Закарпаття онлайн » ЗМІ Закарпаття » ФЕСТ

15 миттєвостей газетної весни

Не віриться, що минуло вже п’ятнадцять років, що «ФЕСТ» уже одна з найстаріших газет області. Cкільки було за цей час цікавих новинок, які зійшли з дистанції, а ця все ще тримається, хоч багато хто не раз приміряв їй білі капці. Газети, як і театри, є акторські, а є і режисерські. Аналогічно і в газетах – в одних домінує редактор, в інших – автура. «ФЕСТ» – це однозначно «режисерський театр». Кожний номер тут режисується, всяка мізансцена вивіряється, не забувають ні про буфет, ні про гардероб.

15 миттєвостей газетної весни
Газета завжди стояла на державницьких позиціях. Тут можна було виступити, з одного боку, проти відцентрових тенденцій, які в середині 90-х у нас домінували, з іншого – тут можна писати проти фельдфебельських планів уніфі­кувати всю Україну, проти тих негативних імпульсів, які час від часу надходять на Закарпаття з Києва. Газета не раз виступала проти надуманих адміністративно-територіальних реформ, задуманих, звісно, не на користь Закарпаттю. 
 
Крайнощі завжди викликали у мене сарказм. Звичайно, у політиці людині з такими настроями просто нічого робити. Центризм – найменш вигідна позиція: коли ти в центрі, то тебе можуть збити як справа, так і зліва. Ніби ти переходиш шосе навмання і не знаєш, з якого боку наїдуть. Але збалансована позиція "собаки Каутського" мене приваблювала ще зі студентських років, коли читав, як вигадливо лаяв його екстреміст Ленін. Знайомство з власними працями К.Каутського тільки зміцнило ці настрої. Так що у журналістику я прийшов з певними принципами – не так політичними, як естетичними.  
 
Писати про закарпатську політику зазвичай важко – все одно, що варити борщ із нічого. Редактор часто нагадує мені казкового солдата із його супом із сокири. Він завжди пропонує тобі до казана то бартку, то томагавк, то чекан. І хоч знаєш, що з того ніколи поливки не буде, починаєш варити, щось докидаєш, і несподівано воно таки виходить! Бо які там у нас в області соціальні групи чи політичні партії? У нас все на особистісному рівні. А до особистостей "ФЕСТ" максимально уважний. І ще до історії. Не знати, як в інших регіонах, а на Закарпатті за останні сто років так нічогісінько і не завершилося. Все продовжується понині. Що не договорили Г.Жаткович з А.Волошиним, те доводиться розсьорбувати вже нам. Бо хочеться, щоб Закарпаття стало найкоштовнішою перлиною України.
 
І все ж, зрозумівши в ході президентської кампанії 1999 року, що ні­яким дивом Л.Кучму не спинити, я на кілька років пішов геть із політичної журналістики. То було далеко не оптимальне рішення. Більше емоційне, ніж раціоналістичне – просто перемогла вроджена гидливість. Навіть проголосував тоді за П.Симоненка, прекрасно розумі­ючи, що тій маріонетці просто не дадуть перемогти, але то була єдина можливість виявити свою відразу до кучмізму і залишитися послідовним. Голосування тоді мало формальний характер, все вирішували О.Волков із В.Медведчуком. Обох уже немає у великій полі­тиці. Як і тодішніх спаринг-партнерів Л.Кучми – Є.Марчука і О.Мороза. Проте приказка про двох українців і трьох гетьманів виявилась понад усе. Далі послідували численні злочини режиму, який відчув свою повну безкарність, спалахнув касетний скандал, який закін­чився пшиком. Все це тільки поглиблювало мій песимізм. Шаную тих, хто зміг щось писати у ті безпросвітні роки. У мене ж інтоксикація політикою сягнула тоді критичної межі. 
 
Повернувся до "ФЕСТу" на самому початку 2003-го. То був найунікальніший за всі часи Незалежності період, коли знов почали консолідуватися дуже несхожі між собою люди. Кон'юнктурники масово кинулися в лави опозиції. Як не парадоксально, але це втішало. З'явився маленький шанс, і гріх було не використати його. Влітку 2004-го довідався, що на виборах буде "великий компот", що мільйонам доведеться вийти на вулиці, аби протиснути антикучмівського кандидата. Тоді люди були готові голосувати не те що за В.Ющен­ка, а взагалі за будь-кого, аби лиш не пройшов Кучма-3. Чи пішли б на те люди, знаючи наперед, яким нікчемним виявиться їхній кандидат? А скільки разів усе те повторилося на обласному і нижчому рівні – годі говорити. Мабуть, все одно пішли б, бо мотивація була перш за все негативною: знищити Л.Кучму і все з ним пов'язане.    
 
2005-й був роком певної розрядки у взаєминах журналістики і влади.
 
Всі ілюзії скінчилися 4 січня 2006 року, коли підписано дуже загадковий контракт про збільшення ціни на газ. Наступні чотири роки режиму В.Ющенка – це був уже пропащий час. 2006-й і 2007-й позначилися просто-таки шаленим сплеском споживацтва. Банкіри буквально ганялися за потенційними клієнтами, аби надати їм кредити. Ввозилися авто і яхти. Україна котилася під три чорти.   
 
Похмілля настало 2008-го, коли вибухнула світова фінансова криза. Преса попереджала про неї за кілька місяців, але ніхто на те особливо не зважав. Закарпатська ментальність взагалі страшенно інерційна, але в цьому не тільки слабкість, а й сила. Тому в області кризові явища по-справжньому розгорнулися тільки наступного року, який пройшов під знаком президентських виборів. Усе знову страшенно нагадувало події десятилітньої давності. Коли читаєш нині, ніби вибори були демократичними і засвідчили якусь там зрілість нашого суспільства, то вже не обурюєшся навіть глибоко в душі. Звичайно, весь політикум зробив певні висновки з Помаранчевої революції. Такої брутальності, як колись, уже не було, все робилося більш витончено, технічно, приховано, але від того не менш огидно.  
 
2010-го наростало поступове розчарування новою владою. Бюджетну і податкову реформу вона ще сяк-так здійснила, а вже на пенсійній забуксувала. Перші дві реформи практично ліквідували місцеве самоврядування, черговий раз перетворили його на п'яте колесо до державного возу. В ос­вітній сфері зараз чиниться диверсія за диверсією. А от що чинити із землею, то про це серйозної розмови ще і не починалося. Ніякого поліпшення життя вже сьогодні не настало. В результаті на місцевих виборах закарпатці демонстративно продавали свої голоси за безцінь.
 
2011-й не додав надії. На Закарпатті він почався поганеньким миром, який дав час супротивникам для перегрупування сил для наступних боїв. Пробні постріли уже пролунали...
 
За 15 літ "ФЕСТ" еволюціонував разом зі своїм читачем. Середньостатистичний закарпатець нині вже зовсім не той, що 15 років тому. Люди тікають світ за очі, бо якісь раціональні фактори тут не тримають – виключно локал-патріотизм та містичний зв'язок із рідною землею. За ці роки багато чого стало зрозумілішим. Політичні гасла не мають принципового значення. Значення мають тільки конкретні люди, яким або віриш, або ні. Ще мають значення газети, котрі при всьому багатоголоссі все ж намагаються вести свою чітку лінію. Тим більше, що 15 років – це тільки початок.
 

Сергій ФЕДАКА для 770-го числа "ФЕСТу

ФЕСТ, Закарпаття онлайн.ЗМІ Закарпаття
21 квітня 2011р.

Теги: ФЕСТ, Ільницький, журналіст

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

КолегаНеВован 2011-05-06 / 18:55:00
Правда очі коле??? ха-ха... то хто з штатних журналістів працює у фесті нині? вишиванку на грудях рвати любимо, ге... ну нічого вибори не за горами бабло знову закапає... не вперше ж продаємося правда??? ха-ха-ха

Іван Цімбота 2011-05-04 / 15:34:00
Для Лжедмітрія. Вижу пане Дмитро, што ваш коментар по духу та у часі співпадає з дописом нікому невідомого журналіста Василя Чейпеша на статтю В.Ільницького. Та хто ви насправді Василь чи Дмитро? Насправді ви, видав Лжедмитрій і Лжевасиль.

Дмитро 2011-05-01 / 22:14:00
Підтримую "колегу". Мій сусід кілька років тому чимало розповідав як "напрацював" В.Ільницький директором видавництва. За його "керівництва" видавництво було ще більше дорозвалене, адже керувати таким колективом він не міг і не вмів. У той час з видавництва, як розповідав сусід, втекли останні професіонали, як втекли і з його газети.

ярослав орос 2011-04-22 / 21:28:00
Ужгород, 22.04.2011 21:19
Тираж, як на наші інтернетні часи, не сміховинний. Наклад останнього числа ФЕСТУ -- 7 тисяч. Для порівняння РІО, в якому колектив у кілька разів більший, має 15 тисяч. Але свою позицію Фест має і лінію витримує. І за це її ціню і читаю

ціную в даному разі доброзичливця й професіонала...

Ужгород 2011-04-22 / 21:19:00
Тираж, як на наші інтернетні часи, не сміховинний. Наклад останнього числа ФЕСТУ -- 7 тисяч. Для порівняння РІО, в якому колектив у кілька разів більший, має 15 тисяч. Але свою позицію Фест має і лінію витримує. І за це її ціню і читаю

Жиган 2011-04-22 / 18:35:00
Я не знаю, яка там газетна ккухня, у якій редакції скільки журналюг працює і якими родинними звязками вони повязані - менне це не цікавить. Мене цікавить зміст: лиже новинка ж..пу владі чи свому власнику, чи пише гостро і правдиво. Тому Федаку, Ільницького, Кобаля, Гавроша завжди цікаво читати. А ти, Колего назви хоч одну свою протестну статтю, то я відповім тобі, чи й ти теж вартий щось як журналіст, чи просто у тобі у страстну п'ятницю кипить чорна заздрість.

Уважний 2011-04-22 / 18:19:00
Колезі. А тобі почати випускати "сімейний листок" слабо? Чи комфортніше обгажувати людей під копійчатий заказ у чужих "листках"?

Читач зі стажем 2011-04-22 / 18:12:00
Жовч спускати, колего,треба у лікарні, а не в коментах. Пора, Вован, до Русина.

Колега 2011-04-22 / 17:48:00
до свого 15-річчя газета дійшла без журналістів. Зі сміховинним тиражем. Сімейний бойовий листочок. То про який початок мова???Зійшла нанівець як і Срібна земля, з якої вона вийшла


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи