У школі-студії невичанина Золтана Баконія при Ужгородському палаці піонерів неослабно вчився і набрався снаги не тільки до бачення, але й до зображення світу з допомогою пензля. Тому останнім часом і вражали його експозиції в Закарпатському обласному музеї народної архітектури і побуту та галереї "Карпат-Арт". Виставки він присвятив Новому року і всім своїм шанувальникам. Немає сумніву, що останніх стало після цих митецьких акцій незмірно більше.
У своїй Вітчизні немає пророків, то Віктор вирішив спробувати спершу удачі у чужій, і з 1999 по 2005 роки експонував свої роботи в Чехії, де працював і проживав. Його меценат з будівельної компанії спочатку представив свого талановитого працівника в Остраві, де вражав уяву великий творчий центр "Шагал", названий за іменем великого французького художника. Там і відбулася перша знакова виставка.
— Ставилися прискіпливо, як до колишнього представника Радянського Союзу, — розповідає В. Сірко. — Боялися втратити імідж, напрацьований у митецькому світі. Нарешті в одній з галерей відкрили мою виставку. Були, зокрема, поважні гості з Німеччини. Вони відразу викупили... всю виставку в свій Лейпциг. Так щасливо в Чехії продовжився мій український творчий шлях. Інші виставки були більш камерними, пройшли без офіційних від¬криттів, як у місті Іглава, наприклад. Гарна виставка відбулася в самому центрі Брна.
Чи міг би уявити це його батько — художник Іван Сірко, від якого прийшло до сина Віті бажання трудитися біля мольберта? Важко сказати. Головне, що нащадок перейняв усе найліпше від свого вітця, котрий навчався ще в новоствореному Ужгородському училищі художньо-прикладного мистецтва, де тоді працювали корифеї Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі. Це ж училище потім закінчив і Віктор Сірко. Затим були армія, робота в рекламному комбінаті Львова...
А нині за кордоном художній чародій з Невицького став повноважним представником нашої культури не лише для іноземців, але й для наших земляків. Скажімо, в 2000 році зробив виставку в Празі. Сам ключем відкривав біля Карлового мосту галерею для відвідувачів. Радувало, що масово приходили туди українці, закарпатські земляки. Ностальгія ж часто відкриває людям очі і на мистецтво. Тим більше, якщо в ньому звучать художньої мовою рідні мотиви.
На Батьківщині у 2004 році тихенько пройшла виставка в столичній галереї "Акварель". Дві презентації наш митець зробив у арт-галереї "Святий Мартін" у Мукачеві. Нещодавно Віктора радо прийняли в "Творче об'єднання професійних художників Ужгорода", очолюване заслуженим художником України Василем Брензовичем. Воно й не дивно, адже на персональній виставці в обласному Музеї народної архітектури і побуту навіть доктор мистецтвознавства Михайло Белень мовив, що "Закарпаття отримало в особі Віктора Сірка потужного художника-живописця".
У своїх роботах (чи не з часу дитячого споглядання невицьких вечорів над Ужем?) Віктор любить зображувати таїну української ночі. Багато своїх робіт він узагальнено називає "нічною сюїтою", бо в них органічно переплелися архітектурні мотиви, особливості нічних пейзажів Праги, Будапешта, Ужгорода. Нічне бачення, пояснює художник, має свій неповторний мотив, зворушує глядача. Над роботами такого плану треба особливо доскіпливо працювати. Най¬ліпше вдається йому втілювати ночі в пастельній техніці.
Дійсно зворушлива і для угорця, і для українця пастель "Нічна Буда", чеські роботи ("Празький краєвид", "Празька ніч", "Празький Град", "Празька вулиця", "Засніжені вежі", "Старомістна площа"). Органічно поєднуються з ними закарпатські пастелі, де дивно і неповторно виглядає ратуша в Мукачеві, ужгородська вулиця Волошина, а також нічний собор, що особливо показує вкоріненість автора в ужгородську землю. Адже йдеться про зображення Кафедрального собору в обласному центрі.
Наразі В.Сірка запросили до столиці України робити митецькі полотна для альбому "Київ живописний", що буде випущений до футбольного чемпіонату "Євро-2012", уродженець Ужгорода Юрій Бошицький, ректор Київського університету права при НАН України, за¬пропонував йому розробити свою розгорнену виставку в цій юридичній освітній твердині Києва.
Василь ЗУБАЧ