Це вже відомий в області В.Медведчук, який ішов у тому ж Іршавському виборчому округу, та його найближчий партнер Г.Суркіс, котрий обрав Мукачівський округ, попередньо заручившись там підтримкою місцевої бізнес-еліти. Насамперед молодої команди «Барви» на чолі з В.Балогою, яка розпочала свій шлях у політику, та впливового бізнесмена Михайла Токаря. У Хустському виборчому окрузі, куди входили також Рахівський і Тячівський райони, йшли два доволі розкручені опозиціонери обласної влади Віктор Бедь та Михайло Джанда, Однак їхній електорат доволі суттєво пересікався, оскільки обидва сповідували праві погляди. Це було вигідно обласній владі, і вона вирішила не ризикувати й підтримала київського банкіра Віктора Жердицького, що був близький у цей час до НДП. В угорськомовному Берегівському окрузі при 16 кандидатах фактично зав’язався двобій між лідерами угорської громади – чинним депутатом Михайлом Товтом та головою Товариства угорської культури Міклошем Ковачем.
Проте найпринциповіша сутичка мала відбутися в Ужгородському виборчому окрузі, де величезну електоральну підтримку мав С.Ратушняк, який на цей час уже перетворився на лідера опозиції в області, потіснивши В.Бедя. Головне, що нічого серйозного обласна влада протиставити йому в окрузі №70, куди входили райони Ужанської долини, не могла, і зробила ставку на молодого надамбітного бізнесмена Н.Шуфрича, що вже пробувався на попередніх виборах і встиг вступити до СДПУ(о). Можливо, найсильнішою гранню цього політика є його сміливість, навіть безшабашність на межі з авантюрністю. Але ніхто інший вступити в двобій із таким самим С.Ратушняком не наважувався через панування страху перед не лише політичною, а й фізичною розправою.
Вибори відбулися 29 березня. За два дні до цього С.Ратушняка таки зняли з перегонів на посаду народного депутата Верховним судом України. Офіційно за те, що він не проживав на території України необхідних 5 років, бо до 1994 року був громадянином Словаччини. Хоча електорально Сергій Миколайович безумовно переміг. Лише в Ужгороді, обираючись на посаду мера, він отримав 35,5 тис. голосів, тоді як переможець Шуфрич менше 20 тис. по всьому округу. Більше 20 тис. бюлетенів були визнані не дійсними і майже така ж кількість виборців голосували «проти всіх». Однак Ужгородський міський голова не здобув головного – депутатської недоторканості і вже за місяць покинув місто через кримінальне переслідування.
В Іршавському та Мукачівському виборчих округах цілком очікувані перемоги здобули ще два об’єднані соціал-демократи – В.Медведчук та Г.Суркіс, які одночасно входили до першої п’ятірки загальнонаціонального списку. Від Хустського округу депутатом став В.Жердицький, якого, втім, не захистила навіть депутатська недоторканість. 2001 року, вже перебуваючи в опозиційній фракції ПРП, він був заарештований у Німеччині й засуджений тамтешнім судом. В угорськомовному виборчому окрузі перемогу святкував 32-річний М.Ковач, який на 13,5 тис. голосів випередив М.Товта.
Такий результат тріумфу заїжджих кандидатів ніби спростовує тезу про особливу ментальність закарпатців, які насторожено ставляться до чужинців. Але насправді це не так. Річ у тім, що кияни в Закарпатті перемогли винятково завдяки місцевій еліті та її всебічній підтримці. Без неї такого результату не було б і близько. А тема місцевий-не місцевий практично не порушувалася у передвиборчій риториці. Переконливо свідчать про такий висновок зіставлення результатів голосування за партії в районах області. У тих із них, де висувалися Медведчук і Суркіс і де місцевий актив був залучений до їх особистої, а заодно й партійної кампанії, результати СДПУ(о) були надвисокі – від 40 до майже 70%. А там де конкурували представники інших таборів, СДПУ(о) мала значно скромніші досягнення – від 10 до 20%. Тобто голос місцевої еліти важив дуже багато, і в майбутньому це зіграло з нею злий жарт. Ще одним підтвердженням такого висновку є те, що Г.Суркіс під час виборчої кампанії практично не відвідував Закарпаття, а отже не брав участі в жодних публічних заходах. Навіть не виступив у відведеному прямому ефірі на телебаченні, а вислав замість себе ролик, хоча дістав 63,4%. В.Медведчук взагалі здобув рекорд в Україні 90,2%. Однак наступні 4 роки практично звели нанівець такий успіх СДПУ(о), яка взяла на себе повну відповідальність за соціально-економічний стан області.
До перегонів березня 2002 року закарпатський політикум підійшов трьома великими колонами. Адмінресурс не був монолітним і розпорошився між двома головними силами – Блоком ЗаЄдУ, який очолював голова Адміністрації Президента В.Литвин, та СДПУ(о) на чолі з В.Медведчуком. Третю силу представляв опозиційний блок «Наша Україна» на чолі з В.Ющенком. В області їх відповідно очолювали Г.Москаль, І.Різак та В.Балога.
Вибори проходили за тією ж змішаною системою, як чотири роки тому. Правда, в області тепер уже було створено шість мажоритарних округів, тобто додався ще один. На відміну від минулих виборів, 2002 рік повністю не виправдав сподівання заїжджих кандидатів, які думали тут порівняно дешево купити виборця. Жодного пристойного результату високі київські чини В.Макієнко, І.Пижик, В.Красуля та інші в області не досягли, при чималих витрачених коштах. До прикладу, генерал СБУ, права рука Є.Марчука В.Макієнко зайняв лише шосте місце в Ужгородському виборчому окрузі з результатом 3,1%, хоча на нього активно працював В.Погорєлов, котрий на виборах мера зайняв друге місце з результатом 21%.
Практично повного провалу зазнали персональні кандидатури СДПУ(о). У всіх містах обласного підпорядкування – Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Берегові – мерами обрали людей від опозиції. Із 6 мажоритарних округів лише в двох висуванці СДПУ(о) здобули більш-менш пристойний результат. Хоча 5 із них були вищими посадовцями РДА, а один (Шуфрич) чинний депутат ВР. Як наслідок, соціал-демократам дістався лише один мандат у Берегівському окрузі, де депутатом став І.Гайдош (31,7%), та й то сумнівної легітимності після затяжної судової тяганини, спричиненої відвертими виборчими маніпуляціями. І.Ковач за офіційними результатами отримав 30,6%.
Нарешті свій мандат виборов С.Ратушняк, котрий, скориставшись протиріччями між ЗаЄДУ та СДПУ(о), заручився підтримкою губернатора Г.Москаля і зумів дістатися переможного фінішу з 35,5%, випередивши І.Кріля – 20% та Н.Шуфрича – 9%. У Мукачеві беззаперечну перемогу здобув В.Балога (66,4%). В Іршавському окрузі у доволі напруженій боротьбі, перемогу святкував підприємець О.Кеменяш (25,1%), котрий випередив міністра МНС В.Дурдинця (24,3%) та голову місцевої РДА і районної ради С.Бобика (18,8%). У Хусті перемогу отримав також підприємець М.Сятиня (31,4%), який випередив ставленика ОДА В.Лінтура (13,8%) та голову РДА В.Кащука(9,7%). Від Рахівщини знову після чотирирічної перерви депутатом став О.Климпуш (28,8%). В.Йовдій – 15,7%, І.Пижик – 10,1% (кращий результат серед незакарпатців). Таким чином в умовах розпорошеності адмінресурсу вибори ставали набагато демократичнішими, і це відбивалося на результатах. Наступні вибори депутатів Верховної Ради 2006 та позачергові 2007 років вже відбувалися суто за пропорційною системою.