Закарпаття, рік 1967-й: У ювілейному році працювати ще краще!

1967-й умістив чимало епохальних подій, та, на жаль, здебільшого зі знаком "мінус". До конфлікту СРСР із Китаєм, що загострився через захоплення хунвейбінами радянського посольства в Пекіні, продовження В’єтнамської війни, додалися також конфлікт Ізраїлю з арабськими країнами під назвою Шестиденна війна та військовий переворот у Греції, який увійшов до історії як період правління чорних полковників. Традиційно на всі ці події різко реагував Радянський Союз разом із закарпатцями.

Два вихідні

Хоча наша країна більше була стурбована іншим. На 1967 рік припадало півстоліття Жовт¬невої революції. А отже – чудовий привід знову нагадати громадянам про те, скільки ж неймовірних благ принесла ця подія кожній людині в СРСР. Хоча сам ювілей святкували наприкінці року, готуватися  почали вже з січня. Обласна преса рясніла статтями, в яких порівнювалося життя Закарпаття "до" і "після". Звісно, "після" було набагато краще. Розмах підготовки справді вражав. Щоб, бува, не зганьбитися, керівник області Юрій Ільницький провів засідання обкому партії, присвячене цьому питанню, де багато говорив про розквіт Закарпаття за часів СРСР. Агітатори, які мали правильно пояснити населенню, наскільки йому пощастило, приїжджали навіть із-за меж області. Серйозно включилися в пропагандистську роботу й викладачі УжДУ: з’явилася серія статей про підтримку закарпатськими трудящими Жовтневої революції, про те, як події в Росії 1917 року надихнули їх на боротьбу з угорським урядом тощо. Ще більш показово говорила про розквіт статистика, що свідчила: до 1946 року в області не було майже нічого. А за 20 років зріс добробут, піднесли сільське господарство, з’явилася промисловість і багато  іншого. Зрештою, не скажеш, що це не так... Принаймні один цінний подарунок радянські люди цьогоріч дістали – було ухвалено закон про перехід на 5-денний робочий тиждень.

Гарячий 1967-й

Попри підготовку до ювілею не забували наші земляки й про міжнародне життя. Традиційно трудящі протестували проти дій американців у В’єтнамі, а ЗМІ радо описували найменший успіх азійців. Розпалювався конфлікт Союзу з Китаєм. 25 січня китайські студенти в Москві для чогось перестрибнули через огорожу Мавзолею Леніна і зчинили бійку в черзі. Ввечері цього ж дня вони були депортовані з СРСР. Наступного дня радянське посольство в Пекіні заблокував натовп хунвейбінів, які вимагали сплати "кривавого боргу" за події на Красній площі. Китайський уряд стверджував, що в Москві серед китайських студентів були поранені й убиті, а тому він більше не гарантує безпеки радянським дипломатам за межами посольства. Евакуювати родини працівників амбасади вдалося лише 5 лютого. Тоді ж міністр іноземних справ КНР маршал Чень І зробив гучну заяву щодо дальших стосунків із радянським Союзом: "Можливий розрив відносин, можлива війна".
 
Не менший гнів (якщо віри¬ти ЗМІ) викликав у радянських громадян напад Ізраїлю на ОАР (нині – Єгипет), Сирію, Ірак та Йорданію. Симпатії СРСР були на боці арабських країн. По всій країні відбулися мітинги на засудження "ізраїльських агресорів". Так, затаврували дії Ізраїлю працівники Хустського меб¬левого комбінату. "Ми гнівно засуджуємо ізраїльських авантюристів, які розв’язали війну на Близькому Сході, і одностайно згодні з рі¬ше¬нням Радянського уряду про підтримку справедливої боротьби арабів. Всі ми одностайно заявляємо: "Руки геть від арабських країн! Ганьба агресорам!" – вирішили хустські меблевики. Палка підтримка арабським країнам не допомогла. Феєрична військова операція Ізраїлю зім’яла опір суперників за 6 днів, переможці захопили Синайський півострів, Сектор Гази, Західний берег Йордану, Східний Єрусалим та Голанські висоти.

Не врятувала підтримка радянських людей і Грецію від військового перевороту 21 квітня, який очолили радикально праві армійські офіцери, побоюючись, що на виборах, які мали пройти місяцем пізніше, переможуть ліві сили. "Ми не забули кривавих злодіянь гітлерівських фашистів! А нині фашизм пускає коріння в Греції. Не допустимо цього! Свободу грецьким патріотам! Геть фашизм!" – політично активні хустські меблевики не лишилися й осторонь подій у Греції та завадити чорним полковникам правити 7 наступних років вони, звісно, не могли...   

Наші герої

На щастя, на Закарпатті в цьому ж році відбувалися набагато спокійніші події. Небувалої почесті вперше в області досягнув ракошинський колгосп "XXII партз’їзд". "За успіхи в розвитку громадського виробництва" його нагородили найвищою урядовою нагородою – орденом Леніна. До найбільших досягнень господарства віднесли освоєння 350 гектарів земель та дренажні роботи за попередні чотири роки, що дозволило збільшити продуктивність учетверо. А 1967 року колгосп планував продати державі 540 центнерів молока та 1300 центнерів м’яса.

В Ужгороді представили проект нового Палацу піонерів – нинішнього Падіюну. Старий палац на Московській (нині – Православній) набережній уже не міг прийняти всіх охочих займатися в гуртках і секціях – його відвідувало в той час близько 1500 дітей. Тому працівник Закарпатського філіалу Українського державного інституту проектування міст Андрій Кирик розробив проект 3-поверхової будівлі, й донині відомої кожному ужгородцю. На будівництво виділили 346 тисяч карбованців. Вже того року мали закласти фундамент. "А Палац буде здано в експлуатацію як чудовий подарунок нашим дітям до славного ювілею – 100-ліття з дня народження В. І. Леніна", – повідомила директор В. П. Андреєва. Тобто – у 1970-му році.
  
Закарпатський скульптор Ган¬на Горват стала героїнею дкументального фільму "Пошук" виробництва Київської студії хронікально-документальних стрічок: "Кінокадри відтворюють натхненну роботу талановитого митця, показують, як із безформного шматка сірої глини народжується сповнений глибокої людської думки образ". Фільм демонструвався в Головному павільйоні Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР, а також  на Всесвітній виставці в Монреалі.

Область відвідали учасники автомотоестафети дружби і миру Москва-Прага, присвяченої "22-річчю визволення Чехословаччини від фашистсько-німецьких загарбників". Зустріли їх у Нижніх Воротах, біля пам’ятника воїнам, що загинули в боях за визволення Закарпаття, і традиційно провели мітинг. Далі урочистості проходили в Сваляві, Мукачеві та Ужгороді.

Відпочивай, та не спекулюй!

Туристи дістали нагоду відпочивати не лише на Батьківщині, а й за кордоном. "Чимало відпускників по туристичних путівках їздили у братні соціалістичні країни, а також Англію, Італію, країни Африки, – повідомляла "Закарпатка". – Особливо популярні короткотермінові поїздки у Східну Словаччину й Східну Угорщину. Торік по цих маршрутах їздили 63 туристичні групи – понад 2 тисячі трудящих". Цікаво, що відряджаючи людей за кордон, організатори намагалися поєднати приємне з корисним. Так, до Угорщини переважно їхали групи садоводів і виноградарів, щоб ознайомитися з досвідом тамтешніх колег. А Чехословаччину відвідували, зокрема, наші виробники взуття.
 
Правда, траплялися й прикрі випадки. Наші земляки, очевидно, вже традиційно намагалися підзаробити й попадалися на контрабанді! Так, автор газетної замітки розповідає, що вчительок Горянської середньої 8-річної школи № 8 М.І. Добей, Мукачівської СШ № 2 М. В. Король, звідувачку Великодобронського дитсадка № 1 Е.Й. Купаш зловили на спробі перевезти до Угорщини пилососи "Ракета". А вчительки Ужгородської СШРМ № 4 Н.Т. Шевченко та С.Б. Бричова безуспішно пробували вивезти швейні машинки "Тула". "Трохи раніше митні органи конфіскували в працівників Хустської взуттєвої фабрики, які виїжджали в закордонну подорож, зарубіжні товари, куплені, очевидно, на продані за спекулятивними цінами радянські товари. А рекомендована Виноградівським районним управлінням сільського господарства для поїздки по туристичній путівці в Чехословаччину М.М. Лакатош намагалася провезти 18 пар різного взуття, – продов¬жує розкривати "злочинців" автор замітки В. Магарита й підсумовує. – Нині кожному трудівникові надається можливість поїхати за кордон по туристичній путівці. Але нікому не дозволено використовувати її для спекулятивних цілей". Як сьогодні можна судити, заклик автора великої підтримки не мав – поїздки за кордон і нині використовують "для спекулятивних цілей", про що ледь не щодня звітують митниці.
 
Сприяла розвитку міжнародного туризму й траспортна сфера. Саме 1967-го відкрили щоденний автобусний маршрут Ужгород-Пряшів. Пафос для тих часів незмінний: "...І ось прибуває автобус, прикрашений червоним транспарантом із написом "З Радянським Союзом – на вічні часи!" Лунають привітання, вручаються букети квітів".

Не пасли задніх і залізничники. З’явилися поїзди "Москва-Чоп-Будапешт", "Москва-Будапешт", "Москва-Прага", вагони "Москва-Карлові Вари" та "Москва-Белград". Крім того, пришвидшили рух поїздів – шлях від столиці до Чопа вони долали за близько 26 годин.

Юрій Лівак, ЗІА "Простір"

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати