Василь Густі з колегами-письменниками В.Кузаном, П.Ходаничем, А.Дурундою і С.Федакою на «Рекітському сузір’ї».
Василеве щастя – у дітях і онуках. Його роки – у журналістиці, їй він продовжує вірно служити, у роботі з авторами видавництва "Карпати", завдяки чому прийшли до читача десятки книг поезії і прози. А ще – багаторічна робота на посаді керівника обласної письменницької організації. Пам'ятають Густі і як організатора роботи з творчою молоддю часів комсомолу. Згадую, як створювали ми клуб творчої молоді "Форум", а ще – наради молодих письменників, влаштування виставок молодих художників. Набутий досвід згодився Василеві, коли прийшов на роботу у профспілки, а згодом – в органи влади.
І попри все Василь Густі знаходив час для поезії. Вона зродилася у його серці ще у шкільні роки, привела на філологічний факультет Ужгородського державного університету. І невтомна робота зі словом, пошуки образів, радість творчих успіхів і розпука, невдоволення самим собою – чого так багато у житті кожного літератора! Хтось на тому шляху хворіє зоряною хворобою, хтось кидає перо. Залишаються в літературі одинаки.
Василь Густі належить до покоління поетів, чия творчість починалася у вузько регламентованих рамках соцреалізму. Початківець Густі усвідомив перше правило літератури, що поезія – це сповідь душі. І лягали на папір щирі образи: юних вишень, яблуневих пелюстин. Поет кличе поглянути, коли "гасло у Карпатах літо смерекове", радіє мужності підсніжника, що повірив у весну. Він просить маму: "Простеліть мені, мамо, рушник, про який лиш у пісні співають".
Справжній поет завжди черпає духовну силу з рідної землі. Та земля у Густі-поета особлива. Королево – селище залізничників, Василь – син залізничника. Недарма першу збірку поезій назвав "Перон". У поезії Василя Густі присутнє оте дивовижне поєднання традиційного мелосу і поезії символізму.
На зорі горбачовської перебудови, коли стало зрозуміло, що радянська система мусить реформуватися, і протиріччя між прихильниками старого тоталітаризму і новітньої демократії почали розводити суспільство, у творчості Густі появляються філософські мотиви часу, простору, громадянської відповідальності, він звертається до призабутої у часи тоталітаризму християнської тематики:
Коли я стану перед
Богом,
То запитає Бог мене:
– Ти що в житті зро-
бив такого,
Що з плином часу не
мине?
Від часу написання цього вірша минуло більше двадцяти років. Поет продовжує шукати відповіді на це неймовірно складне запитання. Відповідає щоденною працею, якою заробляє на хліб насущний, відповідає вихованням дітей, бо саме вони – продовження батька у житті. Назви Василевих книг співзвучні часові і його пошукам образу часу: "Жадання дороги", "Зерно в ріллі", "Обличчя".
З особливим піднесенням зазвучав голос поета у часи Незалежності України. Свобода творчості дозволила Густі розкрити талант поета-лірика і поета-філософа, розширити християнську й моральну тематику, він звертається до гумору, пробує сили у дитячій драматургії, малій прозі. Так прийшли до читача і "Як Рак-Неборак Козу розуму навчав", "Калина під інієм", "Березове колесо", "Тиса камінь обтесала", "Ріка під кригою", книга споминів "Кого я знав, кого люблю" і ще багато цікавих книг.
Особлива сторінка творчості Василя Густі – пісні. Якісь написано на замовлення композиторів, але більшість – це звичайні поезії, які не могли не стати піснями. Співпраця поета зі Степаном Мартоном, Віктором Теличком, Василем Гайдуком, Миколою Попенком, Петром Матієм, Степаном ґіґою і ще багатьма композиторами – це вагома складова сучасного закарпатського музичного мистецтва, її варто було б видати окремою книгою.
Сьогодні Василь Густі у колі близьких, друзів і прихильників його таланту зустрічав свій ювілей. За свої 60 він зробив багато, і йому буде що сказати, як стане перед Богом. Адже закарпатоукраїнську поезію останнього сорокаріччя важко уявити без творчості Василя Густі. Він лауреат обласних літературних премій імені Д.Вакарова, Ф.Потушняка, Всеукраїнської – імені Зореслава.
Друже мій Василю, твоє сонце у зеніті. Недарма народився ти у час весняного рівнодення. Хай твоє життя і далі біжить березовим колесом по зеленій мураві, хай буде радісно і легко тобі у житті і творчості. Весна завжди давала тобі натхнення, ти вмієш з нею говорити:
Весна поволі розправляє крила.
Яка земля мені навколо мила!
Над кряжем гір запроменіло сяйво –
Навстріч йому упевнено ступаймо,
Навстріч новим надіям, сподіванням!
Петро Ходанич, голова Закарпатської організації Національної Спілки письменників України
31 березня 2011р.
Теги: