Батьки і діти. Французько-українська версія

 

 

Інцидент, подробиці якого облетіли всі центральні ЗМІ Європи, стався 21 березня на міжнародному пункті пропуску "Лужанка", що розділяє Україну й Угорщину. О сьомій годині ранку на кордон із боку України заїхав кемпінг-фургон "Мерседес-Бенц", за кермом якого перебував 66-річний громадянин Франції Бернар Ле Рок, а в салоні – його син Патріс. Із документами в іноземців було все гаразд, процедура перетину кордону в таких випадках займає кілька хвилин. Проте українські прикордонники й митники звернули увагу на нервову поведінку водія і вирішили направити "Мерседес" на поглиблений огляд. У висувному ящику під вмонтованим у автомобіль диванчиком вони ви­явили... двох немовлят грудного віку, що мирно спали. У відповідь на вимогу пояснити, чиї це діти і чому вони заховані під диванчиком, французи показали свідоцтва про народження, видані в Україні. Батьком дітей у них записаний Патріс Ле Рок, а матір'ю – його дружина Орелія. Однак ні відміток у паспортах, ні проїзних документів на дітей не виявилося. Після цього французів затримали, а немовлят викликана "швидка" відвезла в дитячу лікарню.

 

Затримання "контрабандних" дітей було настільки неординарним, що відразу обросло купою версій та гіпотез. Деякі ЗМІ навіть припустили, що іноземці займалися торгівлею дітьми або намагалися вивезти їх з метою трансплантації органів. Масла у вогонь підлило й повідомлення однієї з прес-служб, що в лікарів виникла підозра, ніби дітей перед кордоном накачали снодійними чи психотропними препаратами. Всі ці "гіпотези" були спростовані подальшими перевірками й результатами аналізів. Уже в перші години після затримання – з того, в який дорогий одяг були одягнені діти, які якісні дитячі суміші знаходилися в машині, і навіть із поведінки немовлят, котрі звикли до лагідного ставлення, – було видно, що про дітей дуже піклувалися. Спроба нелегально вивезти їх за кордон виявилася кроком відчаю батьків, на який вони зважилися від безвиході...

 

Батько й мати дітей живуть в Алансоні – невеликому містечку (28 тисяч мешканців) за 175 кілометрів від Парижа. Патріс – власник приватної станції швидкої допомоги, Орелія працює разом із чоловіком, обоє за освітою медики. Більше десяти років подружжя не могло народити дітей, а оскільки сурогатне материнство у Франції заборонено, вирішили стати батьками за кордоном. В Україні для встановлення бать­ківства таким способом, можна сказати, ідеальні умови. Наше законодавство дозволяє сурогатне материнство на комерційній основі, більше того, на відміну від ряду інших країн (де закон діє за принципом – мати та, що виносила й народила дитину), гарантує встановлення батьківства за генетичними батьками, а не сурогатною матір'ю.

 

На початку минулого року Патріс та Орелія знайшли через Інтернет одну з київських фірм, яка займається сурогатним материнством, і прилетіли в Україну. Щоб стати батьками, вони пройшли всю передбачену законом процедуру, що включає медичне обстеження, підписання договору і т.ін. Для запліднення сурогатної матері був узятий біологічний матеріал і Патріса, і Орелії, тому генетичними батьками дітей є вони обоє. За перебігом вагітності пара стежила в себе на батьківщині й прилетіла в Україну вже перед пологами. 23 січня з різницею у вісім хвилин на світ з'явилися дві дівчинки-близнючки. Щасливі батьки назвали їх Кім та Вікі й через кілька днів отримали свідоцтва про народження. У середині лютого Міністерство юстиції легалізувало ці свідоцтва для використання за межами України. Вся процедура, починаючи з підписання договору й закінчуючи отриманням свідоцтв про народження, коштувала французам близько шістдесяти тисяч євро. Коли ж Патріс і Орелія з'явилися в Посольстві Франції в Україні, щоб отримати проїзні документи на доньок і відвезти їх додому, їх чекав справжній шок. Співробітники посольства навідріз відмовилися внести дітей у паспорти батьків і видати їм візи на тій підставі, що сурогатне материнство у Франції заборонено.

 

Повторні візити з метою знайти порозуміння з дипломатами нічого не дали й закінчилися тим, що з подружжям Ле Рок у посольстві просто відмовилися спілкуватися. Час ішов, гроші стрімко закінчувалися, й через півтора місяці безвиході пара зважилася на крок відчаю – Патріс зателефонував батькові й попросив його допомогти вивезти дітей додому таємно, щоб у Франції через суд почати процедуру їх легалізації. Той погодився і приїхав в Україну на своєму кемпінг-фургоні. З Києва до Мукачева троє дорослих та двоє дітей приїхали разом. Тут Орелія зійшла з автомобіля – вона боялася, що під час перетину кордону не витримає емоційного напруження й провалить усю "операцію". Жінка планувала приєднатися до своїх рідних трохи пізніше. Однак холодно­кровність зрадила батькові Патріса ...

 

 

 

Управління СБУ в Закарпатській області порушило проти батька й сина кримінальну справу за ч.2 ст.332 Кримінального кодексу (незаконне переправлення осіб через державний кордон), яка передбачає від трьох до семи років позбавлення волі.

 

– Ми детально перевірили всі обставини народження дітей і встановлення батьківства, – розповідає начальник слідчого відділу УСБУ Антон Дурневич. – Допитали представників київської фірми, з якою подружжя підписало договір, знайшли сурогатну матір (жінку з Житомирської області), перевірили всю документацію і з'ясували, що діти народилися абсолютно легально. Можливо, батькам "забули" пояснити, які перепони їх очікують при отриманні проїзних документів на дітей, проте, згідно з договором, повноваження фірми закінчуються після отримання свідоцтв про народження, так що висувати їй юридичні претензії під­став не­має. Самі під­слідні з першого дня докладно розповіли про обставини й мотиви свого вчинку, їх показання повністю під­твер­дилися в ході розслідування. Тому слідчий обрав від­носно батька й сина запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням волі (фран­цузів звільнили під грошову за­ставу в сорок тисяч гривень, які вніс їх­ній адвокат – Авт.), і повернув під їх нагляд дітей. По-людськи можна зрозуміти дії батьків, однак закон є закон...

 

Управління СБУ розслідувало обставини народження дітей і спроби їх нелегального переправлення за кордон. Що ж до питань, пов'язаних із подальшим статусом дівчат-близнючок, це компетенція не СБУ, а дипломатичних представництв Франції. Між тим Посольство Франції в Україні свої дії не коментує журналістам – ні українським, ні французьким, і навіть не відповідає на запити СБУ.

 

– На звернення Патріса та Орелії дипломати не реагують, – розповідає ужгородський адвокат французів Василь Мишинчук. – Якби вони дали принаймні офіційну відмову у видачі проїзних документів, її можна б оскаржити. Але не видають навіть цього. При тому, що Європейська конвенція з прав дітей передбачає, що заява дитини чи її батьків на в'їзд (виїзд) у країну з метою возз'єднання сім'ї має розглядатися позитивно, оперативно й гуманно, щоб це не призвело до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сімей. Серед моїх клієнтів неодноразово були іноземці, що перебували під слідством. Консульства завжди активно цікавилися долею своїх співвітчизників, пропонували свою допомогу. А тут така незрозуміла позиція... Єдине, що зробило Посольство Франції, – виставило на своєму Інтернет-сайті застереження для французьких громадян, які планують стати батьками через сурогатне материнство в Україні, з нагадуванням, що така процедура заборонена французьким законодавством.

 

Нині французька сім'я знаходиться в Ужгороді. Слідство щодо Бернара й Патріса вже завершене, після затвердження обвинувального висновку прокуратурою кримінальну справу передадуть до суду. До останнього часу подружжя відмовлялося від коментарів пресі, однак після того, як йому повернули дітей, погодилося на коротке інтерв'ю. Наша зустріч відбулася в найманій квартирі. Орелія з Вікі на руках зустріла журналіста в кріслі. Поруч, мирно посопуючи носиком, спала Кім. На журнальному столику – відкритий ноутбук.

 

– Стежимо через Інтернет, що про нашу справу говорять на батьківщині, – розповідає Орелія. – У нас маленьке містечко. Спочатку преса розповідала про затримання на кордоні, не називаючи імен, але тепер уже все всім відомо. Журналісти провели опитування, що люди думають про наш учинок. З'ясувалося, що 61% французів нас підтримують. Хоча багатьох подробиць справи ще не знають. (У цей час Вікі починає солодко причмокувати уві сні, мама нахиляється до неї, на її обличчі з'являється щаслива усмішка).

 

 

– Ні – ні з юристами, ні з французьким посольством в Україні. Спілкувалися тільки з адвокатами київської фірми, що займається сурогатним материнством. Вони гарантували, що не виникне жодних проблем, і ми повернемося з дітьми додому за один день. Тепер уже знаємо, що це далеко не так... А після народження до­ньок були такі щасливі, що все добре. Ніхто на­віть не припускав цих проблем. Прийшли зі свідоцтвами про народження в посольство, але нам категорично відмовилися дати проїзні документи. Тоді повернулися на фірму й нагадали: "Ви ж гарантували, що все буде добре". У відповідь нам сказали: "Ідіть у посольство й ви­­магайте документи ще раз". Ми пішли й отримали відмову вдруге. Повернулися на фірму, і та в черговий раз почала від­правляти нас у посольство. Ми пояснили, що в цьому немає сенсу, і тоді нас просто виставили за двері. З тих пір ми не контактували. Нас просто обдурили...

 

 

– Нам пояснили, що сурогатне материнство у Франції заборонено. І дали загальний список документів, необхідних для легалізації народжених за кордоном дітей. Один із його головних пунктів – довідка з пологового будинку, що діти народжені мною. Але таку довідку, звичайно, нам ніхто не дасть. Намагалися пояснити ситуацію, і тоді нас почали "футболити". Сказали, що відправили нашу справу генеральному прокурору Франції у м.Нант, щоб він вирішив, що з нами робити. Ми зв'язалися з генеральною прокуратурою, але там пояснили, що питання статусу дітей і видачі їм проїзних документів – компетенція посольства. Говорили з французькими адвокатами, вони готові почати процедуру легалізації дітей, але для цього треба, щоб ми були вдома... Коли наш випадок набув розголосу, ми дізналися, що в Україні вже сім подружніх пар із Франції, які народили дітей через сурогатну матір і не можуть вивезти їх додому.

 

 

– По-перше, сподіваємося, що вирок щодо Патріса й Бернара не буде занадто суворим. Адже ми намагалися вивезти своїх рідних дітей, це був крок відчаю... А щодо статусу доньок... Ми вже відправили відкрите звернення на французьке телебачення, чи може якась країна Євросоюзу надати нам із дітьми статус біженців. Таким чином хочемо легалізувати дітей на території ЄС, після чого зможемо жити й працювати у Франції. Про те, щоб відмовитися від доньок, не може бути й мови...