Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак

Цікаво, що доґгантери у всіх матеріалах наголошують: вбити собаку потрібно так, аби вона не мучилася. «Ми не живодери, і до таких людей ставимося дуже негативно. Наша мета – розчистити вулиці та двори від небезпечних безпритульних тварин, які нападають на перехожих і розносять заразу», – йдеться на сайті.

Для того, щоб убити пса, доґгантери радять препарат «Ізоніазид» – таблетки без смаку, які вони вставляють у дешеву ковбасу, сардельки тощо. За правилами доґкілерів, кожну таку «вкусняшку» (саме так у мережі називають порцію отруєної ковбаси) потрібно дати адресно в пащу собаки. Головна ціль – вагітні суки й домінантні самці, котрі найчастіше й дають зграї «команду» нападати на людину. Виходити «на діло» радять о 5–6 годині ранку або пізно ввечері. Все розписано дуже докладно, не забули доґгантери навіть поради триматися подалі будинків і магазинів, на яких встановлені відеокамери.

До речі, серед тих, хто зареєстрований на сайті, є й ужгородці. Звісно, вони не розкривають своїх імен і справжніх фото, тому вияснити, хто ці люди, «Замок» не зміг.

То чи справді в обласному центрі Закарпаття орудують «професійні» доґгантери, ми запитали в зоозахисниці Віри Романової. «Підозрюю, що вони у нас справді є, – зізналася вона. – Надто вже систематично ми з колегами знаходимо в місті трупи безпритульних псів. За місяць їх буває від 5 до 10. Іноді труять і хазяйських собак.

За 8 років, відколи я займаюся в Ужгороді псами-бродяжками, бачила отрути різної дії. Спочатку їх убивали чимось, від чого нещасні носилися як навіжені, а потім довго билися в конвульсіях – страхітливе видовище. Відтак пси помирали, ніби передозували релаксант. Кілька років поспіль для цього використовували «Ізоніазид» – дешеві й доступні таблетки, які виписують хворим на туберкульоз. Вони дуже токсичні для собак – призводять до паралічу дихальних м’язів.

Отруєних цим препаратом псів ми навчилися відкачувати – рятували до 80 %. Не могли нічого вдіяти лише з домашніми собаками, бо в них шлунки ніжніші, ніж у бродяжок. Тепер же доґгантери використовують якийсь невідомий нам препарат. Так, за останні 7 місяців ми не змогли врятувати жодної отруєної собаки. Є підозри, що за цим  стоїть один із міських ветеринарів. Можуть таким займатися й деякі співробітники КШЕПу – в них для цього є можливості».

Віра Романова стверджує, що в Ужгороді зводять на той світ собак не лише отрутою, а й кулями. Зоозахисниця особисто бачила і разом із небайдужими колегами врятувала 3 собак, у яких влучили з травматичної зброї. «Ми самі оперували, виймали ті ґумові кулі, зашивали рани. Зверталися й до міліції не раз, але безрезультатно. Хоч в Україні й діє відповідальність за жорстоку поведінку з тваринами, насправді, окрім одного гучного випадку в Києві, ніхто за це покараний не був».

То чим же керуються доґ­гантери, коли вбивають безпритульних псів? «Замку» вдалося знайти чоловіка, котрий, хоч і не зареєстрований на спеціалізований сайтах, підтримує позицію доґкілерів і має невеличкий досвід у винищенні, як він каже, блоховозів. Юрі – 32 роки. Він живе в Ужгороді – в районі базару «Білочка». Вперше вбив собаку десь півтора року тому, коли побачив, як зграя накинулася на сусідку з 5-річною дитиною. «Добре, що я був поруч і допоміг відбитися, а якби ні? Все, що дитина зробила не так, – це побігла, коли неподалік у смітнику рилися пси. Звичайно, зоозахисники можуть сказати: мама сама винна, хіба можна дитину відпускати біля скупчення собак? Але я вважаю це неправильним. Чому в скверах, де й мають гратися і бігати діти, їм цього робити не слід? Бо поруч живе неконтрольована зграя псів, приласкана якимось бабцями? Ну, хоче бабця тримати цього собаку – хай забере до своєї квартири! Для чого його пригодовувати, примножуючи біля будинків зграю блоховозів?».

Дружина Юри якраз на той момент була вагітною, тож чоловік злякався, що пси можуть нашкодити і їй. Він почитав в Інтернеті, що і як слід робити, а ввечері вийшов на смітник (ніби відходи винести), пошарудів пакетиком, щоб привернути увагу песиків, а коли ті збіглися, почав розкидувати «вкусняшки». «Вожак зграї – той, що першим кинувся на дитину сусідки, – дістав першу порцію, але забрав і другу. Тоді я його відігнав і дав по шматочку ковбаски ще двом – яких теж неодноразово помічав за обгавкуванням перехожих. В Інтернеті написано, що отрута починає діяти через 1,5 години після прийому і що пси не відчувають болю, бо в них одразу вимикається кора головного мозку (хоч зовні, думаю, це справді виглядає неприємно). Дивитися за тим, як пси помирали, я не став, не побачив їх і вранці, коли йшов на роботу. Певно побігли кудись у сусідні гаражі ночувати, то там і померли».

Якийсь час потому, розповів Юра, у дворі було спокійно. Але смітники поблизу ринків надто вже ваблять безпритульних чотирилапих, тому нині їх там знову повно. «Думаю, незабаром знову візьмуся за «чистку». І не дивися на мене так. Якщо владі наплювати на те, що від агресивних псів страждають люди, вирішення проблеми змушені брати на себе звичайні містяни. Я в цьому доґгантерів підтримую. Їм не подобається це робити – життя до цього змушує. Щодо закидів зоозахисників, мовляв, часто від отрути страждають хазяйські пси, можу сказати одне: власники собак мають за ними наглядати. Не відпускати самих бродити містом і ритися на смітниках. Вигулювати на повідку і в наморднику, як це зазначено правилами, – тоді тварина і не підніме із землі ніякої гидоти. А тих власників, які не дотримуються цих правил, я би взагалі штрафував: аби розуміли, що вони відповідальні за свого чотирилапого друга».

Тетяна Літераті