Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»

 – Ваше Високопреосвященство, як Ви прийшли в Церкву? Що найважче у служінні Богу і людям?

– Це сталося не раптово. Якийсь внутрішній поклик завжди вів мене дорогою до Божого храму. Я виховувався в сім’ї військовослужбовця, тому ззовні на мій вибір ніхто не вплинув. Батьки не були проти мого вступу до духовної семінарії, але категорично заперечували прийняття мною чернечого постригу. Однак пізніше я все ж дістав батьківське благословення.

Мені доводилося неод­норазово наголошувати: я найщасливіша людина у світі, бо став монахом і священнослужителем. Часто мене запитують, ким би став, якщо не монахом? Безперечно, відповідаю, що якби не був монахом, то обов’язково… став би монахом і  священнослужителем. 

Найважчим у моєму служінні є те, що доводиться багато разів бачити біль інших людей. У такі хвилини інколи недостатньо слова втіхи. Щоб цей біль угамувати, потрібно  співпережити його разом з іншим. Потрібно жити цим болем, за апостолом Павлом, а це дуже непросто.

– Чим сьогодні живе Мукачівська єпархія?

– Якщо хтось скаже, що нині важкий період для Церкви, – не погоджуюсь. Хіба в часи тоталітарного комунізму було легше? Кожен відтинок має свої піднесення та свої негаразди. У всі часи місія Церкви однакова. Коротко важко описати те, чим живе нині Мукачівська православна єпархія. Рекомендую стежити за нашим офіційним сайтом www.mukacheve.church.ua, на якому можна дізнатися про життя духовенства, чернецтва та вірників.

– Як ставитеся до заклику об’єднання Церков? Чи є компроміс між Київським і Московським патріархатами?

– На останньому Священному синоді УПЦ відновлено комісію для діалогу з УПЦ КП. Сподіваюся на плідну працю цієї комісії. Наша Церква завжди є ініціатором та прихильником об’єднання й зцілення рани розколу в українському православ’ї.

«Церква молиться за мир»

– Чимало священно-служителів брали участь в останніх революційних подіях у Києві. Яка позиція Мукачівської православної єпархії в цьому конфлікті? Чи може взагалі Церква підтримувати той чи той бік барикад?

– У цьому питанні позиція Мукачівської православної єпархії цілком збігається з думкою всієї Української православної церкви. В офіційних заявах та посланнях неодноразово наголошував:   будь-який конфлікт потрібно й можна вирішувати мирними переговорами та компромісом. Адже по обидва боки барикад  – наші браття-українці. Ми були свідками жахливих подій, рубіконом яких стала загибель понад сотні людей. Всі бачили невтішне горе матерів та сирітські сльози дітей, які проводили у вічність своїх синів та батьків. Дай, Господи, щоб така трагедія ніколи більше не повторилася. Церква з самого початку і до сьогодні молиться за мир та злагоду в Україні, за вічний спокій тих, хто загинув під час протистоянь.

– А чи бувало, що ваші священики служили в лавах армії? Чи були в історії священики, які воювали за свій народ?

– У нашій єпархії діє потужний відділ із взаємодії з військовослужбовцями. Священики нашої єпархії активно беруть участь у багатьох заходах у військових частинах та військкоматах. Якщо треба буде духовно підтримати наших військових у Криму або в інших «гарячих точках», наші священнослужителі та монахи готові виконати свій благородний обов’язок перед Богом та віт­чизною. Історія знає чимало випадків, коли священики ставали на захист віри, рідної землі та свого народу.

«Якби міг знову відвідати Святу гору Афон, готовий сьогодні ж вирушити туди пішки!»

– Наближається свято Воскресіння Господнього. Як його зустріти?

– Головне – це участь у святкових Пасхальних богослужіннях, що є кульмінацією та змістом Воскресіння Господнього. Пасха – це не формальний празник, а насамперед стан душі. Пасці передує піст, у якому через таїнство сповіді та причастя слід підготувати свою душу до зустрічі з Воскреслим Христом.

Великий піст для традиційних християнських конфесій є однаковим. Церква закликає вірників утриматися від їжі тваринного походження, однак найголовніше – це переродження та оновлення душі через малий подвиг посту та через відверту, щиру участь у таїнствах Церкви Христової. Плоди посту відчує той, хто жертовно, в міру своїх сил послужить ближньому. Наш Предстоятель, Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, завжди каже: «У піст головне не їсти один одного». Піст – це дзеркало душі, в якому кожен має можливість побачити, ким він є насправді. Не слід забувати, що піст – це не дієта. Утримування від певної їжі має супроводжувати молитва. У народі кажуть, як піст проведеш, таку будеш мати і Пасху.

– Де за кордоном побували? Яка країна вразила Вас найбільше і чому?

– Бував у багатьох країнах Європи та на інших континентах. П’ять років тому вперше відвідав США. Як Колумб відкрив Америку для світу, так я відкрив її для свого світосприйняття. Найбільше вразила Свята гора Афон у Греції. Якби міг знову відвідати її, готовий сьогодні ж вирушити туди пішки!

– Який Ваш життєвий девіз? Про що мрієте?

– Головних життєвих девізів два. По-перше, ніколи і нічого не треба боятися, зокрема й Бога – Його потрібно любити. Другий девіз – це слова з відомої пісні: «Все пройдет: и печаль, и радость». Мрію, аби природа болю людей була зцілена.

– Кажуть, Ви – справжній ґазда, а вдома маєте цілий райський сад…

– Вдома, де проживаю з мамою, тримаємо багато птиці: папуг різних порід, павичів, голубів тощо. Наш двір нагадує невеличкий райський садочок, де все живе і насаджене своїми руками. Вирощуємо батат (солодку картоплю), привезену мною зі США, момордику з Індії та багато інших рослин, якими радісно ділюся з людьми.

Маю ще одне захоплення: люблю хвилини в житті, коли можу побути на самоті. Це трапляється рідко. А взагалі люблю всю чудову, Богом створену природу.