Україна: Очищення виборами

Переддень 2016 року у суспільно-політичному вимірі по суті нічим не відрізняється від минулого, не дивлячись на бурхливі революційні події дворічної давності. Той самий цейтнот у прийнятті бюджету та сподівання дотиснути депутатів страшилками – «краще поганий бюджет, ніж ніякого». Не реформована податкова, судова системи, в черговий раз відкладене питання ринку землі. Недієздатна коаліція, що штучно утримується страхом втрати депутатського мандату. І все це супроводжується неабиякими скандалами у верхівці влади, яка так само густо замішана на корупції, як і її попередники.

Україна: Очищення виборами

За даними  «Transparency International» Україна ні на крок не просунулася у світовому рейтингу сприйняття корупції (142 місце із 174 країн),  і як перебувала в кінці списку, так і перебуває, поступаючись навіть Росії (136), Казахстану (126) та Білорусі (119).

Хоча протягом 2014-2015 рр. в країні відбулося повне перезавантаження влади, починаючи з президентської вертикалі і закінчуючи місцевими радами, але якісних зрушень чи хоча б надії на них катма.

Президент переконливо виграв дострокові вибори під гаслами  швидкого завершення антитерористичної операції та створення нової політичної моделі України. Натомість ми отримали жорстокі поразки під Іловайськом та ключовими транспортними і адміністративними центрами (Дебальцево, Донецький і Луганський аеропорт) в результаті чого війна перейшла у затяжну фазу без зрозумілих перспектив. Конституційний процес також завис без жодних можливостей зрушитися в існуючому форматі. Єдине, що не втрачене остаточно, то це міжнародна підтримка та допомога, але й тут швидше завдяки геополітиці, ніж заслугам можновладців. Асоціація з ЄС, кредитування МВФ, безвізовий режим – це такі собі аванси потужній енергії Майдану, проте якщо вона не виллється в конструктивне державотворення, то як будь-який кредит стане швидше тягарем, ніж досягненням.

Восени минулого року Україна також отримала новий парламент, уряд та потужну, здавалось би, реформаторську коаліцію у понад 300 голосів. Однак розчарування від них настало ще  швидше та стрімкіше і фактичний рейтинг прем’єра та очолюваного ним уряду наближається до нуля. І справа тут не тільки у високих тарифах, галопуючій інфляції та обвалі гривні. Бо якби це супроводжувалося реальними реформами, то принаймні у колі фахівців А. Яценюк користувався б повагою. А так він та його найближче оточення в особі М.Мартиненка, А.Авакова, А.Іванчука, С.Пашинського стали новими символами корупції. Тому у повітрі висить просте питання: чому вкрай скомпрометованого Яценюка чи навіть міністра Авакова не можна відправити у відставку. І відповідь також не дуже складна. Бо вони є представниками партії, що виграла вибори у Верховну Раду. Тому формально можна знайти голоси, щоб висловити недовіру уряду, але для обрання  нового потрібна нова коаліція, тому що ця не відповідає настроям суспільства. Звідси інший, геть непопулярний та неприємний висновок: виборці так само винні у неспроможності влади як і урядовці, бо їх безвідповідальне та корисливе ставлення до процесу виборів нічим не краще за таку ж роботу міністрів та депутатів, хіба масштаби зловживань різні. 

На прикладі Закарпатської області це дуже добре видно. «Народний фронт» у нашому краї набрав аж 25,6%, поступившись лише Блоку Петра Порошенка з його 28 відсотками. Реальним його керівником  та фінансовим патроном виступав Роберт Броді, який деякий час очолював місцевий «Фронт Змін», а потім через корупційний скандал, пов’язаний з «Хлібінвестом» та близьким соратником В.Януковича Юрою Єнакієвським (в миру Іванющенко) змушений був відійти з публічної політики. Але залишив на хазяйстві вірного друга Валерія Лунченко. В Ужгороді «Народним фронтом» керував також не менш одіозний представник нової хвилі бізнесу Іван Волошин, а на підтанцьовках виступав заступник міського голови Ярослав Шафарь. Звичайно, що така компанія іншої ідеології, крім корупційної наживи, з собою принести не могла. Не випадково найбільшого успіху (31,4%) «НФ» досяг саме у найбіднішому 70-му окрузі, куди входять гірські райони Свалявщини, Воловеччини, Міжгірщини, Великоберезнянщини та Перечинщини. До речі, по цьому ж округу до парламенту проходить і Михайло Ланьо – один з основних фігурантів мукачівської стрілянини.

Тому й нинішня зв’язка  Г.Москаль, В.Лунченко, М.Ланьо і колишній митник М.Рівіс не виглядає випадковою, та й А.Аваков із С.Шараничем їм не чужі. Отже, всі голосіння про засилля та безсовісність корупціонерів повинні бути звернені до самих виборців, бо ні В.Янукович, ні А.Яценюк, ні П.Порошенко не прилетіли з іншої планети, а є відображенням української політичної культури. А розчарування в політиках та партіях повинні сприйматися не як акти відчаю, а як спосіб усвідомлення, що політичні процеси впливають на наше життя не менше, ніж побутові історії в ток-шоу на кшталт «стосується кожного».     

Відтак докучливе питання, а що ж робити, якщо вибори не приносять бажаного результату, має одну відповідь: йти на нові вибори. Бо кращого способу суспільної взаємодії людство не придумало. І нічого страшного в цьому немає, а балачки про зайву трату грошей, загрозу нестабільності та розколу є внутрішніми фобіями панівної верхівки. Навпаки, в країнах, де проводяться регулярні вибори, в тім числі дочасні, за визначенням не може бути революцій, тим більше кривавих, а будь-який тоталітарний режим обов’язково закінчується насиллям.

Більшість країн цивілізованого світу вирішували свої кризи через дочасні вибори. Батьківщина фашизму Італія з її славетною мафією пережила у 70-80-х роках цілий каскад перевиборів, де були й політичні вбивства, й курйози, коли в парламент потрапляли диваки та навіть порно-зірка. Пережила вона й феномен Берлусконі, якого зрештою судили, але втрималася в рамках права та економічного процвітання. Сучасна Греція, яка також має досвід диктатури «чорних полковників» та безмірного соціального популізму, долає свою кризу через позачергові зміни урядів, що супроводжується важким похміллям. Такий шлях пройшли практично всі посткомуністичні країни, яких кидає то вліво, то вправо, то в націоналізм, то в монархію. Але часті вибори дають можливість не консервувати помилки, а динамічно їх виправляти. Такий шлях змушена пройти й Україна, бо навчання без помилок не буває.

А коли говорять, що вибори все одно купують, що грошові мішки й так замовлятимуть музику, то зменшення терміну виборів вирішує й цю проблему, яка не є новою у світі. Бо змінюється сам зміст виборної посади. Регулярна ротація влади через невиправдання довіри позбавляє можновладців сенсу вкладати гроші у посади. Тому що, по-перше, їх не встигають «відбити», а по-друге – незмірно зростає ризик бути викритим через короткий час наступною владою.

Таким чином, у наступному році Україна має перед собою два шляхи. Точніше, один глухий кут, коли парламент за будь-яку ціну прагнутиме зберегти сам себе, продовжуючи стагнацію, бо жодного конституційного прориву в теперішніх умовах здійснити неможливо, а без цього не буде й миру. А другий – це дочасні вибори, де центральним питанням має бути злам корупційної системи через нові принципи влади. Причому не факт, що нова Верховна Рада буде краща за теперішню. Але дорогу здолає той, хто йде, бо іншого шляху зберегти незалежну країну просто немає.                             

26 грудня 2015р.

Теги: вибори, Яценюк, Порошенко


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 8Ужгородські договірняки. Ч.1
/ 4Прощання з імперськістю
/ 33Трамп. Шлях до бабуїна
/ 15Ідолопоклонство. Савченко, Москаль, Андріїв і "пересічники"
/ 3"Кримінальне" ківі. Злочин без кари
/ 12Драгобрат. Опришки і влада
/ 6Час Порошенка
/ 8Ужгород як лакмус для Порошенка
/ 3Ці вибори можуть трішечки змінити владу, але не здатні змінити суспільство
/ 5Москаль з дверима
/ 38Закарпаття. "Останній Москаль"
/ 4Реформи як спосіб самозахисту бюрократії
/ 4Закон про декомунізацію як символ «совковості»
/ 8Лінія фронту у протистоянні зі східним агресором проходить в головах українців
/ 1Реакція на коаліції
/ 20Випробування владою. Кінець часу дерибанів
/ 6Ужгород: світло і тіні
/ 2Херсон-Ужгород. Порівняльна соціологія
Соціологія, Майдан і війна
/ 9Ващук. Освітянський феодалізм
На Майдан. Горжуся, що УКРАЇНЕЦЬ
/ 2«Ревізор» і Революція
"Точка зору" на М-студіо від 31.01.2014
«Маємо не внутрішньополітичний конфлікт, а зовнішню агресію на Україну»
/ 1Провокація 16 січня
» Всі записи