Ростислав Михайлович – удільний князь Мачви

Однією  з легендарних постатей в історії  За-карпаття вважається Ростислав Михайлович, син Михайла, князя Чернігівського. Він жив у першій половині ХІІІ століття, коли у буреломні роки Київської Русі удільні князі не зуміли дати спільного опору вторгненню татаро-монгольських орд. Після розпаду сильної держави на сході Європи кожний із представників могутнього розгалуження нащадків роду Рюриковичів самостійно шукав своєї долі.

Як  створювався міф

Коли  у 1918 році утворилася Чехословацька  республіка, на Підкарпатській Русі, яка  увійшла до її складу за Сен-Жерменським мирним договором, активно почала розвиватися національно-культурна просвітницька діяльність. З-під пера дослідників виходили не лише етнографічні нариси та географічні описи, а й окремі історичні розвідки. У них і знаходимо перші згадування про Ростислава Михайловича, пов'язані із Закарпаттям.

У 1924 році Іреней Кондратович написав: "За старанєм Бейли IV зачали и галицкъ Русины заселятися под Карпатами. Сталося то тым легше, бо Ростислав, сын черниговского князя Михаила, оженився з Анною, донькою короля Бейлы, и з нею достав замок Физер в Земплинъ из селами Вышньово и Оръхово, не далеко от Лесны, де Русинов первый раз споминаєся в грамотах. Ростислав быв соперником галицькому князю Данилу и з помочею тестя свого из Угорщины хотъв достати для себе галицькій престол. Коли то єму не удалося, Бейла отдалив Ростислава из Угорщины, поставив єго за бана славонского и мачавского и свою молодшу доньку Констанцію дав за жену руському князеви Льву, сынови Данила".

 У 1938 році Василь Пачовський повідомив: "На Закарпатті по нападі татарів князь Ростислав, син Михайла Чермного, зять Бели IV, одержав усі маєтки Мармарошу, Углі, до Землину й Шарошу, та володів ними від 1243-1262 року. Заселяв він цілі простори смердами зі свого попереднього князівства чернігівського й київського, а потім з Галичини".

Сучасні історики також не залишили поза увагою цього князя. Вони пропонують читачам наступні розвідки.

У 1993 році: "Досить складною була історія  Мукачівської домінії. У другій половині XIII – XIV ст. домінією управляли близькі  родичі короля – зяті Ростислав  Михайлович та Лев Данилович, батьки яких жили в Галицько-Волинському князівстві".

 У 2008 році: "1242-1262 рр. – князем Карпатської  Країни був Ростислав Михайлович, син Михайла Чермного, зять угорського короля Бейли IV".

Як  бачимо, з плином часу зміст міфу постійно змінювався. Згадані автори не надто переймалися знайомством із першоджерелами.

Становлення Ростислава

 Про точну дату народження Ростислава Михайловича  руські літописи даних не подають. Його батько Михайло Всеволодович був  князем Чернігівським спочатку в 1224-1226 роках, а потім, відібравши свій уділ від Олега Святославовича, до 1235 року. У 1229-му, повертаючись у Чернігів із Півночі, батько залишає сина у Великому Новгороді, щоб наступного року офіційно утвердити його місцевим князем. Та гонорові новгородці не знайшли підтримки щодо вирішення своїх проблем у новопризначеного керманича і заявили, що Ростислав не може бути їхнім главою.

Далі  літописи повідомляють про Ростислава Михайловича тільки у 1234 році під  Ярославлем Галицьким як про союзника угорського короля Бейли IV, до того ж  зарученого з його донькою Анною. У цей час Михайло Всеволодович і Ростислав Михайлович стали князями Галицькими (1235-1238). Вони змагалися за цей уділ із Данилом Романовичем, який, після смерті свого батька Романа Мстиславича, з 1205 року постійно відстоював своє спадкове право у боротьбі з іншими претендентами із князівського роду. Він нарешті переміг їх усіх і залишався князем Галицьким до 1264 року, встигнувши при цьому в 1253-му одягти королівську корону, отриману від Папи Римського, й укласти в 1254-му союзний договір із його головним супротивником Тевтонським орденом.

У 1238 році руські князі були змушені  масово втікати в Угорщину від  татаро-монголів хана Батия, які великою  ордою просувалися вслід за ними. Із Угорщини Чернігівські князі перебралися  до Польщі, а потім – на кордон із Німеччиною. У 1243 році, коли хан повернувся додому в поволзький степ, Бейла IV нарешті віддав свою доньку Анну за Ростислава.

Битва під Ярославлем

Взаємна ворожнеча у боротьбі за великокнязівський  престол у Києві існувала між Романовичами і Олеговичами здавна. Тому збройні сутички то тут, то там відбувалися між ними періодично. Найбільша битва, як повідомляє Іпатівський літопис, сталася у 1249 році (6757р.) під Ярославлем. Сучасне видання Галицько-Волинського літопису відносить цю подію до 1245 року.

Ростислав мав військо від свого тестя, Бейли IV, підкріплене вояками від  Лешека Білого, короля польського. Данило і Василько зайняли оборону міста. Міндовг, князь литовський, надіслав оборонцям свій допоміжний загін.

"Коли ж воїни, не доходячи ще до річки Сян, почали готувати свою зброю, то побачили вони дивне явище. Немов чорна хмара, налетіла з усіх усюд над їхнім полком зграя орлів і воронів, і радо було цим птахам ширяти у повітряному просторі. Орли клекотали і, розправивши крила, швидко і плавно розсікали повітря. Ніколи і ніде раніше нічого подібного не траплялося. І на щастя було їм це знамення".

Данило  і Василько переправилися через  Сян, виставивши половецькі полки в  авангарді. Юного Льва Даниловича залишили під наглядом одного з Василькових  бояр. Ростислав виступив проти них, залишивши біля воріт Ярославля частину піхоти, аби городяни не змогли прийти на допомогу своїм князям. Ростислав пішов на Данила, але його зупинив боярин Андрій. Поляки вийшли на загін Василька. Угорський воєвода Фільній (banus Fyle), стоячи в задньому полку, говорив своїм воякам: "Русь азартно кидається в перший бій битви, стримаємо їхній напір, тривалу січу їм не витримати". У самому розпалі бою Лев Данилович поламав свій спис об гордого Фільнія. Йому на допомогу встиг Данило, який розігнав угорський загін, розірвав їхній прапор і змусив супротивника відступити з великими втратами. Ростислав був змушений тікати, боячись погоні. Ця перемога Данила і Василька сталася напередодні дня святих великомучеників Фрола і Лавра, тобто перед 28 серпня.

Удільне князівство Мачв

Після поразки Ростислав утік у Польщу, і звідти разом із дружиною повернувся в Угорщину, в резиденцію свого  нового уділу, отриманого від короля як посаг у 1247 році, у Белград Дунайський, що у Мачві. Назва ця походить від однойменного укріпленого замку – Machow. Це була рівнинна область Кнєжина у Сербії, між горою Цер і річками Сава й Дріна, нижче міста Ложниця. У ХІІІ столітті у складі Угорського королівства була відома також під назвою Маховський банат (banatus Machoviensis). Місцями у ній ріс дубовий ліс, тут добре відгодовували свиней, пасли велику рогату худобу і коней, збирали чималі врожаї пшениці.

Дослідження про перебування Ростислава Михайловича  в Мачві провів у середині ХІХ  століття російський історик С. Палаузов, який спеціалізувався на історії Угорщини і Болгарії. У 1851 році в Санкт-Петербурзі він видав книгу під назвою "Ростиславъ Михайловичъ, русскiй удъльный князь на Дунаъ въ XIII въкъ". При її написанні автор користувався болгарськими, візантійськими та угорськими джерелами.

Володіння Ростислава Михайловича знаходилися  між річками Велика Морава і Дрін, що текли паралельно, одна впадала  в Дунай, інша – в Саву. Там  знаходяться міста Бранічев (нині Панчово), Белград (на Дунаї), Савац (нині Шабац на Саві), Лешинця і Ложниця (на Дріні), Валієво (на Колобаре).

У Північно-Західній Болгарії Ростислав  Михайлович з'явився в 1256 році на прохання про допомогу Михаїла Асеня. На той  час донька руського князя вже  була одружена з цим сином Івана  з роду Асенів, який у 1246-1256 роках був царем болгарським. Проте наступні поразки болгар змушують їх підписати з імператором Теодором ІІ Ласкарисом Регинський мир, участь у підготовці якого брав, як посередник, і Ростислав Михайлович. У 1261 році він відправився у Відень, де мав для угорського короля Бейли IV укласти мир із чеським королем Премиславом-Оттокаром ІІ. Чи приходив Ростислав Михайлович ще коли-небудь у Карпати, достеменно не відомо.

Точних  свідоцтв про дату смерті Ростислава Михайловича немає. Тільки в 1262 році згадується про нього як уже про покійного. А його нащадки у третьому поколінні зникають навіть за Дунаєм.

Олексій Філіппов

Теги: князь, Мачви, історія

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати