"На муки Христа дивилася його мати і гірко плакала. Невинна кров і материнські сльози перетворилися в ружі. Де капне кров – виростала черлена ружа. Де впаде сльоза – виростала біла ружа. Їх називають півоніями.
Божі ружі садять коло каждої хижі. То пам'ять про Христа".
...У класній кімнаті в'янув самотній букет червоних і білих півоній.
Вона жила, любила і боролася, шукаючи розраду в педагогічній праці та черпаючи наснагу в мистецтві. Всупереч загальноприйнятому визначенню педагогіки як мистецтва виховання, вона переконувала, що педагогіка є виховання мистецтвом. Саме так виховувалося не одне покоління її учнів, серед яких імена професора Михайла Ганича, народного художника Михайла Романишина, народного артиста Ігоря Лацанича, письменника Федора Зубанича і багатьох-багатьох інших.
Всебічна обдарованість дозволила їй вибудувати власну систему навчання та естетичного виховання, засновану на розмаїті засобів і форм, у яких проявляється спів¬друж¬ність муз. Вона збирала і досліджувала зразки народного прикладного мистецтва, створювала п'єси та хорео¬графічні композиції, плекала пісенну творчість, дописувала до газет на виховні і мистецькі теми, здійснювала літературні переклади і, звичайно, малювала.
В образотворчому доробку матері – сюжетні картини і портрети, пейзажі і натюрморти, переважно квіти, ілюстрації, зокрема до "Лісової пісні" Лесі Українки, малюнки для газетних публікацій.
Її твори експонувалися в Києві (1983 р.), Ужгороді (1981, 2001, 2006 рр.) і Львові (1986, 2007, 2008 рр.), причому персональні виставки "Закарпатські етюди" і "Земля в цвітінні" визнані як помітні культурно-мистецькі події. Картини матері зберігаються у Львівському музеї народної архітектури та побуту, в приватних зібраннях в Україні та за кордоном.
При багатогранності вподобань, мати називала себе лише вчителькою, для якої мистецтво виступало як засіб формування непроминущих почуттів духовності і людяності. Своє життєве і творче кредо вона визначила висловом Рабіндраната Тагора: "Квіти – свідчення моєї свободи". Для неї квіти – чарівно-ніжні і принадні, довершені і досконалі своєю божественною красою – були уособленням власної гідності, незламності духу і незалежності, проявом благородного покликання – навчати розумному, доброму і вічному.
Володимир Шелепець