В Україні відбувається свідоме нищення дрібного бізнесу, поглинання його великим капіталом, котрий поступово приватизує все зверху донизу. Великий капітал космополітичний і легко зраджує національні інтереси. Наприклад, власний видобуток газу в Україні останнім часом знизився на 7% і настільки ж зросли закупівлі російського газу. Для вирішення енергетичної проблеми і зменшення газової залежності від Росії слід розвивати альтернативну електроенергетику – сонячну, вітрову, геотермальну, спалювання відходів, біоенергетику. Перспективною є і мала гідроенергетика, про яку нині багато говорять на Закарпатті, в Австрії вона дає до 70% електрики. А запровадження європейських методів енергозбереження дозволить за 10 років знизити споживання енергії на 40%. Нині ж українські виробництва споживають у 2–6 разів більше енергії, ніж подібні у Європі.
В Україні наростає хвиля народного гніву. Ситуація у нас все більше наближується до північноафриканської, наголосив Ю.Костенко. Нагадаємо, що "ФЕСТ"неодноразово проводив подібні паралелі. Ю.Костенко вважає, що якщо Днем гніву-1 були Помаранчеві події, то День гніву-2 буде вже далеко не мирним, і ексцеси 9 травня у Львові засвідчили це. Виникає загроза для територіальної цілісності України і самого суверенітету.
На наше запитання до народного депутата, чи розглядає він сучасну історію України як геть втрачене двадцятиліття, чи там були і певні позитиви, Ю.Костенко відповів, що позитив був один-єдиний – проголошення і утвердження власної національної державності. Все інше – суцільний негатив.
По-перше, Україна так і не стала демократичною, по-друге, ідеологічні партії не набули належного впливу. Німеччина має серйозну альтернативну енергетику, бо має потужну партію зелених. У нашому ж парламенті по¬дібна партія була тільки один раз, та і то радше партія зелених доларів, ніж зелених ідей. Або ж польський політикум нині чітко структурований на правих і лівих, у нас же – суцільна каша. Усі найбільш впливові ЗМІ контролюються олігархами. Відповідно і політикум структурується не за ідейними критеріями, а за персонально-клановими. Це не Європа, а Латинська Америка, і то не сучасна, а минулих десятиліть.
Демократія в аграрному секторі – це фермерство, яке в розвинутих країнах підтримується дотаціями. У США 1,6 млн. фермерів з 2–5 гектарами, на підтримку яких щороку виділяють не менше 25 млрд. доларів. У нас же замість колгоспів утворилися латифундії по 200–400 тисяч га. Вони орієнтовані на експорт, тому на внутрішньому ринку вже майже немає власного продовольства, навіть гречку завозимо з Китаю. Питанням №1 зараз Ю.Костенко вважає земельну реформу, якою саме вона буде. Ілюструє це на прикладі сусідніх Бразилії і Аргентини, які обрали принципово різні шляхи розвитку сільського господарства. У Бразилії 15 років тому різко змі¬нили аграрну політику. Раніше вона постійно страждала від світових криз через жорстку інтегрова¬ність у світову економіку. Тепер же держава зробила ставку на підтримку національного виробника, 95% продукції на ринку – власна. В Аргентині ж 80% землі належить іноземному капіталу, країна у повній борговій залежності від МВФ. Аргентинська земля працює на весь світ, але не на тих, хто її обробляє. Українська ж економіка має розвиватися в інтересах безпосереднього виробника – як у місті, так і на селі. Проте у нас 1 січня 2012 року мораторій на торгівлю сільськогосподарськими угіддями втратить чинність, і тоді, найімовірніше, почне реалізовуватися аргентинський сценарій.
В Україні поступово наростає народний рух спротиву – в першу чергу з боку дрібного виробника. Податковий майдан ще не був масовою акцією. Не надто масовими є і нинішні акції в рамках Дня гніву. Якщо з певних міст північного сходу і центру надходять дані про якісь виступи, то у Києві Ю.Костенко їх поки не помітив. Проте альтернативи народному опорові просто немає. Розраховувати на добру волю корумпованого чиновництва і їхніх покровителів-олігархів взагалі не доводиться.
Сергій ФЕДАКА