Щедрість душі Оксани Лютої

У подружжя Розалії та Григорія Баранів свого часу народилося тринадцятеро дітей. Восьма дитина, Оксанка, – після свята Іллі-пророка.

Щедрість душі Оксани Лютої

 

Часом наша героїня в думках перегортає сторінки свого життя  і ластівкою лине до батьківської хати. І хоча Оксанчина мама була простою, малограмотною, зате всі знали її як прекрасну господиню, мудру і чуйну дружину та порадницю. Із самісінького дитинства вона зуміла прищепити своїм дітям любов до Бога, його заповідей, які стали дорого¬вказом на все їхнє життя.  Ранок починався з молитви, а далі кожен виконував свої обов’язки.

Коли спаралізувало батька, турботи лягли на плечі матері, яка з першими променями сонця працювала на полі, а ночами ткала полотно, шила з нього своїй малечі одяг, вишивала. А діти чим могли допомагали їй, трудилися, мов ті бджілки. Мама навчила їх народних традицій, пісень. Вона відмінно зналася на травах, зуміла на конкретних прикладах розтлумачити дітям, що найкращі ліки може дати лише сама матінка-природа. Тому всі вони були в гармонії з природою, шанобливо ставилися до неї, використовуючи її багатства, щедро ділилися зібраними лікарськими травами та дарами лісу із сусідами.

У них на подвір’ї часто бували односельчани, які приходили до старенького колодязя по воду, погомоніти в затишку груш та яблунь. Нерідко розпові¬дали про свої страждання, проблеми. Часом заходили люди з Бессарабії, яким дбайлива господиня надавала харч та тимчасовий притулок. Оксанка жадібно ловила новини про голод, співпереживала, слухаючи різні життєві історії та легенди.

З отриманням атестата зрілості діти подалися в світи. Оксанка, а в неї були ще імена: Марія-Іванна, спочатку навчалася у столичній торговій школі, після якої 10 ро¬ків працювала в Ужгородському книжковому магазині «Кобзар» Закарпатського облкниготоргу. Нові надходження лі¬тератури збагачували знання і світогляд допитливої дів¬чини. Крім класи¬ків зарубіжної літератури, зачитувалася творами українських та зарубіжних письменників. Так познайомилася з Федором Потушняком, Андрієм Патрусем-Карпатським, Михайлом Томчанієм, Іваном Чендеєм, Юрієм Керекешем, які часто навідувалися в магазин, запрошували на презентації своїх книг. Тож без вагань вступила на факультет української філології Ужгородського держуніверситету, поєднуючи заочне навчання з роботою. Майже сорок років незмінно працювала в науковій бібліотеці Ужгородського національного університету, спочатку бібліографом, а згодом – головним бібліографом.

Протягом тривалого періоду Оксана Григорівна Люта як головний бібліограф однієї з наукових і найбільших бібліотек краю, крім обслуговування студентів та викладачів вищих навчальних закладів, займалася складанням бібліографічних покажчиків. Тепер вона – на заслуженому відпочинку. А тоді її добре знали як людину, котрій притаманна особиста відповідальність, яка не тільки самовіддано працювала, щоб не випустити з поля зору жодної книги, статті, рукопису, а й вміла організувати величезний потік інформації, поставити її на службу людині.

Глибоке знання предмета, ерудиція, щира зацікавленість справою, наполегливість допомагали щоденно успішно вирішувати службові проблеми.

 Увесь цей час вона, добре знаючи ціну кожному шматочку хліба, не могла залишатися байдужою, коли через її руки проходив багатий історичний матеріал, що має цінність для нащадків. Ці матеріали: журнальні статті, збірники документів, демографічні показники, архівні джерела, симпозі¬уми, конференції, вечори, спогади  очевидців, пам’ятки, кіно, живопис, виставки по крупинці складали основу  підготовлених та опублікованих нею покажчиків. 

У своїй родині вона навчилася любові, відповідальності, турботі і повазі. Маючи власну сім’ю (у квітні з чоловіком, Онуф¬рієм Андрійовичем, відзначали золоте весілля), і тепер щонеділі з родиною йде до церкви. Любов – це справді велика краса і сила, яка здатна врятувати, відродити світ, наповнити його духовністю. Вдячні отцю Йосипу Штилисі, нині, на жаль, вже покійному, який їх із чоло¬віком вінчав, давав корисні поради.

Кажуть, що кожна людина у своєму житті повинна збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину…У них з чоловіком – донька і син, чотири внуки, правнучка Юліанка. Діти оберігають її серце, невичерпно щедре і нескінченне у своїй любові.

На присадибній ділянці виростили красивий сад, плодами якого щедро обдаровують рідних та знайомих. У Лютих – вірні друзі. Дружба збереглася на все життя, не роз’єднали роки, життєві клопоти.

У її саду та й навіть в однокімнатній квартирі – багатство барв, неповторна краса з більшості континентів світу. Це – декоративно-листяні, красиво квітучі, ампельні та виткі кімнатні рослини. Квіти для пані Оксани – мов звучання музики, створюють піднесений настрій, кличуть її до прекрасного, пробуджують найкращі поривання. Ось така скромна, але світла стежина в кавалера ордена Княгині Ольги Оксани Григорівни Лютої. Тож не забуваймо: щастя зовсім поряд – у серці кожного з нас і в любові, яку можна дарувати іншим.

Уляна Демчук, Ужгород

 
06 серпня 2012р.

Теги: Оксана Люта, діти, родина

Коментарі


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи