно почати її розв'язувати. Оптимально – укласти договір або навіть приєднати до міста одне з навколишніх сіл. Але це може зайняти роки переговорів і умовлянь.

Не варто відкидати можливість повторного захоронення на існуючих міських кладовищах, бо в Ужгороді їх декілька. Хто буває на різних ужгородських цвинтарях, знає, що багато могил є недоглянутими, окремі ледве проглядаються (Кальварія тут більше виняток – закинутих могил –  на око –  відсотків двадцять). Так ось, якщо користувачі місцями  поховань (так закон називає родичів, які доглядають за могилами) померли, якщо могила зрівнялась з землею, можливо, варто розглянути можливість використання землі для нових поховань через 20-50 років. Я говорю суто про вже невпізнаваємі могили. Старі могили, де видні надгробки чи хрести, навпаки, потрібно зберігати – це наша історія, до того ж цікава! Можете глузувати, але я завжди ходжу на старовинні цвинтарі – і в Ужгородіі, і у Києві, і за кордоном. Цвинтар є своєрідним музеєм, парком, храмом.

На жаль, не всі відносяться до могил родичів як до питання зв'язку поколінь, як до вияву моральности. Як наслідок, спостерігаємо цілі осередки хащ на міських кладовищах. Соромно і боляче. Згаданий закон зобов'язує родичів і державу (бо родичі теж вмирають, а є й недолугі, які вже й через рік могилу не знайдуть) піклуватись про могили. Як не сумно, не завжи виходить. Шкода, що цвинтар на вул. Капушанський не є парком-музеєм. Чим він зараз є – сказати важко: щось темне, гнітюче, недоглянуте... Невже так ми ставимось до минулих поколінь, до пам'яті своїх предків? Чи це те, чому ми навчаємо майбутні покоління? 

Але так триває вже певний час. Тому, є багато могил, цілі ділянки, де розпізнати кого поховано неможливо, і могилу відновити теж. На цвинтарі, що на Капушанській, на таких ділянках я би зробив гарні газони, зрізав би зайві дерева. Пам'ять повинна бути світлою. А ось на напівдіючих цвинтарях, як-от Кальварія,  варто розглянути можливість нових поховань. Звісно, таке рішення може викликати осуд, але треба пам'ятати, що останки тлінні. До всього, має сенс бодай раз прийняти рішенні не в авральному порядку. Потрібно дати час (наприклад, 5-10 років) родичам, які живуть в інших містах України чи за кордоном, зголосити існуючі поховання своїх рідних, укласти відповідні договори про догляд за могилами. На часі, замість марення про міст навпроти драмтеатру, провести з краєзнавцями ідентифікацію існуючих занедбаних могил – ми ж навіть не знаємо, які цікаві й достойні люди там поховані!

Як на мене, недоглянуті могили в місті свідчать про проблеми з моральністю і людяністю в громаді. Я знаю, що у нас у кожного "своя хата скраю" – але це ж зовсім недавній феномен, наслідок тоталітаризму. Ще сто років тому ні одна громада не допустила би, щоб на її цвинтарі були закинуті могили. Не має значення, хто там похований – родич-неродич. Це питання самоповаги, особистої і народу, щоб усі могили були доглянуті. І я знаю ужгородців, які вже роками доглядають не лише могили померлих родичів, але й ті, що поруч, за якими вже нема кому доглянути. Хотілось би, щоб таких свідомих і моральних людей було більше. Тоді б навіть не стояло питання про могили, які зрівнялись з землею, на яких живі створюють смітники, прибираючи могили своїх померлих близьких.

А поки питання стоїть, як не сумно. Підзахоронення – зазвичай, крок вимушений. І воно повинно робитись організовано й з повагою до померлих і їхніх родичів. Але можливо, за такими підзахороненнями – короткотермінове вирішення нагальної проблеми.  Вважаю, що прийняття таких рішень потребує загального обговорення, щоб не було, "як завжди".  Ніхто за нас цю проблему не вирішить, а всі ми смертні.

30.09.2010