Хай усе буде ФЕСТ! І у вас, і у нас

Зовсім інша справа – "Фест". Тут усе почалося для мене за кавою з мовленої колегою ніби в нікуди фрази "Давай ство­римо власну газету!". Не скажу, що ця ідея виникла спонтанно. Скоріш за все те, що роками не "проростало" на "чужому грунті", просилося на сторінки якогось нового, близького тобі за духом видання.

 

Сьогодні, через 15 років, задум із цим газетним проектом, який народився з нічого – не було ні грошей, ні даху над головою – бачиться трохи авантюрним. Мали ж роботу, гарантовану зарплату, посади, але ж ні – захотілося пригод на свою голову. Проте виявилося, що бажання людей, об'єднаних однією метою – самореалізуватися, сказати щось своє в журналістиці, багато-таки важить.

 

І ми прийшли до читача з весною 1996-го. Відтак по-всякому бувало. Не раз, а я майже 6 років пропрацював фестівським головредом, питав себе: чи так і те робимо? Чи туди йдемо? Але щоразу, на щастя, знаходилися аргументи, що напрямок обрано правильно, що те, чим займаємося, комусь таки потрібно.

 

Ніколи, до прикладу, не забуду пі­знього грудневого вечора 2004 року. Час був напружений, роботи багато – затримався в редакції допізна. І тут дзвінок: "Я дуже вдячний вам", – почулося у слухавці. – "За що?" – поцікавився здивовано, подумки шукаючи в цих словах якийсь підступ як реакцію на можливий наш редакційний "ляп". – "За те, що ви є і робите таку газету..."

 

Хіба можна в нашій професії розраховувати на щось більше? Тому, хоч з плином часу багато що змінилося, а ми подорослішали і розбіглися хто куди – я з першим і теперішнім головним редактором газети Василем Ільницьким залишилися в журналістиці, Сашко Гаврош "подався" в письменники і в нього непогано це виходить, Олександр Сочка став політиком, народним депутатом України, Микола Дем'ян – знаним на Закарпатті дизайнером книжок. А наш "ФЕСТ" був і залишається для нас тією колискою, з якої ми вийшли в люди. Для мене ж це ще і як перша любов. А вона, як відомо, ніколи не іржавіє...