Свободу Анджелі Девіс!

У цьому році СРСР спокійно собі жив. Закінчилася  восьма п'ятирічка – стартувала дев'ята. Рік видався багатим на ювілеї – 50-ліття СРСР, 25-ліття Закарпатській області (а відповідно і стільки ж багато чому іншому – університету, Академічному хору, Спілці письменників і так далі), 80-ліття з дня народження Павла Тичини, 100-ліття з дня народження Лесі Українки тощо. 

Салям алейкум, брате Казахстане!

  25 років Закарпатській області.  Чудова підстава згадати, скільки  доброго нашому краю приніс  союз із Союзом. У принципі, якщо  судити за тодішніми звітами,  ми жили майже як у соціалістичному раю. "Про високі темпи зростання промислового виробництва за 25 років красномовно свідчать такі цифри: за період від 1946 року до 1969 обсяг промислового виробництва зріс у 20 разів. Нині промислові підприємства за 20 днів виробляють стільки продукції, скільки було вироблено її за весь 1946 рік!.. Чудовий сьогоднішній день Закарпаття, ще прекраснішим буде завтрашній. З радістю і світлою надією йдемо ми до нових вершин назустріч новим з'їздам нашої партії, назустріч новим здобуткам!" – солов'єм розливався секретар виконкому обласної ради депутатів трудящих А. Шекета.

  У зв'язку з півстоліттям СРСР його керівники вирішили ближче познайомити  народи, які живуть у різних республіках. На Закарпатті відбулося мінімум 5 місячників різних республік – російської, білоруської, узбекистанської, казахстанської, а також – автономної республіки Північна Осетія.

  Та  радянські люди жили іншим – вони вимагали звільнити Анджелу Девіс! 27-річну чорношкіру комуністку. Цікаво, що в Компартію США вона вступила після навчання у Франції, де тісно спілкувалася з лідерами Празької весни в Чехословаччині, тобто, по ідеї, не мала би мати дуже теплих почуттів до лівої ідеології. Заарештували її, з точки зору закону, цілком заслужено – Анджела Девіс намагалася викрасти з в'язниці активіста терористичної організації "Чорні пантери" Джорджа Джексона, в якого закохалася. Точніше, звільняв його молодший брат Джонатан зі спільниками, під час чого й загинув, а Анджелі висунули звинувачення у сприянні, оскільки Джонатан мав при собі зброю, зареєстровану на неї. Тому, згідно з законами Каліфорнії, й Девіс вважалася співучасницею злочину. У в'язниці правозахисницю протримали півтора року і, не зумівши висунути звинувачення, відпустили.

  Зате  в СРСР вона стала ледь не національною героїнею – жінкою, яка постала проти страшної імперіалістичної машини. Старші люди, певно, згадають, що й самим довелося брати участь у шкільних вечорах, присвячених обговоренню важкої долі Девіс. Школярі всього Союзу писали їй листи, і закарпатські винятком не стали. А лозунг "Свободу Анджелі Девіс", який згодом перетворився на лаконічніше "Свободу Анджелі!" став популярним на багато років, перейшовши згодом у численні анекдоти. Він відомий і тим, хто тоді ще навіть не народився. "Життя американської комуністки Анджели Девіс під загрозою: каліфорнійський суд збирається вчинити над нею сувору розправу. Радянські люди, вірні принципам демократії свободи, рішуче підносять свій голос на захист полум'яної патріотки. По всій країні відбулися мітинги протесту проти арешту і суду над славною дочкою американського народу. Гнівно звучали голоси робітників і колгоспників, учених і діячів культури, студентів і школярів. Усі вони вимагають негайного звільнення Анджели Девіс", – писала в ті дні закарпатська преса.

Смерть  космонавтів

  Поряд із цим ще одна тема надзвичайно  бентежила Радянський Союз – світовий сіонізм. За версією нашої країни, це було вселенське зло, яке обплутало  своїм павутинням і Ізраїль, і  США, й ФРН. Особливу лють викликали  дії екстремістської організації "Ліга захисту євреїв". "Тепер вони стають у позу "благородних захисників" євреїв. Треба ж впасти так низько у своєму лицемірстві! – обурювався заввідділом Берегівської СЕС Петро Шнайдман. – Нас не треба "захищати", пані Голдо Меїр, не треба "визволяти". Ми вільні в країні рад, нас захищають її могутність, її турбота і материнська любов".

  У 1971 році СРСР спіткало велике лихо –  загинули всі космонавти космічного корабля "Союз-11". Георгій Добровольський, Віктор Пацаєв та Владислав Волков. Екіпаж працював на орбітальній станції "Салют-1". На 11-ий день робіт тут сталося загорання і космонавти прийняли рішення залишити її. Корабель приземлився цілком успішно, однак пошукова група знайшла в ньому трьох покійників. Трагедія трапилася через розгерметизацію. Вона підштовхнула космічних інженерів до вдосконалення подальших ракет. 18 місяців "Союзи" не запускали взагалі й за цей час змінили ряд концепцій.

  Ховали  космонавтів із розмахом – на Красній  площі за участю перших осіб країни. "Світ схиляє голову перед мужніми  радянськими патріотами. Герої космосу вписали нову сторінку в розвиток орбітальних пілотованих польотів, відкривши широкі перспективи для науки та її використання на благо людства", – з характерним для подібних випадків пафосом описувала преса процес прощання з космонавтами.

Про нас  пишуть

  З'явилося одразу декілька книжок про Закарпаття, щоправда, не всім із них було раде керівництво. Так, хвилю обурення викликала "Енциклопедія українознавства в двох томах", видана в Мюнхені та Нью-Йорку, а саме – стаття про Закарпаття, яку написав міністр освіти Карпатської України Августин Штефан. На думку завідувача кабінетом наукового комунізму УжДУ С. Білака, робота Штефана була спрямована на перекручування історії та дискредитацію комуністів. Особливо його обурило твердження про те, що компартія в нашому краї не користувалася популярністю, а протистояння відбувалося не за класовою ознакою, а за національною.

  Зате  інші книжки про нашу область видавалися в Союзі й претензій ні в  кого не викликали. Литовський журналіст  та письменник Едуардас Гірчис, який подорожував  Закарпаттям, видав "Стежками легенд"  литовською мовою. Складалася вона з семи нарисів: "На Говерлу", "Санаторій у глибинах землі", "Вінок легенд", "Ріка вина", "У пошуках сталактитів", "У древніх володіннях графів" та "На берегах Ужа". "Повертаючись із Карпат, я шкодував, що літо таке коротке. Коли в напівтемній фотолабораторії проявлялися такі знайомі риси гуцульського краю, я неначе знову побачив прудкі гірські джерела, за голубим серпанком – полонини гірських лук і неповторних синьо-зелених лісів... Подумки я знову подорожував цим неповторним краєм дзвінких і чарівних пісень, шедеврів народного мистецтва, одвічних традицій і своєрідних звичаїв. Гостював у виноробів і солекопів, сидів біля ватри з лісорубами і пастухами й слухав легенди про 12 хоробрих Олекси Довбуша, що 7 літ воювали проти 700 ворожих вояків, про Миколу Шугая, який березовою гілкою відганяв кулі жандармів, про Синевирське озеро, в якому щороку опівночі випливає чарівна бочка, ще раз пройшовся стежками давніх закарпатських легенд", – зізнавався в любові до нашого краю автор у передмові до книжки.

  Цього ж року видав монографію "Через Карпати", присвячену Закарпаттю, маршал Радянського  Союзу Андрій Гречко. Присвячена вона була визволенню нашого краю від фашистів. "Подолавши головний Карпатський хребет, радянські війська почали визволення Закарпаття. Крок за кроком у монографії показані дії частин 18-го гвардійського корпусу з оволодіння селами Сіль, Чорноголова, Буковець, Сімер, Порошково, Тур'ї Ремети, Малий Березний, Перечин та ін. Автор монографії подає цікавий матеріал про допомогу радянським військам партизанів з'єднання під командуванням В.П.Русина, які зав'язали бій із ворогом у селі Ряпідь. У цьому бою народні месники знищили 166 ворожих солдатів і офіцерів, 310 взяли в полон. Захопили 7 кулеметів, 308 автоматів, 402 гвинтівки, близько 20 тисяч патронів, 800 ручних гранат, 3 радіостанції", – розказував про монографію доцент УжДУ А. Міщенко.

  Легендарний фільм Юрія Іллєнка "Білий птах із чорною ознакою" здобув перемогу (поряд  зі ще трьома стрічками) у VII Міжнародному кінофестивалі в Москві. Історія бідної української сім'ї, багато сцен якої, до речі, були відзняті в нашій області, припала до душі як простим глядачам, так і кіноеліті й принесла світову славу Юрію Іллєнку та Івану Миколайчуку, який зіграв у фільмі головну роль. 

Бджола-медалістка

  У 1971 році наша бджола-карпатянка отримала світову славу – карпатську трудівницю відзначили на міжнародному конгресі з бджолярства, що відбувся в Москві, та нагородили срібною медаллю. Карпатські бджолосім'ї замовляли по всьому Радянському Союзу. Та, водночас, із сумом констатував начальник обласної контори бджільництва А. Драгула, у себе вдома вона особливою популярністю не користувалася. В обласних бджолярів було всього 24, 5 тисячі бджолосімей, що, на думку Драгули, непристойно мало.

  Подія в спортивному житті – Ужгородська футбольна команда здобула перемогу в чемпіонаті країни класу Б і піднялася до другої групи класу А. З такої радості її перейменували з "Верховини" на "Говерлу". Під цим іменем команда проіснувала 10 років. Однак, перейменування у змаганнях не дуже допомогло. В дебютному сезоні команда посіла лише 20-те місце. Керівник збірної А. Малець пояснив відносну невдачу колективу дебютом та незіграністю учасників, які вперше грали в такому складі, та висловив надію, що в наступному сезоні команда зуміє піднятися бодай до середини турнірної таблиці.

  А Радянський Союз прощався з легендою країни – воротарем Левом Яшиним. Саме в 1971 році він вирішив завершити  футбольну кар'єру. Олімпійський чемпіон 1956 року, чемпіон Європи 1960 року та 5-кратний переможець першості СРСР в складі московського "Динамо" дотепер лишається єдиним голкіпером, який вигравав "Золотий м'яч". На прощальний матч прийшли 103 тисячі глядачів. Вшанувати легендарного голкіпера приїхали зірки світового футболу Ейсебіо, Боббі Чарльтон, Герд Мюллер та багато інших гравців, які відстоювали честь збірної зірок світу. Поєдинок завершився з рахунком 2:2.

Юрій Лівак, ЗІА "Простір"

Теги: Анджела Девіс, бджола, сіонізм

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати