Вже більше року він займався в групі тренера Миколи Мокринського легкою атлетикою, мав певну ерудованість у цьому напрямку, тому логічно подумав, що назва його села першою літерою нагадує давньогрецьке містечко Марафон, а до Ужгорода від села теж така самісінька відстань, як до Афін від історичного поселення, де греки отримали перемогу над персами, – понад 40 кілометрів (дистанція марафону складає 42 км 195 м. – Авт.). Хлопчина відразу згадав, що вже рік мріє пробігти цю історичну дистанцію. Чому б не зробити це зараз? Сказано – зроблено. Телефоном попросив в улюбленого тренера дозвіл на тривалий крос. Той дав, ще не відаючи про грандіозний намір свого підопічного. І Михайло невдовзі почав відлічувати кілометр за кілометром до Ужгорода.
– Думав, що не витримаю тих жорстоких почуттів, які почали мене знемагати під час другої частини дистанції, – розповідає. – Перші тридцять кілометрів ще були терпимими. Але справжні марафонські муки починаються на завершальному етапі. Біля Кам’яниці вже не знав, що діяти – чи зупинятися, чи добігати. Але не здався. За три години і п’ятдесят хвилин був-таки біля Перечинського автовокзалу. А булочка? Про неї, знаєте, після всього і забув. Сів на автобус і приїхав назад. День відходив від екстремального навантаження, а через три дні став усім тілом неначе новий. І найголовнішим було п’янке щастя, що можу назвати себе марафонцем.
– Для молодого спортсмена пробігти після лише року тренувань марафонську дистанцію – це фактично спортивний подвиг, – прокоментував тренер М.Мокринський. – Я навіть не чекав, коли почув його прохання про тривалий крос, що він на таке піде. Але тепер кулаками махати пізно. Переможців не судять. Молодець!
…Перші змагання Михайло Шикула мав під час навчання на столяра-червонодеревника в Ужгородському вищому комерційному училищі №6 Київського національного торгово-економічного університету. Раніше не переймався бігом. Та зненацька пробіг кілометрову дистанцію за чудовий час – 2 хвилини 59 секунд. На других змаганнях між училищами ще на секунду поліпшив попередній результат. Тут його і помітив пильний Микола Мокринський, котрий усім серцем переймається розвитком легкої атлетики в краї, і запросив на «Авангард» у свою секцію. Не маючи особливих коштів, займався Міша без нормальної форми, в абияких кросівках, але незабаром на секційних змаганнях пробіг п’ятикілометровий крос у парку біля стадіону «Спартак» за 18 хвилин 20 секунд. Відтак із блиском переміг на обласній першості з легкої атлетики на класичній 1500-метровій дистанції із часом 4,16. Хлопці-бігуни не обмежувалися крайовими заходами. В Інтернеті знайшли повідомлення про 12-кілометровий урбанотлон у столиці України. Гайнули туди. І що ж? І тут хлопець з Перечинщини був найліпшим із закарпатців – пробіг усю дистанцію міського бігу – урбанотлону – з шістьма важкими перепонами (крутий підйом, сходи, бар’єри, вертикальна стіна тощо) за 42 хвилини, посівши почесне сьоме місце серед маси учасників з усіх куточків держави.
– Я й не знав, – каже М.Шикула, – що в спорті так цікаво. В селі ж ми не мали чим зайнятися. Та й у Перечині, коли я десятикласником пробіг кілометр рівно за три хвилини, ніхто й не здогадався, що це добрий час. І я в тому числі. Якби не Микола Миколайович Мокринський, не мав би я перспективи в легкій атлетиці, не пробіг би важливий для усвідомлення своєї сили і недавній марафон.
Татко Петро, колишній механізатор, і мама Марія, кухарка, підтримують захоплення сина. Тим більше, що крім цього він вчиться фаху дизайнера інтер’єру в свого старшого брата Сергія.
Нещодавно Мишко взяв участь на чемпіонаті України в кросі на шість кілометрів. Показав непоганий час – 20,42. Але за великого числа учасників був тільки дев’ятнадцятим. Скоро армія. Сподівається потрапити в спортивну роту. Рік служби – це теж свого роду марафон. Але упевнений, що пробіжить його успішно і знову вийде на бігову доріжку в рідних «Афінах», тобто Ужгороді.
Василь Зубач