Горнїца, одна з Україн

Люблю спостерігати за українськими діаспорянами, бо в такий спосіб можу пофантазувати – якими могли би бути Україна й українці, якщо б не опинилися в «трикутнику сильних»: Росії, Польщі й Туреччини.

Однією з наших найбільших спільних похибок вважаю недооцінювання ролі й – тут зовсім без пафосу – величі української еміграції й діаспори. Подібно до вірменів і частково сербів, українська ідентичність, питомо український інтелектуальний і культурний рух змогли вижити за кордонами України. А значить – ставали трішки інакшими, виривалися з енергетичного поля трикутника, в яке закайданена Україна.

Ми не включили у свою історичну тяглість діаспорний виток, не розглядаємо його, як до певної міри альтернативу офіційній історії, тому й не можемо вирватися з контрпродуктивних суперечок. Можна скільки завгодно говорити про створення «Третьої республіки», але ще краще було б визнати «другою республікою» не УРСР, а закордонну українську дійсність. Бо чи була УРСР українською? Республікою? Вочевидь, ні, це була складова совєтської держави. І за цей час совєтської окупації вільна українська думка існувала в екзилі.

Підрахувати точну кількість українців за кордоном неможливо, проте цілком можливо припустити, що українську мову в Торонто, Чикаґо й Ріо-де-Жанейро (а зараз також у Варшаві ч Римі) можна почути частіше, ніж у Києві. Зрештою, щоб далеко не ходити, слід визнати, що й Тарас Шевченко більшу частину свого життя прожив на еміграції. Вона, безумовно, була вимушеною, але такою ж вимушеною – тільки в інший спосіб, завдяки іншим механізмам – була еміграція Маланюка, Шевельова, Барки, а зараз такою ж є еміграція українських заробітчан.

Я побував у 25 країнах, і в добрячій половині з них зустрічався з місцевими українцями. Що можу про них сказати? У мене склалося враження, що наш діаспорянин – це захмелілий, розчулений українець. Вони чутливіше й із більшою увагою ставляться до всього українського, їх може раптом розчулити якесь ваше слово, в умовному Берліні вони запросять вас на борщ, хоч і зрозуміло, що конкретно в Берліні вам борщу може й не дуже хотітися. Добросерді закордонні гречкосії не випустять нагоди піджартувати над москалями, згадати незлим тихим Квітку Цісик, обов’язково зачеплять у розмові політичні теми, невимушено наголосять на своїй величезній українській праці в новій країні, запропонують цокнутися й заспівати.

Може, це мені тільки здається, і може, це я сам собі цю думку навіюю, але все ж схоже на те, що українці за кордоном позбуваються своїх найгірших особливостей, натомість переймаючи найкраще в нації, в просторі якої живуть. Стають пунктуальнішими, добросовіснішими, щирішими, даруйте за правду, але чистішими, не такими сварливими, згуртованішими. Парадокс, але прибиральниця в українській лікарні робить свою роботу абияк, а в Італії чи Польщі українські хатні робітниці користуються заслуженим попитом завдяки саме охайності й ретельності. Німці кажуть, що беруть українців на роботу, бо ті дуже працелюбні й ефективні, цілеспрямовані. Канадські політики зазначають, що українці посідають таке важливе місце в суспільному житті Канади через свою згуртованість, злагодженість, перефразовуючи прислів’я, через те, що «гуртом батька б’ють». Мій бразильський приятель, поет Рікардо Доменек каже, що Українці в Бразилії (а їх там понад мільйон!) вважаються меншиною з дуже яскравою й привабливою культурою, тому бразильці охоче ходять на українські Маланки , відвідують гуртки з розпису писанок, слухають український хоровий спів. Дивно, але в Україні з нашим братом все навпаки.

Найцікавішою з українських діаспор у світі я вважаю руснацьку (русинську) меншину в сербській Воєводині. Це одна з найстаріших українських еміграцій – ще з кінця XVIII століття. Зараз це вже досить малочисельна група, яка, втім, зберігає свою ідентичність, віру і мову досить успішно. Отож, руснаци з духовним центром у Руському Керестурі мають свої школи, програму на телебаченні, кафедру в університеті, культурний центр, уніатську церкву (вихідець з якої – знана трагічна постать, Гавриїл Костельник), театр, своїх письменників і навіть свого академіка. Охочих дізнатися більше про історію й культуру бачванських русинів відсилаю до праць багаторічного дослідника цієї тематики професора Любомира Белея, я ж натомість розповім про власні враження.

Я побував у гостях у бачванських руснаків у серпні цього року. Разом із молодими руснацькими науковцями Александром Мудрим і Сашею Сабадошем ми побували на богослужінні в Руському Керестурі, відвідали театр та культурний центр, школу. З часу їхньої еміграції в Дунаї сплило багато води, але в їхніх підручниках ви побачите Грушевського, Шевченка, Лесю Українку. Свою українську Батьківщину – а емігрували вони з карпатського регіону – вони називають Горнїца. Поетичнішої назви я ніколи не чув. Відповідно зараз вони живуть у Дольнїці.

Їхня мова, руснацька бешеда, вважається мікромовою, але чутливе вухо почує в ній архаїчний і прекрасний варіант українських карпатських говорів (безумовно, з багатьма нашаруваннями з сербської, угорської, німецької, словацької). Вони співають українські народні пісні і пригощають сербською ракією, яку не відрізниш від закарпатської сливовиці. Вони знають сучасну українську літературу, орієнтуються в українській політиці, на полицях їхніх книжкових шаф – українські словники, книжки з історії України, туристичні путівники Україною. Хоч вони й вважають себе до певної міри окремим (з огляду на історичну долю) народом, але все ж завжди наголошують на материнській для себе функції України.

Не дивно, що Україна не звертає уваги на свою діаспору – бо й на своїх громадян вона чхати хотіла. У цьому сенсі УРСР як друга республіка досі панічно боїться й остерігається своєї головної конкурентки – діаспори.

І поки ми нічого не знаємо про свою Горнїцу й українських руснаків у Дольнїці – ми ідеальні громадяни уересеру.

Збруч

 

22 листопада 2013р.

Теги: руснак, діаспора

Коментарі

2 Слов"янин 2019-01-21 / 22:39:31
а що там цікавитися??? що русини , що українці, що русини-українці добре знають нацистську іеологію "великих сербів" і всяких шешелів, мілошевічів , младічів і. т.д. і добре що їх побомбили - більше нормальних людей лишилося в живих...

Георгій 2013-11-27 / 20:15:35
Думаю, що Горніца - від слова "горі(шній)", тобто "верхній". Точна калька Фелвідийку.
Стосовно фільму, де кореспондент послуговується словацькою, думаю, що, справді, бачванським русинам, чия мова є насправді одним із східнословацьких діалектів, написаних кирилицею, так було зрозуміліше, ніж якби він говорив із ними українською. Адже давайте визнаємо, що закарпатські говори досить-таки далекі від бешеди руснаків Воєводини. Інша справа, що завдяки греко-католицькій вірі, священикам і книгам зі Львова та Перемишля вони давно усвідомили себе руськими, а не словаками (а, може, були руськими, які перейшли на словацьку, однак залишили руську віру - це треба дослідити).

2Георгій 2013-11-25 / 04:34:20
"... є кальками угорських слів Фелвідийк (= Верхня земля),..." Горніца не є Гедьвидек? тому, що гора=гедь, тобто горський край. Слово Фелвідек було раніше як границі теперішньої Словакії і Закарпаття, тому стосується ай на Закарпаття.

Адмін 2013-11-24 / 21:53:05


Ваша, Андрію (пост нижче) особиста доля не набагато менш трагічна, ніж Костельникова. Бо іронізувати над українством, сидячи в Модьорорсаґу, це дуже по-дисидентськи... :)


Андрій 2013-11-24 / 21:46:31
Стаття дійсно романтична.Не зрозуміло тільки чому під час візитів до руснаків Дольнїці українці (ті що на схід від Карпат) спілкуються з українськими руснаками через перекладача(див.серпневе відео).Причому переклад іде з української на словацьку,яку розуміють руснаки а з руснацької на українську.Очевидно і словаки так само як і поляки теж українці але не свідомі.Покищо.
Особа Гавриїла Костельника дійсно тргічна.Видатний філолог,кодифікатор руської(руснацької) мови,в тої же час агент НКВД,душитель української грекокатолицької церкви.Після знищення УГКЦ ліквідований московськими хозяївами ставши їм непотрібним.
Андрій

з Руського Керeстуру 2013-11-24 / 18:11:24
"...і пригощають сербською ракією, яку не відрізниш від закарпатської сливовиці."
Між ракією і сливовицьов є така різниця, як між егрі біковер і різлінгом. На Горниці ракію називавуть торколиця, яку корінні мешканці ніколи не путавуть зо сливовицьов. Можно деталь для таких які інтересуються тільки % алкоголю, но в розбудові держав і націй багато таких накопичень діктованних ідеологією "все наше" веде к катастрофальним результатам.

Георгій 2013-11-23 / 22:41:45
> Свою українську Батьківщину – а емігрували вони з карпатського регіону – вони називають Горнїца. Поетичнішої назви я ніколи не чув. Відповідно зараз вони живуть у Дольнїці.

Так, може, це й поетично, але ці топоніми є кальками угорських слів Фелвідийк (= Верхня земля), яким історично в Угорщині називають Словаччину, та Олвідийк (= Нижня земля).

Генек 2013-11-23 / 16:58:01
Др. Мальтус, слідуючи вашій логіці, давайте проведемо плебісцит і приєднаємось до угорщини, нас там і так дуже хотять)

Др. Мальтус 2013-11-23 / 15:59:22
Я от часом думаю - українці за кордоном (окрім Росії) завжди добре влаштовуються, заробляють, живуть в чистоті та порядку, їдять борщ та співають пісні про Україну. То може, є сенс усім розчинитися за межами тої України, з якою нічого путнього ну ніяк не виходить (он і сам Андрій за її межами живе значно більше, ніж на утцюзні)?

Жити громадами в 100.000-500.000 по Європі з обома Америками, дружити в фейсбуці та плакати за ненькою-Україною, на яку впустити китайців ? А ті для діяспорних туристів влаштують кілька етнопарків а-ля Пірогово-ленд, аби було куди приїхати, посумувати про коріння, джерела та дідів-прадідів?

Слов"янин 2013-11-23 / 14:49:34
Все гарно звучить. Любка випадково не цікавився думкою сербських українців та русинів, за що юдо-натівські війська розбомбили Сербію?

Громада 2013-11-22 / 09:10:51
Ну що ж, Андрію, чудова нагода хоча б спробувати
звільнитися від "кайданів" - прийти сьогодні
о 12.00 на площу Театральну в Ужгороді, і підтримати
громаду у її прагненні до цивілізованих норм життя...
Чекаємо!!!