"Хочу дитину!"

Неможливість мати дітей є без перебільшення трагедією для величезної кількості подружніх пар. Незважаючи на всі розмови про сучасне активне життя, в якому дорослим людям не вистачає часу й бажання заводити власних дітлахів, батьківський інстинкт перемагає, а от можливостей для цього нерідко немає.

Медики вважають, що в світі на безплідність страждають близько 14 % подружніх пар – 50–80 мільйонів людей, причому ця цифра зростає приблизно на два мільйони щорічно. На жаль, не набагато кращою (а то й гіршою!) є ситуація й у нас.    

Лукаві цифри

"Проблема репродуктивного здоров’я дуже актуальна як загалом у світі, так і в Україні та на Закарпатті зокрема, – каже головний лікар Ужгородського перинатального центру Руслан Федько, який працює над проблемами репродуктивної медицини вже не один рік. – Критичним для країни показником, за висновками ВООЗ, вважається 15 % безплідних пар.

В Україні ситуацію з безпліддям можна назвати драматичною. Не скажу точно, але в нас близько 15 % пар не можуть мати дітей.

Річ у тім, що статистичні дані доволі відносні. За даними Держкомстату, 82 % випадків безпліддя в Україні стосуються жінок, решта – чоловіків. Однак реальної статистики нема – через те, що не в усіх обласних центрах є структурована система надання допомоги безплідним парам. Там, де створені центри лікування за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, статистика більш-менш реальна. Показовий приклад Запоріжжя. У 2008 році ця область вийшла на перше місце за кількістю безплідних шлюбів – близько 12 жінок на 1000 представниць дітородного віку і відповідно 7 чоловіків, хоча чотирма роками раніше Запоріжжя мало чи не найсприятливішу ситуацію в Україні. Тобто раніше реальні показники не реєструвалися, а з відкриттям в області Центру планування сім’ї, який став допомагати сімейним парам, статистичні дані подостовірнішали. У нас же з року в рік ситуація незмінна: 3,6–3,8 безплідних жінок на тисячу жіночого дітородного населення, чоловіків – 0,22".

За словами Руслана Михайловича, на Закарпатті діє Центр планування сім’ї при Закарпатській обласній клінічній лікарні, який став піонером у наданні такої допомоги. Але структури, розгалуженої по районах, на жаль, немає. У місті, при Ужгородському пологовому будинку, 3 роки тому зусиллями Руслана Федька створено кабінет репродуктивної медицини, і нині цю роботу намагаються в обласному центрі систематизувати. Утім закарпатські пацієнти звертаються по допомогу здебільшого за межі області. Бо просто не знають, що їм можуть допомогти і в Ужгороді.

Чоловіча сила зникає

"Нині у світі дуже серйозна проблема з чоловічим безпліддям. Настільки, що деякі країни, наприклад Чехія й Німеччина, перебувають на порозі оголошення епідемії, – продовжує наш співрозмовник. – Показники нормальної спермограми здорового чоловіка середини 70-х вдвічі вищі ніж на початку 90-х. Упродовж наступного десятиліття знову сталася суттєва зміна в бік пониження репродуктивних спроможностей зовні здорового чоловіка. Насамперед мова про зменшення кількості рухомих й функціонально активних сперматозоїдів". Причин такої безрадісної ситуації чимало: це й несприятлива екологія, й неякісне харчування, й загальне погіршення генофонду тощо.

"Основною причиною нездатності давати потомство у жінок є так звана  трубно-перитональна форма безпліддя – непрохідність маткових труб. Таке може трапитися внаслідок перенесених запальних процесів, усіляких маніпуляцій. Але насамперед – через захворювання, що передаються статевим шляхом. Мова про хламідійні й гонорейні інфекції. На початку 90-х років у нас відбулася сексуальна революція, яка призвела до зростання недуг унаслідок статевих контактів. Особливо небезпечною є хламідійна інфекція, яка майже в 100 % випадків спричиняє злипання маткових труб. Вони втрачають транспортну функцію. Водночас для таких пацієнток найбільш ефективно – використовувати допоміжні репродуктивні технології, тобто штучне зачаття або ж in vitro fertilisation (так зване запліднення в пробірці).           

На другому місці серед причин безпліддя – порушення овуляції, пов’язаної з утворенням, дозріванням яйцеклітини. Це гормональні негаразди. Вони актуальні для Закарпаття з багатьох причин. Зокрема, через брак йоду в організмі й хвороби щитовидної залози, а також тому, що в 70-х роках були досить серйозні зловживання з використанням гербицидів, пестицидів, добрив. Це не могло не відбитися на гормональному статусі населення. На щастя, таких пацієнток теж можна вилікувати, причому різними методиками – не обов’язково з використанням штучного запліднення", – пояснює лікар.

Штучне запліднення – лише в крайньому разі

На жаль, проблема закарпатських пар ускладнюється недостатньою фаховістю лікарів. "У нас нині дуже серйозні прогалини з лікуванням безпліддя, – визнає Руслан Михайлович. – Річ у тім, що лікарі жіночих консультацій, стикаючись із проблемними парами, відразу дають їм направлення в клініки, які спеціалізуються на допоміжних репродуктивних технологіях, зокрема заплідненні в пробірці. Як наслідок, пацієнти, які б, імовірно, могли успішно пройти лікування в первинному циклі, відразу йдуть на крайній захід. Можливо, висловлюся надто категорично, але вважаю таку практику абсолютно неправильною – не годиться штучне запліднення перетворювати на звичайний буденний метод лікування. У майбутньому це може мати негативні наслідки. 

Якщо йдеться про непрохідність маткових труб, тоді єдиний метод зарадити – використати штучні технології. Що ж до ендокринного безпліддя (пов’язаного з порушенням процесу дозрівання яйцеклітини й овуляції), то, за умови прохідності труб і нормальної плодовито¬сті чоловіка,  лікар зобов’язаний розпочати допомогу в природному циклі. Арсенал засобів досить широкий. Використовуються, зокрема, й препарати, які застосовують при методі штучного запліднення, але в менших дозах. Це кропітка робота, яка потребує доброго знання особливостей гормонального статусу конкретної пацієнтки. У нас, у кабінеті репродуктивної медицини, є непогані надобутки з лікування ендокринних форм безпліддя.

Що стосується зараджуванню чоловічому безпліддю, то методів чимало. Все залежить від плодовитості сперматозоїдів. Ми використовуємо внутрішньоматкову інсемінацію – підготовлені сперматозоїди вводяться в порожнину матки в період овуляції. При звичайному статевому акті еякулят повинен пройти через шийку матки, на що витрачається певна кількість рухомих сперматозоїдів. Щоб цього уникнути, лікарі пересаджують сперматозоїди безпосередньо в порожнину матки. Таке зачаття не є штучним, хоч воно й відбувається без статевого акту".

Дороге задоволення

Якщо сперматозоїди зовсім погані, пацієнти дістають направлення на штучне запліднення. В Україні діють клініки, до послуг яких звертаються навіть європейці. Станом на 2008-й рік на 100 циклів процедури припадало 35 вагітностей, з яких пологами завершилися 27 – показник на рівні європейського. Та ще однією перепоною на шляху до появи дитинки можуть стати фінанси – це дуже дороге задоволення. "На жаль, у нас не так багато пар можуть собі дозволити дитину в такий спосіб за власний рахунок. Найбільше грошей треба на препарати. Наприклад, вартість однієї коробки гонадотропінів в Україні – приблизно 3000 тисячі гривень. На природний цикл однієї упаковки може вистачити. На штучне ж запліднення потрібно 3–5 комплектів. Причому це найдешевші препарати, рекомбінантні ж коштують набагато дорожче", – зауважує Руслан Федько.

Добре, що в Україні діє державна програма, яка фінансує штучне запліднення. Ось тільки надто вже мало за програмою виділяється. 2008 року, до прикладу, було всього близько 750 циклів на всю країну. Хоча тоді ж у Росії профінансували їх 800 лише в Москві, у Санкт-Петербурзі – 1100, а найбільше – 4000 – забезпечили в Татарстані. Крім того, якщо у нас оплачують процедуру лише в разі жіночого безпліддя, то в РФ також і через репродуктивну неспроможність чоловіків.

Що ж до Євросоюзу, то піонерами в державному фінансуванні штучного запліднення виступили свого часу Скандинавські країни – там народження перших двох дітей у сім’ї забезпечує держава. У сусідній Словаччині фінансують перші дві спроби процедури. "Не хочу здатися цинічним, але здається, що коли держава здатна виплачувати батькам 50 тисяч за третю дитину, то ліпше б фінансувала програму штучного зачаття", – вважає головний лікар Ужгородського пологового.

 Юрій Лівак, ЗІА "Простір"

Теги: безпліддя, вагітність, дослідження, лікування, Центру планування сім'ї

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати